6. Життя і творчість Стефана Зизанія. Основні положення ”Казання святого Кирила”

Ще до проголошення Брестської церковної унії 1596 р. у боротьбу проти католицької і польсько-шляхетської експансії вступає знаменитий український „дидаскал школьний і казнодія„ (шкільний учитель і проповідник) Стефан Зизаній. Справжнє його прізвище — Кукіль, а „Зизаній„ — переклад прізвища грецькою мовою. Можливо родом із села Кокільники на теперішній Ів. Франківщині. Як і його брат Лаврентій — педагог, поет, перекладач і церковний діяч, він підписувався ще «Зизаній-Тустановський». Походив з Галичини, був одним із за­сновників Львівської братської школи, вчителював і у Віленсько­му міському братстві. В останні роки життя через гоніння сильних світу цього під іменем Сильвестр прийняв чернецтво, жив у Молдавії, де й помер чи загинув під час виступів проти турецького панування.

Як учитель і ректор Львівської братської школи Стефан Зиза­ній був ідейним провідником рішучих дій проти шляхетсько-като­лицького наступу, організатором збройних виступів братчиків і міщан проти злодіянь львівського католицького архієпископа Яна Соліковського. Водночас він сміливо виступав проти підступних дій львівського православного єпископа Гедеона Балабана та ки­ївського митрополита Михайла Рогози, інтуїтивно розгадавши в них таємних відступників, що згодом і підтвердилося.

Стефан Зизаній у своїй антикатолицькій і антифеодальній бо­ротьбі використовував не лише церковну трибуну, а й міські майда­ни, вулиці та ринки. Під вогонь його бунтарських виступів потрап­ляли як церковні, так і світські феодали, в тому числі польський король. Ще більш активну діяльність вів Стефан Зизаній у Вільні, куди його запросило міське братство. Все це стало при­чиною постійного переслідування невгамовного проповідника — оборонця православ'я і трудових мас, для яких він був втіленням чесності й відданості.

У 1596 р. митрополит Рогоза скликав спеціальний собор, на якому оголосив Стефана Зизанія єретиком, відлучив від церкви та заборонив проповідувати. Польський король Сигізмунд III в окружній грамоті затвердив рішення собору й навіть визнав Сте­фана Зизанія «державним злочинцем», суворо заборонивши йому проповідувати, власне, бунтувати народ. Однак проповідник не зважав особливо на королівські приписи, адже мав підтримку львівського і віленського міських братств та усіх інших міщан, що всіляко оберігали його.

Непримиренну позицію щодо духовних та світських шляхетсь­ко-католицьких владик займав Стефан Зизаній в «Катехізисі» (Вільно, 1595) й особливо в «Казаньи святого Кирилла патріархи ієрусалимского о антіхристЬ й знакох его», яке було опубліковане заходами братства у Вільні 1596 р. паралельно українською і поль­ською мовами. «Катехізис» до нас з невідомих причин не дійшов, можливо, всі примірники були знищені єзуїтами. Відомо тільки, що на нього єзуїт Щасний Жебровський одразу ж написав польською мовою полемічну відповідь під ущипливою назвою «Кукіль, який розсіває Стефаник Зизаній в церквах руських» (Вільно, 1595), зло обігруючи справжнє прізвище полеміста «Кукіль», відстоюючи док­трини католицизму та залякуючи автора прямою розправою. Про це він так писав: «Твоїх старших, як духовних, так і світських, гидкою (?) мовою осуджуєш. Короля, пана нашого, недостойно в про­повідях своїх згадуєш, митрополита лаєш, латинників проклинаєш. Русь до бунтів і незгоди підбурюєш, диявольську роботу на землі виконуєш. Хто казання твої слухає, той може посвідчити. Не знаю, на що ти оглядаєшся і на що так сподіваєшся. Якщо ті, кому це належить знати (!) довідаються, не знаю, як перед ними розпла­тишся». Зрозуміло, що все це — казуїстика, бо єзуїт знав, що пи­сав, адже вже тоді над полемістом висіла смертельна загроза від самого короля, до жорстокої розправи закликав і сам Жебровський.

Дошкульним ударом по католицькій церкві було і згадуване «Казанье святого Кирилла» Стефана Зизанія, в якому полеміст скористався однією з проповідей патріарха єрусалимського свя­того Кирила про пришестя антихриста. У своїх сміливих комента­рях до твору авторитетного отця церкви і на основі докладного розбору одинадцяти (із шістдесяти) символічних ознак антихрис­та український полеміст доводить, що папа римський має всі ці ознаки, а католицька церква є вже справжнім диявольським цар­ством. Адже папа римський проголошує себе намісником бога на землі та своєю владою змагається навіть із самим Ісусом Христом. Глава католицької церкви вогнем і мечем намагається запанувати над усім світом, у тому числі над Україною та Білорусією, де на­саджується унія і новий календар. З «пришестям» католицизму в Європі та й в усьому світі постійно ведуться криваві війни, внаслі­док чого виникають епідемії і голод, культивуються зрада, нена­висть, підлість і т. д. У цьому всьому винен папа-антихрист, який, ніби бог, возсідає в Римі, звідки й розходяться хмари мрако­бісся.

За біблійними текстами, цитатами з «Одкровення Іоанна Бого­слова», проповідей богословів, творів католицьких і протестантсь­ких авторів, зокрема з антиватіканської книжки «Римський папа» (1594) кальвініста Зібранда Любберта, ховається справжня соці­альна суть виступу Стефана Зизанія. Сприйняти її допомагають наведені в книзі реальні картини тогочасного життя, конкретні фак­ти, що викривають Ватікан. Про політику глави католицької церк­ви він зазначав: «Бискуп римский, взявши на себе не толко столицу й владу цЬсарскую свЬтскую, але й божую... люд от всЬх краюв землЬ до послушенства своего притягает, а як перше на греки, так й на иных мечем уставичне воюет, й всєх християн й всякое колЬно, абы ся яко богу поклонило, розмаитими практиками — ласкою, подарками, обЬтницами, прозбою, грозбою, караньем, войною, через послов й слуг своих уряду духовного й свєцкого проводит, хотячи обы жаден не зостал при старожитной вєрє...»

Так просто і дохідливе полеміст приводить читача до думки, що римський папа, всупереч єзуїтським писанням, є не мироносець і правовірний християнин, а посланець самого пекла, не намісник бога на землі, а диявол, антихрист, «звірине» символічне число якого - «666». Твір настільки переконливо було написано, що Іпатій Потій скаржився: «Старый баламут Стефанко Зизанія так тою проклятою ересю своєю, еще неслыханою, Русь поблазнил, же его книжкам баламутним ліпій, ніж Євангелію вірять», а Жебровський написав другу свою брутальну відповідь польською мовою під назвою «Бур'ян (плевела) Стефаника Зизанія, проклятого єретика з церкви руської» (Вільно, 1596).

Однак уже ніхто не зміг применшити авторитет «казнодія» Стефана Зизанія, майстерність його полеміки у протистоянні като­лицизму, унії та королівсько-шляхетському свавіллю на Україні, в Білорусії і Литві.