10.Іпатій Потій – полеміст уніатського табору. Загальний огляд життя і творчості

Вивчення творчості Іпатія Потія допоможе зрозуміти аргументи і різні сторони боротьби проти уніацької церкви. І. Франко писав про " його велике значення в історії руської церкви". Він " як письменник, полеміст і проповідник займає …визначне становище… в історії письменства так само руського, як і польського". І. Франко присвятив йому розвідку "Життя й літературна діяльність Іпатія Потія ". Про нього писали М.Грушевський в ”Історії України-Руси” і М.Возняк, окремі матеріали вміщено у словнику ”Українські письменники” за 1960 рік.

Адам (у чернецтві-Іпатій) Потій (1541-1613) народився в родині королівського писаря, навчався у кальвіністській школі литовського князя М.Радзивілла у Несвіжі (Бєларусь), став кальвіністом, а пізніше був студентом Краківського університету. До 1572 р. процював писарем при королівському дворі Жигмонта-Августа II. Одружившись у 1574 р. з дочкою волиньського православного боярина Т. Острожецького, повернувся до православ’я. Значний вплив на долю І. Потія справило його знайомство з кординалом Дж.-Ф.Коммендоне, папським нунціям у Речі Посполитій, організатором боротьби проти реформації у Польщі, якого 1563 р. як перекладач супроводжував під час подорожі по Україні. ”Бачачи в Потії юнака здібного та враздливого, - пише І.Франко,- а над то русина, [Коммендані] перше показав йому перспективу широкої та багатої наслідками праці між русинами та вигляди високої духовної кар’єри”.

Сучасники стверджують, що “Потій, іще бувши в світськім стані, пильно слідив за справами руської церкви і палав охотою причинитися до її поєднання з Римом …”, чому сприяли стосунки з Дж.-Ф.Коммендоне, а також розмови із князем К.Острозьким. Овдовівши у 1592 р., І.Потій вступив до ордену отців – Василіан, змінивши ім’я Адам на Іпатій, після чого був висвячений на володимирського і берестейського єпископа. З цього часу він фактично стає рушійною силою у процесі підготовки і проведення унії. К.Острозький, готуючись до поїздки в Рим і до зустрічі з папою, вважав, що церковну унію повинні підписати також московські цар і патріарх, тоді як І.Потій добре розумів, що цього ніколи не станеться, бо надто великою була прірва між російським православ’ям, як підвалиною московської державності, та українським православ’ям, не кажучи вже про католицизм.

У грудні 1594 р. Іпатій Потій підписав декларацію українського єпископату про з’єднання із Римом, а наступного року як прототроній (заступник) митрополита очолив делегацію до Рима, де своїм блискучим знанням латинської мови та історії церкви справив незабутнє враження. У жовтні 1596р. він довершив соборно Берестейські порозуміння, а через три роки був обраний митрополитом уніатської церкви. З того часу і до самої смерті Іпатій Потій боровся за законне її утвердження в Речі Посполитій, за нову внутрішню її організацію, за підготовку священників, для чого у Вільні організував першу духовну семінарію. Помер у Володимирі-Волинському.

Як слушно зауважив І.Франко, ”справа унії, що винесла Потія на найвищі ступні руської єрархії, дала йому також перо в руку, зробила його церковним письменником", а тема унії – "се головний і майже виключним зміст його писань". На його думку всю літературну спадщину полеміста можна поділити на три групи - полемічно-історичні трактати, проповіді (гомілії) і листи, що зазнали "досить дивної долі" і за його життя, і після його смерті.

І.Франко добре розкрив "секрети " літературної майстерності Іпатія Потія: "Промовляє звичайно попросту, часто з почуттям, навіть поетично..., але все те штука, обчислення, майстерна гра віртуоза". Перу І.Потія належать, зокрема, трактати "Унія альбо Виклад преднейших артикулів ку задноченню греків з костелом Римським належащих" (Вільно 1595), "Антирисис, або Апологія проти Христофа Філалета" (Вільно 1600), "Календар римський новий" (1596) та інші.

В "Унії" І.Потій ще раз аналізує вже відомі розходження між православ' ям і католицизмом: походження Святого Духа від Отця і від Сина, Чистилище, верховенство папи римського, реформа календаря і віра в антихриста, проте робить це з позицій католицизму. І.Франко вважав цей твір "найоригінальнішим і найліпшим із його писань".

„Антирисис” – відповідь І.Потія на "Апокрисис" Христофа Філалета. У трактаті І.Потій захищає Брестську церковну унію, “благодать Божу” називає її “святою єдністю”. Він не може погодитися і з думкою Христофа Філалета в тому, що “митрополит з п’ятьма владиками” не мали права скликати собору і приймати на ньому документи про єдність із католицькою церквою. На його думку, навпаки, православний собор був незаконним, бо не могли “двай владикове твої з попами” “своєго старшого митрополита і п’яти владик, вищих над себе, судити, скидати”, бо це може викликати тільки “бунти, растирки і замішання”.

І.Потій знову ж розглянув так звану ставропігію окремих братств, надану їм константинопольським патріархом. На її основі вони юридично підлягали не місцевому єпископу, а Константинополю безпосередньо, до того ж мали право контролювати діяльність своїх владик. Це гостре для того часу питання ставропігії було пізніше дуже „просто” розв’язане московським патріархом. Він позбавив Київське братство цього права, і наша церква втратила не тільки свою незалежність, а й національну самобутність. Отже, не тільки Христоф Філалет боронив "патріотичну справу", а й Іпатій Потій, адже в українській уніатській церкві він вбачав порятунок від ополчення та окатоличення.

Для підтвердження своїх думок і заперечень положень Христофа Філалета Іпатій Потій вдало використовував народні фразеологізми, прислів’я і приказки, в чому криється один із секретів його публіцистичної майстерності. Ось деякі з них: "Філалет, як шершень, цвітки свої вибирав", "познають кукіль межи пшеницею", "крокодилові то слези", "опарившися на молоці, і на воду дмухає" тощо. "Антикрисис" І.Потія як твір церковно-полемічної публіцистики написанні жваво, дотепно не без письменницького таланту. Хист публіциста у Потія безсумнівний.