9. Науковий стиль і його засоби у професійному спілкуванні ( 2 год)

1. Становлення і розвиток наукового стилю української мови.2. Особливості наукового тексту. Мовні засоби наукового стилю.3. Оформлювання результатів наукової діяльності. План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці. 4. Анотування

і реферування наукових текстів. 5. Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату. 6. Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги до наукової статті.

Конспект лекції

1. Становлення і розвиток наукового стилю української мови.

Науковий стиль української літературної мови формувався поступово , починаючи з кінця XIX ст. У 1893 р. почала діяти перша наукова установа, що проводила значну дослідну роботу – “Наукове товариство імені Шевченка у Львові". З 1907р. почало діяти й "Українське товариство в Києві". Обидва товариства видавали українською мовою "Записки", різні збірки та періодичні видання, друкували наукові розробки. Активну участь у формуванні наукового стилю брали такі видатні українські вчені, як І.Франко, М.Драгоманов, А.Кримський, В.Гнатюк, М.Сумцов та ін.

На кінець XIX  початок XX ст. українська мова мала вже свою наукову термінологію з багатьох галузей знання, що давало можливість виражати відповідні наукові поняття.

Процес завершення формування наукового стилю української мови з усіма його різновидами і під стилями відбувся тільки в пожовтневий час, коли українська мова набула прав вільного розвитку і її почали вживати в усіх сферах життя.

У 1921р. при Українській Академії наук створено Інститут української наукової мови (ІУНМ — тепер Інститут української мови НАН України). Він став осередком, координаційним центром наукового забезпечення функціонування української мови в усіх галузях суспільного життя.

Одним із першочергових завдань ІУНМ було поповнення й удосконалення, а в більшості випадків вироблення спеціальної термінології з різних галузей знання.

У 20-ті  початок 30-х років науковому розв'язанню цього завдання певний час перешкоджали пуристичні захоплення частини вчених, серед них були і мовознавці, які намагалися штучно творити власні терміни, виходячи тільки з народних, побутово-виробничих назв, нехтуючи інтернаціоналізмами.

Справді наукова термінологія розвиненої мови будується з урахуванням як національних, так й інтернаціональних особливостей функціонування термінології, оскільки вона забезпечує і внутрімовні і міжмовні контакти.

Сучасна наукова термінологія української мови, маючи власні, історично вироблені національні традиції, розвивається також у згоді з традиціями інших мов, з якими вона контактує.

Так, переборовши негативні наслідки різних ухилів і течій, українська мова виробила науковий стиль, що обслуговує потреби науки, навчання й освіти. Його основне призначення  пізнавальна наукова інформація, доповнена функцією доказовості. Текст, написаний цим стилем, передає наукове повідомлення, доводячи його істинність, новизну, цінність.

Це численні наукові розробки вчених Академії наук, дисертації професорів і викладачів вищих навчальних закладів, державних діячів, дипломні та курсові роботи студентів тощо.

2. Особливості наукового тексту. Мовні засоби наукового стилю.

Науковий стиль застосовується для викладу наслідків наукових досліджень про людину, суспільство, явища природи і под. Головна його суспільна функція - дати об’єктивну інформація, збагатити інтелект читача, збагатити його новими фактами, гіпотезами, ідеями.

Різновиди стилю

Залежно від конкретних завдань і сприймачів інформації у науковому стилі виділяють кілька різновидів: власне науковий, науково-популярний, науково-навчальний.

Власне науковий ( інформація призначена для фахівців певної галузі науки в текстах такого жанру як стаття, наукова доповідь, монографія, реферат, курсова й дипломна роботи та ін.):

Науково-популярний (дохідливий, доступний виклад наукової інформації для нефахівців):

Науково-навчальний (підручники, посібники та інша література, призначена для навчальних закладів усіх типів):

Особливості мови наукового тексту залежать від його жанру (анотація, монографія, стаття, посібник, конспект і т.д.), від предмета науки (тваринництво, рослинництво, економіка, бджільництво, агрохімія, ветеринарія та ін.) та від методів цієї науки.

Усі засоби й прийоми в науковому тексті спрямовані на досягнення головної мети  зосередження думки на логічній послідовності і доказовості викладу.

Так, наступне речення наукового викладу логічно продовжує, розвиває думку попереднього.

• Основними рисами наукового стилю є сувора відповідність нормам літературної мови;понятійність і предметність, об”єктивність, точність, логічність, аргументованість викладу, наявність цифрових даних, схем , таблиць, діаграм, малюнків, відсутність образності, емоційності та індивідуальних авторських рис.

Мовні особливості:

лексико-фразеологічний рівень

• наявність великої кількості термінів із різних галузей знання (напр., математичні – квадрат, гіпотенуза, алгоритм, косинус тощо; біологічні – цитоплазма, вакуолі, фітонциди і т. п.);

• переважання абстрактної лексики і запозичених слів;

• багатозначні слова використовуються зазвичай у одному із значень (напр.: за тлумачном Словником української мови в 11-ти томах слово дерево може вживатися для позначення багаторічної рослини з твердим стовбуром і гіллям, що утворює крону, зрізаних стовбурів цієї рослини, матеріалу з цієї рослини, що йде на будівництво та різні вироби, бездушної, тупої людини (перен.). У наукових працях із біології функціонує тільки значення “багаторічна рослина з твердим стовбуром і гіллям, що утворює крону”);

• відсутність емоційно-експресивної лексики;

граматичний рівень

• велика кількість іменників та інших субстантивованих частин мови;

• переважання абстрактних іменників середнього роду з суфіксами –ство, -цтво, -ння, -ття ( напр., класифікування, формулювання, сприйняття тощо);

• мінімальне вживання особових займенників;

• переважання дієслів теперішнього часу із значенням позачасовості, постійної дії, дієслів третьої особи множини, інфінітивів, безособових форм, оскільки вся увага зосереджена на дії, а суб”єкт її лишається поза увагою мовця (напр., Дано дві сторони і кут, протилежний одній із них. Знайти інші два кути і третю сторону ( з підручника);

• нахил до розгорнутих складних речень із різними видами підрядності, відокремленими зворотами, вставними конструкціями;

• наявність цитат, посилань;

• чітка композиційна структура тексту, поділ його на розділи, параграфи, пункти, підпункти.

Науковий стиль має кілька різновидів: власне науковий, навчально-науковий, науково-популярний, науково-публіцистичний, виробничо-технічний.

3. Оформлювання результатів наукової діяльності. План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці.

Тези

У практиці роботи з книгою використовують і таку форму, як тези. Вони являють собою стисло сформульовані головні поло­ження тексту, висновки автора та їх обгрунтування. Щоб скласти тези, треба уважно прочитати твір у цілому чи закінчений фраг­мент. Далі треба продумати зміст, визначити в ньому найважли­віші думки, які слід відтворити в тезах. Після цього можна розпочати запис. Розрізняють два види тезування: вилучення авторських тез з тексту і формулювання основних положень тво­ру своїми словами. У першому випадку читач знаходить у тексті основні положення і виписує їх у тій послідовності, яка відбиває розвиток авторської думки. Цей вид тезування дозволяє швидко і з найбільшою наближеністю до тексту відтворити його зміст, а в разі необхідності використати цитати. У другому випадку читач викладає основні положення твору своїми словами. Цей вид зруч­ний тим, що дозволяє уникнути громіздких цитат, а крім того ще й активізує сприймання читача.

У тези здебільшого не включають фактичний матеріал, цифро­ві показники і под., головну увагу зосереджують на висновках автора. Тому тези виглядають як дещо уривчастий, фрагментар­ний виклад.

Конспект

Одна з поширених форм запису під час самостійної роботи з книгою — конспект. Конспект — це стислий виклад най­більш істотного в змісті книги чи її фрагменту. Щоб навчитись правильно конспектувати, треба перш за все навчитися складати план і тези опрацьовуваного твору. Без точного, детально проду­маного плану не можна скласти хороший конспект. Також можна сказати, що конспект — це тези в розширеному вигляді. Якщо в тезах формулюються думки, то в контексті відбивається розви­ток цієї думки.

Конспект можна складати, виписуючи з книги цитати, зміст яких відбиває найсуттєвіше в міркуваннях автора. Можливий і інший шлях — виклад матеріалу своїми словами. Але в обох випадках треба прагнути до точності в передачі змісту

Конспектування слід починати з запису вихідних даних книги чи статті. Після цього роботу треба уважно прочитати, продума­ти, які частини можна виділити в тексті, і у разі потреби скласти план прочитаного. У кожній частині слід виділити найістотніше, найважливіші думки і записати їх у зошит чи на окремих аркушах. У відповідності з розділами твору конспект також може поділятися на розділи, при цьому заголовки використовують ті ж, що й у конспектованому тексті.

Для того, щоб краще орієнтуватися в конспекті, треба навчи­тися виділяти в ньому потрібні місця — використовувати різний шрифт, підкреслювання, нотатки на полях, відповідне розміщен­ня матеріалу на аркуші (запис у рядок, у стовпчик), дотримува­тися абзаців тощо.

Слід також визначитися з обсягом конспекту: він повинен бути достатньо повним і включати весь необхідний матеріал, але з іншого боку, конспект не треба робити занадто великим, запису­ючи все підряд,— у такому конспекті важко розібратися і швидко знайти необхідне.