2.2. Адаптації як об’єкт системного аналізу

Якщо оцінювати життєдіяльність організмів відносно зовнішніх умов, що поділяються на адекватні та неадекватні, то необхідно виділити наступні якісно різні складові:

• фізіологічний стан;

• стан напруження;

• адаптація;

• патологічний стан.

Адаптація – це спосіб життєдіяльності і наслідок еволюційно – історичного розвитку. Тут виявляється властивість цілеспрямованості біологічних систем, яка залежить від реалізації конкретних генетичних програм, на це спирається увесь комплекс системного опису. Ведучий фактор у розвитку організмів – закон прогресивного розвитку виду (популяції). Вид (популяцію) належить розглядати, як відносно незалежну структуру («організм»), взаємодія сукупності яких в природних умовах утворює суперсистеми – біогеоценози, а людина – антропобіоценози та ноосферу. Визначення адаптації, у відповідності із принципом цілеспрямованості, залежить від вихідних критеріїв. Адаптація, це:

• процес підтримання оптимального рівня нерівномірності біосистеми, який забезпечує максимальний ефект зовнішньої роботи, скерований продовження і збереження її життя (термодинаміка);

• процес самозбереження та саморозвитку системи, яка саморегулюється, в неадекватних умовах середовища, визначення функціональної стратегії, що забезпечує оптимальне виконання головної кінцевої цілі поведінки біосистеми (кібернетика);

• процес збереження і розвитку біологічних властивостей виду, популяції, біоценозів, що забезпечує прогресивну еволюцію біосистем в неадекватних умовах середовища (біологія);

• процес підтримання функціонального стану гомеостатичних систем та організму в цілому, забезпечуючи його збереження, розвиток, працездатність, максимальну тривалість життя в неадекватних умовах середовища (фізіологія).

Феномен адаптації є одним з фундаментальних та універсальних чинників біологічної системи.

Стратегія адаптації – це функціонально – часова структура потоків інформації, енергії, матеріалів, яка забезпечує оптимальний рівень організації біосистем в неадекватних умовах середовища.

При надзвичайній екологічній мінливості середовища, вираженій у коливаннях неадекватних умов, біосистеми повинні володіти великим запасом міцності. І, навпаки, в умовах довгочасної дії несприятливих факторів тривкими будуть системи, здатні довгий час в стані напруги підтримувати адаптивні механізми (стратегії «спринтер» і «стаєр»).

Вивчення процесів доместикації призвело до висновку, що тут проявляється дестабілізуючий добір. Деякі особливості екології людини нагадують процеси екології домашніх тварин тому, що тиск природного добору суттєво послаблений. Однак, генетика людини вимагає спеціальних досліджень.

Нагромаджений досвід досліджень, зростаюча турбота про гарантії здоров’я, тривалості життя, зростаюча необхідність сталого заселення екстремальних територій ставлять перед екологією людини нові фундаментальні теоретичні та прикладні завдання:

• дослідження можливих впливів короткотермінових періодів адаптацій (одно – або багаторазових) на стан здоров’я, шляхи його вдосконалення, працездатність, репродуктивні функції, якість потомства, старіння і тривалість активного життя;

• дослідження особливостей життя людини, його психофізичних, біологічних характеристик (властивостей) під час багаторічного перебування в неадекватних умовах. Коли життєдіяльність в неадекватних умовах становить значну частину всього життєвого циклу.

Уявлення про біосистему. про стратегії адаптації (пристосованості) біосистеми у адекватних і неадекватних екологічних умовах можуть набути важливого значення для інтерпретації досліджень в екології людини.