2. Основні прийоми трасування в рівнинній місцевості.

Ландшафти освоюваних заболочених низовин і зрошуваних районів характеризує яскраво виражена творча діяльність людини, що системою іригаційних та меліоративних каналів перетворює раніше заболочені або пустельні території в родючі сільськогосподарські угіддя.

Міркування економії виробництва будівельних робіт і забезпечення кращої організації сільськогосподарського виробництва в більшості випадків зумовлюють трасування доріг,по можливості, в безпосередній близькості і паралельно напрямку каналів, хоча це помітно погіршує водно-тепловий режим земляного полотна автомобільних доріг. На новостворених освоюваних територіях це вимагає спільного вирішення дорожніх і іригаційно-меліоративних проблем. Дороги вищих категорій трасуть відповідно до вимог економічності перевезень, перетинаючи канали.

Траси місцевих доріг підпорядковують іригаційно-меліоративної мережі. Вони складаються з прямих ділянок, зазвичай обсаджених рядами дерев і сполучених кривими мінімальних радіусів. Плоский характер місцевості і несприятливі гідрогеологічні умови в зв'язку з високими рівнями грунтових вод обумовлюють розташування доріг в невисоких насипах.

У лісисто-болотистих і лісових районах у рівнинній і слабо горбистій місцевості автомобільні дороги трасують по довгим одноманітним лісовим просікам. Обов'язковими заходами усунення одноманітності та монотонності виду дороги є посадки по краях просік декоративних рослинних груп, що відрізняються кольором листя від основного фону лісу. Враження прямолінійності коридору може бути виключено за допомогою посадки виступаючих груп дерев або вирубкою за домовленістю з органами управління лісовим господарством, в основному лісовому масиві поглиблень - «бухт» (рис. 1).

Рис.1 Усунення прямолінійних країв просік і виправлення прямолінійних кордонів вирубок: а - влаштуванням місцевих уширення і посадкою дерев; б - поліпшенням придорожніх полян доданням їх контурам неправильної форми, а також посадкою дерев і чагарників

Контрольна робота №14

1. Забезпечення видимості подальшого напрямку дороги.

Для забезпечення на дорозі видимості на великій відстані слід уникати поєднання елементів траси, в результаті яких для водіїв залишається невизначеним подальший напрямок дороги. До їх числа відносяться: короткі увігнуті ділянки в поздовжньому профілі на прямих і кривих в плані великого радіусу, які створюють враження кишень або просідань; різкі зниження поздовжнього ухилу на підйомах, при яких порушується видимість проїзної частини на великій відстані; круті опуклі ділянки, які ніби упираються в небо, на вершинах опуклих кривих малого радіусу або на шляхопроводах перетинань доріг в різних рівнях.

Необхідно уникати поєднань елементів траси, що створюють у водіїв помилкове уявлення про подальший напрямок дороги за межами фактичної видимості (рис.1).

Рис.1. Приклади невдалих поєднань елементів доріг, які створюють у водіїв неправильне уявлення про подальший напрямок дороги:

а, б - непомітний здалека поворот основної дороги (водієві здається, що вона не міняє напрямку); в - спуск дороги по схилах яру, коли початок спуску не видно водієві (лінія зв'язку, що пересікає яр по прямому напряму, створює помилкове враження, що і дорога продовжується прямо); г - примикання другорядної дороги на гребені вододілу (водієві здається, що основна дорога круто повертає убік); д - прихований поворот дороги за вододілом (у водія створюється враження, що дорога йде прямо);

1 - основна дорога; 2 - примикаюча другорядна дорога; 3 - уявний напрямок дороги; 4 - горизонталі місцевості