5.5. Біологічні аспекти екології людини

Екологія людини досліджує взаємовідношення людини з навколишнім середовищем, що включає абіотичні, біотичні і соціальні чинники. Але дія природного середовища на людину у певній мірі видозмінена завдяки одягу, вогню, будівництву житла, а найближче оточуюче середовище змінене житловими будинками, сільскогосподарськими угіддями, промисловими предприємствами, транспортом.

На відміну від біоти, де види заселяють визначений ареал життя, людина могла заселяти усю планету, але вижити вона може тільки там, де зможе створити умови життя наближені до умов, у яких відбувалась її еволюція.

Основні закономірності взаємодії людини з біогеографічними та антропогенними чинниками середовища проявляються на організмовому, популяційно – видовому, біоценотичному, біосферному рівнях організації.

Організмовий рівень - це процеси онтогенезу і фізіології, для їх здійснення необхідні визначені умови: їжа, вода, світло, температура та інше.

Індивідуальні реакції організму завжди проявляються при надлишку або нестачі тих, чи інших хімічних елементів. Організм не може відрегулювати порушений обмін речовин і це чітко спостерігається в умовах певних біогеохімічних провінцій, як прояви ендемічних захворювань (наприклад, у Карпатах – це ендемічний зоб, як наслідок нестачі йоду).

Індивідуальні реакції виявляються і випадках зміни середовища існування . Акліматизація (пристосування) обумовлена фізіологічними резервами організму. При цьому терміни акліматизації , у тому числі і до часового поясу, різні. Компенсаторні механізми до різних чинників е індивідуальними.

Популяційно – видовий рівень. Основні расові ознаки сформувались в епоху верхнього палеоліту, і виконують також пристосувальні функції.

• Темна шкіра – захист від УФ – радіації, кучеряве, нещільно прилягаюче волосся – захист від дії сонячного випромінювання, підсилене потовиділення сприяє охолодженню організму.

• Світла шкіра – це імовірно пристосування для підсилення синтезу вітаміну D, що сприяє попередженню розвитку рахіту.

• Монголоїдний тип – вузькі губи, розріз очей, плескате обличчя, пристосування до умов степів та пустель, де курява і холод

ушкоджують зовнішні слизові оболонки, а пласка форма обличчя протидіє обмороженню.

На цьому рівні, крім расових ознак, сформувались адаптивні типи. Вони являють собою реакції, що формувались конвергентно у різних популяцій у подібних умовах існування, незалежно від походження. При цьому адаптації проявляються у двох формах: специфічній і неспецифічній.

Неспецифічні пов’язані з підсиленням імунітету і опірності організму до несприятливих умов. Специфічні адаптації вузько спрямовані на пристосування до певних умов середовища (до холоду – підсилення теплопродукції, до жару – збільшення поверхні випаровування , в умовах гіпоксії – збільшення об’єму легень, збільшення кількості еритроцитів). Такі регіональні групи чітко виявляються. Під час еволюції людина набула низку пристосувальних особливостей, які закладені генетично, і незважючі на великий науково – технічний прогрес, зберігає їх. В той же час адаптивні типи не є вузькоспеціалізованими, вони лише сприяють можливості існування в інших екологічних умовах.

Біоценотичний рівень. Головна особливість у тому, що людина набувши біосоціальних ознак, залишається частиною природи. Перебуваючи у біоценозі, людина (як біологічний вид) вступає у взаємодію з іншими організмами. З деякими видами зв’язок залишається постійним і близьким тому, що людській організм сам є біоценозом, в якому існують бактерії-симбіонти (мікрофлора кишечника) , порушення їх видового складу викликає дисбактеріоз, можливі ураження різними типами ендо- та ектопарзитів.

Усе середовище, що оточує людину, являє собою майже повністю штучні, створені людиною, біоценози або біоценози, які певною мірою змінені антропогенною діяльністю. В таких типах ценозів відбувається господарська діяльність, минає життя і наявні усі чинники здоров’я

і відновлення працездатності.

З медико – біологічної точки зору усі біогеоценози розподіляють на три групи: природні ценози, які мало змінені людиною; сільські спільноти; міські та промислові спільноти.

Перша група ценозів характеризується ще відносно великим різноманіттям диких видів фауни і флори. Такі ценози входять до складу ландшафтно – географічних зон: Арктика, тундра, лісотундра, степ, лісова, лісостепова, пустелі, напівпустелі тощо. Загрозу здоров’ю людини може становити наявність джерела осередкових захворювань.

Друга група ценозів – сільські спільноти або агроценози. Характеризуються незначними залишками дикої фауни і флори, значними розмірами територій, зайнятих під культурні рослини, значна кількість домашніх тварин з обмеженим видовим складом. Господарська діяльність спрямована на підвищення продуктивності. Охорона повинна спрямовуватися на раціональне використання добрив і пестицидів. Необхідно вживати попереджувальних заходів проти гельмінтозів і зоонозів, бактеріальних інфекцій.

Третя група ценозів – міські і промислові ценози або урбоценози, які характеризуються значним скупченням людей, відносно невеликою площею штучних насаджень рослинності, бідністю фауни, забрудненнями довкілля викидами транспорту і промисловості.

У якості особливого типу ценозів визначають космічні кораблі.

У міських умовах забруднення середовища і виробничі чинники – часта причина професійних та алергічних хвороб, травматизму. Скупченість, гомін, напружений темп міського життя, гіподинамія – все це спричиняє нервові, психічні, серцево-судинні захворювання. Медико – санітарні заходи в урбоценозах - попередження забруднення навколишнього середовища, використання замкнених безвідходних циклів виробництва, боротьба із шумом, різноманітними видами травматизму, створення зелених зон всередині міст і навколо них, пропаганда раціонального способу життя.