1. Завдання ландшафтного проектування.

Ландшафтне проектування автомобільних доріг включає в себе ряд спільно розв'язуваних завдань:

дотримання вимог до плавного поєднання між собою елементів траси з метою забезпечення високих рівнів зручності та безпеки руху автомобілів з високими швидкостями;

забезпечення «зорового орієнтування» водія - ясності у напрямку дороги на досить великих відстанях і навіть за межами фактичної видимості, щоб при русі водій не міг зустрітися з несподіваною для себе зміною дорожніх умов, що вимагає різкої зміни режиму руху. Видимі ділянки дороги і придорожньої смуги повинні завчасно підказувати водію зміни напрямку руху за межами фактичної видимості;

прокладання траси дороги і призначення її елементів таким чином, щоб не виникали зорові викривлення виду окремих ділянок у перспективі і у водія не створювалося б враження, що попереду є необгрунтовано круті злами дороги;

забезпечення плавного вписування дороги в ландшафт місцевості для підвищення зручності руху, кращого розкриття перед учасниками руху краси природи, усунення порушень дорогою закономірностей сформованого придорожнього ландшафту, дотримання вимог охорони навколишнього середовища;

збереження історичних і культурних пам'яток, цінних сільськогосподарських угідь, зведення до мінімуму шкідливого впливу дороги на навколишнє середовище;

доповнення і поліпшення природного ландшафту посадками дерев і чагарників на придорожній смузі, планувальними та осушувальними роботами, створенням водоймищ, розкриттям або маскуванням виду з дороги окремих ділянок ландшафту. Для цієї мети на дорогах високих категорій, як правило, з великою часткою легкового руху, виконують розрідження лісу або зрізування укосів виїмок, що закривають гарні види, а також маскування рослинними посадками негарних виробок або великих оголених укосів.

Перші три пункти спрямовані на забезпечення плавності та психологічної ясності дороги для водіїв («внутрішня гармонійність траси»).

Два наступних мають на меті узгодження дороги з придорожньої смугою («зовнішня гармонійність траси»).

При вирішенні всіх цих завдань потрібно дотримуватись вимог діючих нормативних документів.

Головним у процесі ландшафтного проектування є інженер-дорожник - автор проекту. При порівнянні можливих варіантів дороги та уточнення проектних рішень окремих її ділянок бажано також участь архітектора. При цьому дорога з усіма її елементами (траса, штучні споруди, придорожні будівлі, обстановка шляху, снігозахисні та декоративні посадки) повинна розглядатися як єдиний архітектурний ансамбль, який повинен мати певну єдність.

Спроби поліпшення невдало запроектованої дороги засобами ландшафтної архітектури, в першу чергу маскування декоративними насадженнями, як правило, приречені на невдачу і зводяться до прикрас.

2.Основні прийоми трасування в пересіченій місцевості.

Горбистий (пересічений) ландшафт складається з більш розвинених елементів рельєфу. Для скорочення об'ємів земляних робіт рекомендується здійснювати трасування у вигляді кривих переважно великих радіусів з вписування їх в елементи ситуації і рельєфу з обов'язковим проходженням між великими елементами ландшафту.

Основна складність трасування доріг в горбистій місцевості полягає у виявленні основних форм рельєфу, з якими має бути пов’язана траса без підпорядкування її дрібним другорядним елементам. Чим вище категорія дороги і ширше земляне полотно, тим з крупнішими елементами рельєфу повинна ув'язуватися траса. Це обумовлено тим, що для забезпечення плавності широкого земляного полотна потрібно вводити криві більших радіусів, ніж при вузькому земляному полотні. Вплив невеликих западин і відрогів горбів, щотперетинаюся дорогою, зазвичай уувається планувальними роботами і плавним сполученням земляного полотна з прилеглою місцевістю.

Дорога в горбистій місцевості в результаті поєднання підйомів і спусків з кривими в плані зазвичай відкрита для огляду на значній протяжності, особливо на спусках з вододілів. Непродумане поєднання елементів плану і подовжнього профілю з елементами ландшафту в цьому випадку особливо різко впадає в очі.

В умовах горбистого ландшафту найбільш доцільним є проектування траси в плані кривими, що сполучаються, з введенням перехідних кривих великої довжини і з великими параметрами, типа клотоїд і сплайнів.

При сильно звивистих трасах на місцевості з пересіченим рельєфом інколи буває важко забезпечити видимість дороги на великій відстані. У таких випадках доцільно передбачати обгінні ділянки із збільшеними відстанями видимості, що розташовуються на прямих або кривих в плані великих радіусів. Довжини цих ділянок залежно від категорії дороги мають бути не менше потрійної відстані видимості зустрічного автомобіля

До прямих ділянок слід відносити в даному випадку і так звані «квазіпрямі» - кінцеві ділянки перехідних кривих, в межах яких вісь дороги відхиляється від дійсно прямого напряму не більше ніж на 1 м.