31

Дисципліна: ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ ТА МІЖОСОБОВОГО СПІЛКУВАННЯ

Спеціальність: СЕСТРИНСЬКА СПРАВА

ЛЕКЦІЯ № 6

ТЕМА: МІЖОСОБИСТІСНЕ РОЗУМІННЯ. КОНФЛІКТ

ПЛАН

1. Стадії міжособистісного розуміння. Адекватність розуміння поведінки інших людей

2. Феномени ідентифікації, рефлексії та емпатії в міжособистісному розумінні

3. Поняття конфлікту. Витоки, причини та функції конфліктів

4. Структурні елементи та динаміка конфліктів

5. Види класифікацій конфліктів

6. Психологічній особливості управління конфліктом

7. Основні типи поведінки при розв’язанні конфлікту

8. Соціально-психологічний клімат як результат та умова ефективності спільної діяльності(самостійна робота № 23)

9. Загальна характеристика процесу соціалізації (самостійна робота № 24)

1. Стадії міжособистісного розуміння. Адекватність розуміння поведінки інших людей

Реальний механізм взаємодії можна зрозуміти на основі аналізу того, як виникає взаєморозуміння між я учасниками. Від ступеня розуміння людини людиною залежать їхні спільні дії. Якщо стратегія взаємодії визначається контекстом соціальної діяльності, то її тактика залежить від рівня міжособистісного розуміння.

Процес міжособистісного розуміння (інша його поширена назва – соціальна перцепція) у загальному вигляді можна визначити як формування у свідомості людини образу іншої людини.

Цей термін обґрунтував американський психолог Джером-Сеймур Брунер для позначення явища соціальної зумовленості сприймання, його залежності не тільки від об’єкта, а й від минулого досвіду суб’єкта, його цілей, намірів.

Це передусім пізнавальний процес. Він починається з відображення зовнішності. Але вже на цьому етапі більшість людей робить висновки про особистісні риси, які не виявляються безпосередньо на рівні сприймання. Включення у психічний образ властивостей особистості, які не даються безпосередньо як фізичні властивості, є характерною ознакою цього процесу. Особистісний зміст іншої людини встановлюється шляхом інтерпретації елементів зовнішності, поведінки та діяльності.

Виходячи з цього, можна виділити дві стадії міжособистісного розуміння:

• стадія конкретно-чуттєвого відображення

• стадія абстрактно-логічного відображення.

На стадії абстрактно-логічного відображення людина інтерпретує поведінку інших людей. Сутність такої інтерпретації полягає в поєднанні сприйнятих елементів-ознак зовнішності із семантичним змістом, що визначається власним досвідом спілкування та системою знань.

Таким чином, процес формування знання про іншу людину як особистість є процесом утворення узагальнень, що, в свою чергу, спираються на раніше сформовані узагальнення (О.Бодальов).

Адекватність розуміння поведінки інших людей

У буденному житті люди здебільшого не знають справжньої причини поведінки іншої людини або знають її недостатньо. Тому через дефіцит інформації вони починають приписувати іншим як причини поведінки, так і зразки її або якісь більш узагальнені характеристики. Це відбувається через збіг поведінки особи з яким-небудь іншим зразком минулого досвіду людини або на підставі перенесення власних мотивів поведінки в аналогічній ситуації. Система засобів інтерпретування є одним із виявів повсякденної психології.

У науковій психології це називається каузальною атрибуцією (від лат. causa – причина, atributio – наділяю) – причинне пояснення вчинків партнера шляхом «приписування» йому почуттів, намірів і мотивів поведінки.

Найчастіше це буває за дефіциту інформації про партнера, що змушує орієнтуватися на «гарну» чи «погану» людину. Як правило, каузальна атрибуція здійснюється неусвідомлено – на основі ідентифікації партнера з якоюсь знайомою людиною або шляхом віднесення його до певної групи осіб, про яку вже є певні уявлення.

У таких випадках люди можуть робити безпідставні висновки, ґрунтуючись не на причинно-наслідкових відношеннях, а на випадкових асоціаціях.

Наприклад, усіх осіб з великим лобом вони вважатимуть розумними, огрядних – добродушними, тих, хто має жорстке волосся, – хоробрими.

Дослідження «буденних узагальнень», на які, часом не усвідомлюючи цього, спираються в повсякденному і спілкуванні люди, показали, що на підставі першого враження люди, які мали окуляри або високе чоло, сприймалися як розумні, старанні, такі, що заслуговують на довіру. Огрядні чоловіки зрілого віку сприймалися як люди надійні, впевнені у собі, як такі, що з відповідальністю ставляться до свого слова.

У кожної людини під час спілкування формуються загальні морально-естетичні вимоги до інших людей, а також конкретні еталони, що узагальнюють її бачення та оцінку інших людей. Такі еталони відрізняються від наукових понять. Формування еталонів відбувається під впливом суспільства, є здебільшого стихійним і неусвідомлюваним процесом.

Крім еталонів, що виконують при розумінні іншої людини роль певних «мірок» і дають змогу «класифікувати» й типізувати», можуть виявлятись і певні набори психологічних властивостей, приписуваних тим особам, «клас» яких, як здається, установлений.

Це явище приписування певної низки рис іншій людині через віднесення її за виділеними певними рисами до певного «класу» або групи людей пояснюється фактом «неусвідомленого структурування особистості» й має назву стереотипізації, а низка приписуваних психологічних рис названа «оцінними стереотипами».

Стереотипізація (лат. stereos – stereos; гр. typos – відбиток, форма) – привнесення в образ партнера рис, якими наділяють представників певної професійної чи національної групи.

Явище стереотипізації розгортається після встановлення належності людини до певної соціальної спільноти, визначення її соціального статусу, ролі та ін. Виявлення причетності іншої людини до відповідного «класу», типу, групи людей тягне за собою створення певної установки на подальшу фіксацію в людини певних властивостей. Установка може виникнути як на чуттєвому, так і на логічному рівні відображення.

На підставі дослідження явища каузальної атрибуції виділяють чотири основні засоби інтерпретації в процесі міжособистісного розуміння:

1. аналітичний, коли кожний з елементів зовнішності і пов’язується з конкретною психологічною властивістю особистості (високе чоло – розумна людина);

2. емоційний, коли особистісні властивості приписуються людині залежно від естетичної принадності її зовнішні;

3. перцептивно-асоціативний, коли людині приписуються властивості іншої людини, зовні на неї схожої;

4. соціально-асоціативний, коли людині приписуються властивості того соціального типу, до якого вона віднесена на підставі сприймання її зовнішності.

Однією з суттєвих ознак міжособистісного розуміння є його адекватність, під якою розуміють точність і об'єктивність відображення психічного образу іншої людини.

Адекватність характеризує насамперед результат процесу міжособистісного розуміння і має не тільки теоретичне, а й практичне значення.

Проблема впливу віку та статі на точність сприймання і розуміння є складною і неоднозначною. Встановлено, що з віком збільшується обсяг понять та висновків, використовуваних для характеристики інших людей. Жінки загалом точніше відображають риси зовнішності, ніж чоловіки.