5. Клірик Острозький

Після прийняття уній Ігнатій Потій схиляв до ней Константтина Острозького, пишучи йому листи і вдаючись, навіть, до шантажування. Замість князя, за його дорученням, Потієві відповідав Клирик Острозький; псевдонім цього діяча острозького гуртка і досі не розкритий, хоча запропоновано кілька гіпотез (молодий М.Смотрицький, той самий автор “Апокрисиса”, Гаврило Дорофеєвич, Іов Борецький). Так виник “Отпис на лист в бозъвелебного отца Ипатія”, виданий однією книжечкою з іншим твором Клирика Острозького “Исторіа о листрикійском, то есть о разбойническом, Ферарском або Флоренском синодъ” (Острог, 1598), та другий “Отпис” (1599), що у свій час надрукований не був.

Єзуїти і уніати твердили, що Бретська унія 1596 р. мала законні підстави, зокрема тому, що вона лише відновила рішення давньої унії, яка була ухвалена на Флорентійському соборі 1438-1439р.р., і підписана руським митрополитом-ренегатом Ізидором. У своїй “Історії” Клирик Острозький подає історію цього собору, причому історічні факти він доповнює літературними домислами, переказами, легендами, і виклад веде в емоційному ключі, так що в результаті вийшов художньо-публіцистичний памфлет. Клирик Острозький був одним із перших письменників, який уже цілком виразно усвідомлював естетично-художні завдання твору. Свою “Исторію” він, наприклад, розпочинає широкою метаффичною картиною природи, щоб перейти від неї до кривавих подій Флорентійського собору. У таких і численних інших випадках проза Клирика Острозького набирає ритмізованого звучання, за стилем перетворюється в поезію. Серед суто ділового опису діянь собору автор наводить повість про криваві злочини абата Родозького, який із своїми військами прийхав на собор і віддав смерті і мечу тих, що не хотіли коритися папі, подає легендарну повість про розгром “крижаками” православних монастирів Афона. Автор творить високопоетичний і драматичний псалом, який, плачучи, співали помучені, побиті і забрані до полону іноки.

“Исторія” Клирика Острозького викликала великий резонанс не лише серед православних України і Білорусії. Вона дійшла до Росії, де її переклав у 1624 – 1625 р.р. і видав за свою під заголовком “Повъсть слезная” князь І.А.Хворостинін. Проти неї виступив уніатський архімандрит Лев Кревза. Проти “Исторіи” воював також Ігнатій Потій.

“Отписи” Клирика Острозького належать до жанру відкритих лістів. Автор передусім засуджує ідею Потія про те, що найгірший мир кращий від війни, а також розробляє низку теологічних питань. “Отпис” 1598р. теж розпочинається афористичними висловами, що мають велике емоційне звучання і багаті за думкою. Клирик малює страхітливу картину тих знущань і переслідувань, що їх зазнають після уній православні. В результаті уній почалися розрухи і незгоди. ідеологічно Клирик Острозький, що діяв при дворі великого князя, цілком тотожний із Христофором Філалетом. У другому “Отписі” цікавим є закінчення, де автор подає образ матері-церкви, що плаче над своїми дітьми, які її покинули. Цей високопоетичний образ пізніше буде розвинутий М.Смотрицьким. Сенс “Отписів” Клирика Острозького полягав у тому, що він хотів показати народові згубні наслідки унії і навернути зрадників-єпископів до православної церкви.

Клирик Острозький – письменник глибоко оригінальний і своєрідний. Як і інші тогочасні полемісти, він широко користується біблійними матеріалами, цитатами із “отців церкви”. Але в нього особливо великий нахил до глибоких думок, до сентенції, алегорій, метафор. Він любить будувати довгі періоди, що читаються як поезія і нерідко набувають пророчо-біблійного звучання. Його літературна мова образна, яскрава, наближена до народної.