3.4. Екологічне напруження і харчування.

Засвоювання їжі та перетворення її в енергію фізіологічних функцій і структур – одна з головних рис взаємодії живих організмів з оточуючим середовищем.

Сучасні уявлення про якісні та кількісні аспекти процесів асиміляції їжі відображаються у концепції збалансованого харчування (Покровський, 1974), у відповідності до якої нормальна життєдіяльність людини можлива не тільки за умови забезпечення її адекватною кількістю білку та енергії, але і за умови дотримання достатньо строгих співвідношень між незамінними факторами харчування, кожному з яких притаманна специфічна роль в обміні речовин.

Під час складання раціонів харчування для популяції звичайно використовують метод екстраполяції: збільшення енерговитрат передбачає збільшення у раціоні основних інгредієнтів харчування.

Таблиця 3. 4.1

Калорійність і співвідношення окремих харчових

компонентів у раціонах кліматичних зон.

Кліматична зона	Калорій- ність	Білки		Жири		Вуглеводи
		%	г	%	г	%	г
Північна	3450	14	117,8	35	129,8	51	429,3
Центральна	3000	14	102,4	30	96,8	56	409,8
Південна	2850	14	97,3	35	76,6	61	424,1

( % до загальної калорійності)

Такий підхід до оцінювання структури харчування популяцій, особливо у неадекватних умовах довкілля, неможливо визнати задовільним. Адаптації до нових умов для організму – тривалий процес, який характеризується поглибленими змінами у метаболізмі всіх видів основного обміну – білків, жирів, вуглеводів; змінюється мікроелементний та білковий баланс організму. Вивчення проблеми харчування в екстремальних регіонах дає підстави для двох висновків:

• під час адаптації у неадекватних умовах в організмі виникає напруження біохімічних систем, це дає можливість виявляти найслабкіші ланки обміну, що вимагають першочергової корекції;

• через те, що потреба у певних поживних речовинах залежить від рівня обміну, хімічний склад їжі повинен відповідати стану метаболізму у даний проміжок часу.

Характер живлення аборигенів даного регіону і зайшлої популяції може виявляти суттєві відмінності, які склалися під час еволюції, що визначались джерелами харчування. Тому приймати навіть добре збалансоване харчування місцевих жителів як оптимальне для зайшлих жителів буде недостатньо вірним. Необхідно враховувати генетичні особливості організму кожної популяції, характер праці, традиції та звички набуті протягом життя.

Мова йде про якнайскладніші взаємодії організму із середовищем, про здатність перетворення чинників зовнішнього середовища (його хімічного складу) в біологічні структури живого організму та біологічні середовища. Одночасно потрібно враховувати, що значна частина органічних та неорганічних елементів після їх перетворення у клітинах реутилізується. Такий внутрішній, відносно замкнутий обіг хімічних речовин робить організм людини і тварин найекономнішим.

Дослідження показують, що індивідуально збалансованим слід вважати таке харчування, що адекватно відповідає характеру зміни метаболізму і, як наслідок цього, забезпечує потреби в енергетичному та пластичному матеріалі клітинних систем організму. Нові можливості для оцінки чинників харчування на рівні популяції пов’язані з вивченням особливостей харчування у різних вікових і соціальних групах. Крім того вони дають можливість оптимізувати вже прийняті нормативи харчування зайшлого та корінного населення з урахуванням екологічних факторів, термінів перебування в нових умовах, процесів праці та відпочинку. Виявлення дефіциту біологічно активних речовин створює можливості додатків до раціону таких речовин, попередивши тим самим розвиток напруження в неадекватних умовах існування.

Значну роль під час розробки раціонів та структури харчування населення має склад продуктів, як місцевого виробництва, так і тих, які завозять із інших регіонів. Завезені продукти вироблені в іншій геохімічній провінції, тому мають відмінний мікроелементний склад. Роль мікроелементів в розвитку патологічних процесів у популяції виявляється, як правило, при їх надлишку або нестачі в складі їжі. Наприклад, при аліментарній нестачі міді розвивається анемія, а при надлишку – переродження печінки і жовтяниця. У розвитку атеросклерозу суттєве значення має наявність у середовищі і раціоні цинку, міді, мангану; при ішемічній хворобі серця – нікелю, мангану; при пневмоніях – кобальту, цинку, купруму.

Для з’ясування питання, який з елементів геохімічної провінції певної території спричиняє біологічну реакцію організму, необхідно дослідити основні ланки біохімічного ланцюжка: породи, грунти, води, харчові та кормові рослини, тваринні організми, харчові продукти, раціони людини і тварин. Якісні зв’язки між хімічним складом середовища і організму є основою для розробки правил управління екологічними процесами.

Порушення харчового ланцюга у наново освоюваній біогеохімічній провінції може спричинити розвиток захворювання популяції. До хвороб популяції можуть бути віднесені: ендемічний зоб, деякі види анемії, певні види новоутворень, інші захворювання. Тому при забезпеченні населення продуктами харчування необхідно обов’язково враховувати медикобіологічні та екологічні чинники. Для цього необхідна більш детальна паспортизація гігієнічних показників продуктів харчування, яка включає як загальний вміст білків, жирів, вуглеводів, так і вміст мікроелементів, неорганічних та органічних домішок, можливих алергенів, незамінних амінокислот та вітамінів, а також санітарна характеристика (бактеріальне, токсичне забруднення).

Порушення умов збалансованого харчування може проявитись у формі передпатологічних і патологічних станів шлунково – кишкового тракту, порушення обміну речовин (ожиріння, цукровий діабет, атеросклероз, холецистити та інш.), а також захворювань опосередковано пов’язаних з порушенням харчування (алергічні та імунологічні процеси, хронізація ряду наявних захворювань в організмі, виникнення пухлин тощо).

Серед захворювань, пов’язаних із розбалансованістю харчування, найбільш типовими є «харчові недостатності». Вразливість до дефіциту певного виду харчових речовин виявляється тим гостріше, чим більша швидкість росту організму і чим на більш ранній стадії індивідуального розвитку він знаходиться. Недостатність надходження будь – якої харчової речовини викликає порушення у метаболічному фонді клітин. Особливістю захворювань від харчових недостатностей, на відміну інших етіологічних чинників, є те, що їх клінічний прояв може наступити через відносно віддалений час після зміни у харчовому режимі, що пояснюється можливостями організму компенсувати дефіцит харчових речовин за рахунок біохімічної адаптації. Тому захворювання дають прояви після того, як деякою мірою вичерпані механізми такої адаптації і відбулися стійкі порушення біохімічних констант внутрішнього середовища організму. Тому організація правильно збалансованого харчування з врахуванням особливостей метаболізму та засвоєння їжі є якнайважливішою умовою первинної антропологічної профілактики захворюваності і передчасного старіння організму.