6. Життя і творчість Мелетія Смотрицького. Основні положення “Треносу”

Досить складне й суперечливе місце в полемічній літературі початку XVIIст. належить Мелетію Смотрицькому, який пройшов шлях від захисника православних до регенератства, що й спричинило до його забуття в давній українській літературі, хоч загалом він був найосвіченішим і талановитим письменником-полемістом.

Син педагога і письменника Герасима Смотрицького – Максим Гераси-мович Смотрицький народився близько 1558р. у селі Смотрич на Поділлі (нині Хмельницька області ) . Після закінчення школи в Острозі. де його батько був певний час ректором, Максим, або після постриження в Ченці, Мелетій Смотрицький вчився у Віленський езуітській колегії. Врацлавському Лейпунгському, Нюрберзькому й Віттенберзькому універсситетах. З відомих нам православних полемістів, здається, ні один не мав такої високої закінченої університетської освіти.

Від 1607 р.Мелетій Смотрицький працював у Вільно на педагогічній ниві, був членом Віленського братства: за його дорученням виступав з полемічними творами, спрямованими проти гонителів православ’я. Згодом постригся у ченці (1617), був висвячений у сан єпископа вітебського; мстислевського (1620), архієпископа полоцького. 1627 р. Офіційно перейшов до унії , основні роки жив у Дерменському монастирі на Волині, де помер 27 грудня 1633 р.

З-понад двадцяти творів польською мовою останні (приблизно з 1623 р.), написані на виправдання свого регенератства у зв’язку з потаємним, а потім і офіційним переходом до унії. Тогочасною книжкою староукраїнською мовою Мелетій Смотрицький написав знамениту “…….” (…., 1619, Москва, 1648;1721) та “Казаніє на честный погреб о.Леонтія Карповича” (Вільно, 1620, й паралельно тоді ж польською мовою.). За загальним визнанням дослідників, найпомітнішим твором Мелетія Смотрицького є його “Трекос тобто плач єдиної святої вселенської апостольської східної церкви”, виданий польською мовою (Вільно, 1610) під псевдонімом Теодія Ортолог. Причиною до написання твору став реальний факт погрому уніатським метрополитом І Потіни віленських православних церкв і монастирів, які 1603 р. силоб були передані уніатам, а також … та економічний натиск на українських та білоруських трудящих з богу Речі Посполитої. Цілком можливо, що були й особисті антипатії до Потія та інших єпископів-зрадників.

“Тренос” Мелетія Смотрицького написаний у формі плачу чи голосіння православної матері-церкві, іноді в цей плач вплітаються і плачі-монологи представників віленського братства. Часто персоніфікований образ матері-церкви переростає в образ матері-України, що тужить-плачі за своїми невдячними дітьми, які давно вже її покинули, зрадили її віру, мову, громадянство, насамперед представники української шляхти, більші й менші магнати. У першому розділі наприклад, як свідчить його назва, “Плач або Нарінання східної святої церкви на звироднілих синів”, відчуваються і традиції попередників, зокрема Герасима Смотрицького і Клірика Острозького, і творче використання народних дум-плачів, або й стилізованих голосінь над покійниками, якими були для православної церкви зрадники. Як удовиця, так православна церква-мати голосить за своєю долею.

Звертаючись передусім до українського духовенства, церква запитує :“О архісвященники і священники, научителі і пастирі овець отця вашого, доки німими хочете бути? Доки маркотратно овець пожирати будете?… ”. Й далі робить висновок, що не пастирі вони, а вовки хижі, бо засліплені жадобою срібла й грошелюбства.

Дуже важливо наголосити, що “Треносі” подано цілий реєстр чи поіменний чорний список українських магнатів, “руських княжат”, які з коштовних немінців у короні православної церкви стали її зрадниками. Це – слуцькі, Заславськи, Збаразькі, Вишневицьки, Сангушки, Чорторийськи, Прокські, Рушиикські, Соломирецькі та інші, і навіть “дім княжат” Острозьких, що після смерті Костантина Вже не був оплотом православія.

Ім церква і шле свою зневагу, і прокляття: “Це ви з мене, злочинці такі оздоблену плату здерли, і ну бідним тілом моїм, з якого ви всі вийшли, насміхаїтесь і глумом знущаєтесь! Пркляті ви, що з наготи моєї насміхаїтесь і тішетеся! Прийде той час, коли всього цього страшитесь будете!” У такому ж гротескно-сатиричному плані характерізує Мелетій Смотрицький і “лиху мачеху” – католицьку церкву на чолі з Ватиканом та його вірними слугами єзуїтами, чи, як автор називає їх “виєзуїтами”. Всі ті “кмітливі батечки все захоплюють, так все пожирають – безпечно, бо в Римі з ними суд, в Римі розправа, в Римі й присуд”. Для прикриття осиного гнезда католизму Мелетій Смотрицький широко використовував антиватіканські твори Ф.Петрарки, М.Баптісти, З.Любберта, Б.Опатата інших, які засуджували криваві діяння курії, що була притулком для всього злочинного світу. Звертався Мелетій Смотрицький і до спадщинитаких діячів Відродження, як Єразм Роттердамський, Савакарола, Мюстер – всього понад 140 авторів, на яких посилався в оригіналі, що збільшувала вагомість авторитетність критики Римсько-католицької та польсько-шляхетської їдеології. Ця критика і увесь емоційно-викривальний заряд “Трекоса” був таким влучним і зонекульним, що польський король Сігізмунд ІІІ наказав під загрозою штрафу в 5 тисяч злотих не продавати і не купувати книжки, наявні примірники знищити, друкарню закрити, а коректора Логвина Карповича ув’язнити, що й було зроблено королевськими вірноподданими.

Водночас єзуїт П.Скарга написав проти “Трекосу” книжку “Не …….”, що була опублікована того ж 1610 р. у Кракові. Але ні це писання, ні королівські заборони не змогли перешкодити популярності твору, що сприймався як ідеологічна зброя у боротьбі проти католизму. Навіть сам Мелетій Смотрицький опісля визнавів що найкращим його творм був “Трекос”.

На жаль, шляхетно-князівська ідеологія, захисником якої все ж був Мелетій Смотрицький, богославно-схолостичний світогляд, церковно-ієрархічна градація, а може й королевські погрози, призвели призвели його до зради, до переходу на уніатські позиції, а відтак і до втрати таланту письменника-публіциста, бо антиправославні твори “Апологія” (1623), “Протестація“ (1628), “Паракесіс” (1629) та інші, також написані польською мовою, вже не мали високого літературного рівня й того поетично-патріотичного наросу, який спостерігається в “Трекосі”. Під безпосереднім впливом “Трекосу” пресвітор Слуцької церкви Андрій написав 1616 р. сатиричний “Отпис на лист униатів виленских, которые усиловали свое местное отступленіє от восточное церкве к западному костелу”, що лишився в рукописі.

Література