2. Історико-культурні умови в Україні

ХУІ – ХУІІ ст.

Як держава Київська Русь перестала існувати під ударами Монголо-татарської орди. Але монголам не вдалося підкорити Русь повністю. Русь боролась і ще біля 100 років існувала українська держава на західних землях у вигляді Галицько-Волинського князівства, яке впало внаслідок внутрішніх міжусобиць та під збройними ударами Литви і Польщі. З часом відбувається політичне піднесення інших сусідніх держав - Москви, яка у 1380 році на Куликовому полі розгромила монголо-татарські орди хана Мамая, та Кримського ханства, що утворилося після цього розгрому і користувалося підтримкою Турції. Всі ці держави мали своє бачення історико-політичного розвитку українських земель, у більшості випадків як своїх провінцій. Йшла жорстока боротьба на винищення нашого народу. У цей час зародилося українське козацтво, яке стало його захисником від Криму та інших поневолювачів. З козацтвом почав створюватися новий уклад життя українців.

У ІІ половині ХVІ ст. відбулося дві події, які мали великий вплив на подальшу долю українського народу. В 1569 році у м. Люблені Польське королівство і Велике Литовське князівство підписали політичну унію, об’єднавшись в єдину державу. Так виникла Річ Посполита, що всупереч своїй назві (пер. з лат 2 слів res – річ, справа, publica – державна, суспільна, посполита; звідси – республіка) була королівством, якому мали права тільки заможні люди. Саме тому виникають повстання К.Косинського 1591-93 рр., С.Наливайка 1594-96 рр., Т.Федоровича 1630.

У 1453 р. турки здобули Константинополь. Досить скоро вони зрозуміли, що вибір патріарха – то значний прибуток. В українців, які власне не мали своєї держави, таких грошей не було. Цю потребу в грошах використав великий московський князь І.Грозний, який за значний підкуп у 1547 році домігся від константинопольського патріарха підтвердження свого царського титулу. Його наступник домігся за гроші перетворення Московської митрополії у патріархат. Російська православна церква почала вести боротьбу за підкорення української православної церкви, яка опинилася між двома вогнями. Ситуація в УПЦ була дуже складною, якщо не сказати трагічною. Православні священники були майже всі безграмотні, а вище духовенство здобувало свої посади завдяки взяткам і підкупу королівської придворної служби. Церковники, неначе приватну власність, роздавали церковні маєтки своїм дітям і родичам. Серед єпископів були жонаті, серед духівництва – двоєженці. Така ситуація була неприпустимою, тому поволі почала розвиватися ідея церковної унії УПЦ із католицькою церквою під зверхністю папи римського при повному збереженні своїх релігійних звичаїв та обрядів.

Саме друга подія – Брестська церковна унія 1596р., як чергова спроба об’єднання української православної церкви з католицькою і була наслідком цих ідей. Проте частина українського духівництва її не підтримала. Того ж 1596 року у Бресті відбувся і православний собор, який заперечив законність попереднього зібрання, піддавши його учасників анафемі. У відповідь було проклято учасників православного собору. Замість релігійної єдності настав міжконфесійний розбрат. Так виникла уніатська (греко-католицька) церква. У розв’язання складного релігійного питання втрутилися козаки, які проголосили захист православної церкви своєю справою і вступили всім військом до Київського братства. Скориставшись проїздом через Україну єрусалимського патріарха Теофана, у 1620 році гетьман П.Конашевич-Сагайдачний домігся від нього таємного висвячення ієрархів УПЦ, відновивши таким чином її керівництво. Польські урядові кола довго не визнавали відновлення УПЦ, але загроза походу турків змусила їх примиритися з цим актом.

Пізніше релігійна ситуація ускладнюється знову у зв’язку із підписанням Переяславської угоди з московським царем. Київський митрополит Сильвестр Косов відмовився присягати на вірність цареві, відстоюючи таким чином самостійність УПЦ. Проте у 1686 р. московський патріарх Діонісій за 200 золотих червінців і 120 соболиних шкурок незаконно купив у константинопольського патріарха Київську метрополію. Таким чином УПЦ потрапляє під зверхність РПЦ, і власне, перестає існувати як національна церква.

Згодом цю роль (на Західній Україні) починає виконувати уніатська церква. Спочатку Уніатські церкви існували від Перемишля до Чернігова. Однак те, що вона стала на захист українського народу від ополячення і русифікації стало основною причиною її поступової ліквідації спочатку царизмом і РПЦ, а потім і радянською владою. На Лівобережжі її діяльність було заборонено у 80-х рр.. ХVІІ ст., на Правобережжі – у 1839 р., після другої світової війни в 1946 р. - на Західній Україні. УГКЦ відновила свою діяльність у 1989 році тоді її очолював Любомир Гузар. У наш час УГКЦ очолює Святослав Шевчук Він добивається утворення патріархату та незалежності від Риму.

Такий перебіг вищеозначених подій вплинув на виникнення власнеукрнаїнської полеміки між православною церквою і католиками (пізніше до неї долучилися уніати), що оформилася у полемічну (від гр. - войовничу) літературу публіцистичного характеру.