3. Класифікація доказів

Розкриттю поняття доказів значною мірою сприяє їх наукова класифікація.

Класифікація доказів означає їх наукове групування за певними ознаками, які притаманні змісту або формі.

На підставі об'єктивних розбіжностей докази у кримінальному процесі можуть бути класифіковані:

а) за джерелом інформації:

- такі, що походять від осіб;

- такі, що походять від матеріальних об'єктів;

б) за особливостями відображення події злочину та за характе-ром взаємодії з ним:

- первинні;

- похідні;

в) стосовно обвинувачення

- обвинувальні;

- виправдувальні;

г) стосовно факту вчинення злочину конкретною особою:

- прямі;

- непрямі.

Первинні докази - це докази, які (як єдність змісту і форми) виникли безпосередньо в результаті розслідуваної події (залишки крові, слід пальця руки на віконному склі тощо).

Похідні докази - це докази, які являють собою результати "вторинного відображення" слідів злочину, що походять від пер-винних доказових джерел інформації (зліпок сліду взуття, який за-лишив злочинець на снігу, копія сліду знаряддя злому, виготовлена за допомогою спеціальної пасти, дактилоплівка з відбитком паль-ця руки, ксерокопія документа тощо).

Обвинувальні докази підтверджують обвинувачення, чи обтяжу-ючі його обставини.

Виправдувальні докази - спростовують об-винувачення чи вказують на пом'якшуючі обставини.

Прямі докази - докази, які дають пряму однозначну відповідь на запитання про те, хто вчинив злочин, або ж вказують на те, що певна особа не могла його вчинити. Наприклад, показання слідка-очевидця вчиненого розбійного нападу, показання по-терпілого, відеозапис, що зафіксував подію злочину та дії осіб, які його вчинили. Прямі докази вказують па наявність чи відсутність обставин головного факту - складу злочину.

Непрямі докази вказують на окремі факти, на основі логічного аналізу сукупності яких встановлюються окремі елементи складу злочину та інші обставини предмета доказування. Вони можуть вказувати на проміжні факти, які підтверджують предмет доказування у сукупності з іншими доказами.

Погляди різних вчених-процесуалістів стосовно класифікації доказів різні:

1. Відповідно до ст. 65, а також положень ст. 68, 72, 73, 74, 75, 78, 82, 83 кпк України можна назвати такі вісім видів доказів:

• показання свідка;

• показання потерпілого;

• показання підозрюваного;

• показання обвинуваченого;

• висновок експерта;

• речові докази;

• протоколи слідчих та судових дій;

• протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів;

• інші документи.

"Названі засоби доказування слід вважати саме доказами, а не їх джерелами. Помилкове йменування їх джерелами доказів неминуче призводить до тавтології як-то, наприклад, "докази встановлюються речовими доказами", або "джерела доказів є. речові докази", що утворює нонсенс - "джерелами доказів є докази".

2. Розуміння "фактичних даних" як одержуваних з указаних у законі (ч. 2 ст. 65 КПК) процесуальних джерел відомостей про факти, обставини справи є нині, мабуть, чи не найбільш плідними. Факти - це події, явища дійсності, які не можна «приєднати до справи». Через те при доказуванні в кримінальній справі слідчий, прокурор і судді оперують відомостями про ці події та явища дійсності, зафіксовані в показаннях допи-таних осіб, документах та інших джерелах доказів. Навіть при безпосередньому сприйнятті слідчим або суддями фактів і обставин у ході провадження слідчих і судових дій (огляд, освідування тощо) вони в кінцевому підсумку оперують як кримінально-процесуальними доказами не цими фактами, а тільки відомостями про них, зафіксо-ваними в установленому законом порядку в протоколах слідчих дій і судового засідання.

Передбачені ч. 2 ст. 65 КПК показання свідків, потер-пілих, підозрюваного, обвинуваченого, висновок експер-та, речові докази, протоколи слідчих і судових дій, протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів та інші документи, за допомогою яких встановлюються фактичні дані, відомості як докази в справі, вказані в ч. 1 цієї статті, називають джерелами доказів Така назва здається в цілому правильною, але точніе було б називати їх процесуальними джерелами доказів, щоб підкреслити їх відмінність від матеріальних джерел доказової інформації.

Значення доказів полягає в тому, що їх процесуальна форма забезпечує необхідний рівень істинності містяться в них відомостей.Тільки за допомогою цих явищ (доказів) можливо як попереднє, так і судове встановлення вини особи у вчиненні злочину.Шляхом дослідження таких у кримінальному процесі встановлюється істина.

У залежності від підстави класифікації докази поділяються на такі види:

за джерелом, в якому закріплені відомості, докази поділяються:

- На показання підозрюваного;

- Показання обвинуваченого;

- Показання потерпілого;

- Показання свідка;

- Висновок і свідчення експерта;

- Висновок і свідчення фахівця;

- Речові докази;

- Протоколи слідчих і судових дій;

- Інші документи;

по відношенню до предмету доказування докази поділяються:

- На прямі;

- Непрямі.

Прямі - це такі докази, у змісті яких відображений хоча б один з елементів предмета доказування, хоча б одна з обставин, перелічених у ст.73 КПК України.Непрямими є всі інші докази.У непрямих доказах немає відомостей про подію злочину, вини, обставин, що характеризують особу обвинуваченого, характер та розмір збитку.Що знаходиться в них інформація, що має відношення до справи, лише допомагає встановити обставини, що підлягають доведенню ^29.

За характером відтворення інформації про досліджуваний факт докази поділяються:

- На первинні;

- Похідні.

Початкові безпосередньо на собі відображають обставини, що мають відношення до справи.Інакше вийде, що первісним може бути тільки прямий доказ.Разом з тим і пряме, і непрямий доказ цілком може бути як первинним, так і похідним.

Між досліджуваним подією і первісним доказом об'єктивно не має і не могло бути іншого доказу.Похідні докази - це такі, які відобразили на собі встановлюються обставини опосередковано, тобточерез якийсь інший доказ або інший носій інформації, не залучений у кримінальний процес, але який мав можливість (хоча б теоретично) такого залучення.

Типовий приклад початкового докази - свідчення свідка-очевидця вчинення злочину.Похідним доказом будуть свідчення особи, якій даний свідок розповідав про те, що він бачив на місці події.Показання свідка, який сам не був присутній при скоєнні злочину, будуть похідним доказом по відношенню до події злочину і в тому випадку, коли особа, від якого він дізнався інформацію, саме свідчень не давало, допустимо, у зв'язку з його смертю.

У залежності від того, чи брала чи свідомість людини участь у відображенні на носії доказової інформації докази поділяються:

- На особисті;

- Речові.

Речові докази - це ті, у формуванні яких не брало участь свідомість людини.Решта - особисті.

До речовим доказам ставляться всі речові докази і частина інших документів (відео-, фото-, аудіодокументи).Деякі докази складаються з двох частин.Одна частина - особиста, інша - речова.Мають ознаками речового доказу певні додатки до протоколів слідчих дій (зліпки, відеозапис, фотографії з фототаблиці і т.п.) і висновками експертів (звичайно фотографії).Решта докази повністю особисті.

Речові докази завжди меншою мірою спотворюють отобразившиеся на них сліди досліджуваної події.Яким би сумлінним не був суб'єкт, докази, що формуються його свідомістю, припускають втрату певної кількості відомостей.Вченими досліджуються й інші різновиди доказів.Пропонується класифікувати такі з інших підстав.Всіма визнається практична значущість поділу доказів:

- На обвинувальні;

- Виправдувальні.

Обвинувальними прийнято іменувати докази, що підтверджують вчинення особою певного злочину, а так само наявність обтяжуючих покарання обставин.І навпаки, виправдувальними - містять відомості повністю або навіть частково виправдувального характеру, а так само про обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченого, що дозволяють визнати особу заслуговує поблажливості, особливого поблажливості і т.п.Типовий приклад виправдувальних доказів - ті, які підтверджують алібі обвинуваченого ^30.

Як відомо, докази мають, по-перше, зміст, тобтоінформацію про шуканих фактах (юридичних, доказових), що володіє властивістю відносності, по-друге, процесуальну форму, іменовану в законі засобами доказування, і, по-третє, певний процесуальний порядок одержання і дослідження доказової інформації і самих засобів доказування.Ці три ознаки характеризують правову природу доказів.Усунення будь-якої сторони аспекту докази ліквідує або істотним чином деформує зазначене поняття ^31.