1. Соціальний рівень:

• загальні питання екології людини;

• проблема народонаселення;

• проблема ресурсів;

• вплив людини на середовище і захист середовища;

• управління середовищем і відповідна політика;

• культурна екологія;

• соціальна екологія.

2. Медико – біологічний рівень

• Екологічна медицина: загальні питання, медична географія, стан здоров’я в певному середовищі і хвороби, які виникають під впливом середовища;

• екзобіологія людини.

Якщо завданням загальної екології являється створення прогнозів можливих змін у біосфері, то завданням екології людини є створення прогнозів можливих змін стану здоров’я людини (популяції) під впливом змін зовнішнього середовища і розробка обгрунтованих нормативів корекції відповідних компонентів системи життєзабезпечення.

Отже, екологія людини – це комплексний міждисциплінарний напрямок науки, який досліджує закономірності взаємодії популяцій людей з довкіллям, проблеми розвитку народонаселення у процесах такої взаємодії, проблеми цілеспрямованого керування збереженням і розвитком здоров’я населення, удосконаленням виду Homo Sapiens.

2. Взаємодія соціального і біологічного.

ЗДОРОВ’Я, АДАПТАЦІЯ І ЕКОЛОГІЯ ЛЮДИНИ.

2.1. Соціальне і біологічне.

В сучасному суспільстві створюються передумови інтеграції найважливіших сфер людської діяльності, до яких належать :

• теоретичне пізнання закономірностей природи та суспільства

(наука);

• комплекс технічних засобів для перетворення природи (техніка);

• практичне створення матеріальних благ (виробництво);

• здійснювання раціонального взаємозв’язку в процесі виробництва (управління).

Зазначені сфери людської діяльності є рушійною силою ноосферогенезу. Розвиток суспільства відбувається одночасно у багатьох напрямках, частина з них спричиняє такі наслідки:

• значно прискорюється суспільний розвиток та інтернаціоналізація людської діяльності в планетарному масштабі;

• формується і зростає техносфера, «друга природа», якнайсильніше зростає вплив людини на біосферу, який співставний з діяльністю геологічних сил. В наслідок чого виникає необхідність регулювання взаємодії природи і суспільства, розробки способів і засобів раціонального використання та відтворення природних ресурсів, включаючи рослинні і тваринні ресурси, їх раціональна реконструкція з метою підвищення продуктивності, розробки методів глобального моделювання і регулювання глобальних

процесів;

• людина виходить за межі Землі, починається безпосереднє дослідження космосу і Землі з космосу;

• значно зростають маcштаби використання ресурсів світового Океану.

Важливим аспектом всебічного розвитку людини є проблема розвитку «якості народонаселення» (Капиця, 1981) і здоров’я людини як основи такої «якості».

Розрізняють:

• здоров’я на рівні окремої людини;

• здоров’я на рівні великих груп населення (популяцій).

Здоров’я на рівні індивіду можливо визначити як динамічний стан (процес) збереження і поліпшення його біологічних, фізіологічних і психічних функцій та життєвої мети індивіду.

В такому визначенні враховано повноцінність здійснення основних соціально – біологічних функцій і життєвої мети індивіда.

Для подальшого коректного обговорення поняття здоров’я популяції, перед усім, необхідно дати визначення самому поняттю людської популяції.

Популяція людини – це біосоціально організована спільнота, яка заселяє певний простір.

Така популяція здійснює велику кількість функцій, основою для цього являється спосіб матеріального існування системи, спосіб виробництва матеріальних благ, тому у якості першорядної найважливішої функції повинна визначатись виробнича, соціально – економічна діяльність.

• Спосіб виробництва матеріальних благ, притаманний суспільству в цілому, визначає характер виробничої функції популяції і ступінь ефективності такої функції.

• Другою щонайважливішою функцією популяції визначається забезпечення наступності поколінь, відтворення самих людей як біосоціальних істот, життєдіяльність організму яких ґрунтується на специфічній генетичній програмі.

З такої точки зору здоров’я популяції можливо визначити як процес соціально – історичного розвитку життєздатності – біологічної та психосоціальної – населення в ряду поколінь, зростання працездатності та продуктивності суспільної праці, підсилення екологічного домінування, удосконалення виду Homo Sapiens.

Критерії здоров’я популяції людей, крім індивідуальних характеристик окремих людей, як складових спільноти, включають:

• рівень народжуваності;

• здоров’я потомства;

• генетичну різноманітність;

• пристосованість населення до клімато-географічніх умов;

• готовність до виконання різноманітних соціальних ролей;

• вікову структуру та інше.

В сучасних умовах значно посилюються взаємозв’язок та взаємовплив соціальної та біологічної складових природи людини. У першу чергу це пов’язано із змінами характеру виробничої, трудової діяльності, а також з новими факторами середовища існування, що з’явились в останні десятиріччя і які створюють такий негативний вплив на біологію, генетику і психіку людини, що становлять загрозу самому її існуванню. Ускладнення характеру взаємозв’язків соціального і біологічного спричиняє проблеми, які вимагають уважного вивчення в екології людини. Екологія людини, як нова комплексна систематизуючи наука, покликана вивчати закономірності взаємодії людини з навколишнім середовищем, питання народонаселення і його розвитку, збереження і покращення здоров’я, удосконалення фізичних і психічних можливостей людини.

Опріч загальних концепцій екології необхідне використання уявлень про біосоціальні закономірності. Коли вивчаються проблеми здоров’я людей та їх популяцій, в якості вихідного поняття пропонується поняття про біосистеми, типи їх можливої перебудови під впливом різноманітних, в тому числі соціально обумовлених факторів. Така методологія може виявитись дуже корисною при дослідженнях в екології людини, в зв’язку з аналізом ускладнень взаємодії соціального та біологічного в природі людини і виконанні соціального замовлення суспільства по розвитку її здоров’я.

В межах нових концептуальних уявлень про феномен людини висунуто гіпотезу про те, що соціальна еволюція людини сполучалась з появою принципово нових біологічних механізмів еволюції, що відповідає теорії Северцова – Шмальгаузена. Особливе місце надається ароморфозам, або біологічним пристосуванням, які забезпечують групам організмів широку адаптивну радіацію, розповсюдження по значним ареалам життя. Поява нового ароморфозу обумовлює якісний стрибок у збільшенні «максимуму ефективності зовнішньої роботи» біологічної системи. Наступними вузловими моментами прогресивної еволюції є епіморфози, які забезпечують принципове панування над умовами середовища. Саме з ними пов’язані такі морфофізіологічні характеристики, як розвинений головний мозок, прямоходіння, звільнення верхніх кінцівок, особливості будови хребта, притаманні тільки виду Homo Sapiens.Сучасні концепції збагачують уявлення про щонайважливіше значення особливих біологічних закономірностей для соціальної еволюції Homo Sapiens. Вважається, що сприйняття соціальних задатків під час онтогенезу спирається на генетичні особливості такої еволюції, оскільки задатки людині надані на генетичному рівні.

В такому відношенні генетичні особливості окремої людини набувають вирішального значення не тільки для забезпечення його біологічних якостей, але і для сприйняття соціальних програм.

Фактичні дані та теоретичні уявлення про специфічні біологічні механізми, які притаманні виду Homo Sapiens, їх розвитку в сучасних умовах нагромаджуються в медичній генетиці людини. Це проблема збалансованого поліморфізму в популяційній генетиці людини (більше 50 поліморфних систем). Специфічна форма поліморфізму пов’язана з тим, що в середньому індивід у людській популяції більш гетерозиготний порівняно з індивідом у популяції тварин. Уявлення про безмежність генетичного поліморфізму (не менше третини структурних локусів) дають можливість обгрунтовано розв’язувати проблеми загальної патології, зокрема, розуміння адаптивних реакцій генотипу людини під час різкої зміни умов середовища. Таке середовище створюється в сучасних умовах, що ускладнює взаємодію соціального і біологічного, може сприяти виникненню багатьох спадкових хвороб (наприклад, при збільшенні частоти мутацій). Не менш значущою виявляється можливість дії раніше «мовчазних» поліморфних систем алелів під впливом нових екологічних факторів. Результати досліджень у біології людини виразно доводять обгрунтованість гіпотези про специфічність біологічних механізмів еволюції людини, які проявились під час її соціально – біологічного розвитку. Такі механізми набувають спеціального значення для біології, медицини та екології людини по мірі здійснення ноосферогенезу, глобалізації, перетворення космопланетарного середовища. Вплив на організм індивідів і контингентів населення в популяціях реалізується на різних рівнях організації живого (біохімічному, тканинному, функціональному, психоемоційному та інш.). Зміни у регуляторних і гомеостатичних системах, які спричиняються унаслідок у такої екологічної дії, безпосередньо передують виникненню патології, визначають її характер і специфіку. Тому для визначення критеріїв тривкості організму людини (біосистеми) під дією екстремальних факторів необхідно виявляти навіть стан, який передує хворобі, тобто встановлення міри стомлення організму людини.

Явище морфофізіологічної і психоемоційної диференціації генофенетичних характеристик підтверджують гіпотезу про те, що під час значної зміни екологічних умов в терміни, які відповідають прискореному темпу сучасного соціального часу, перебудова реакцій організму і вищої нервової діяльності розповсюджується на генетичну пам’ять.

Припускають, що саме у людини, на відміну від тварин, із виникненням другої сигнальної системи і інших механізмів формується біофізіологічна та біохімічна система таких сигналів, які у тварин не несуть принципового інформаційного навантаження. Сутність такої системи полягає в стимулюванні здобування з генетичної пам’яті додаткових програм морфофункціональної організації «внутрішнього господарства» організму. Такі програми, нагромаджені філогенетично під час антропогенної еволюції, у людини на відміну від тварин, включалися до складу гіпотетичної нової інформаційної системи і суттєво збільшували її потужність.

В екстремальних умовах адаптивна перебудова у людини відбувається протягом 2 – 3 років, в той час, як у інших видів такий цикл визначається тривалістю декількох поколінь (більше 100 років). В онтогенезі людини відбувається прояв принципово нового процесу біосоціального добору на основі нових механізмів пам’яті в короткотривалі періоди онтогенезу.

Одним з найважливіших механізмів еволюції необхідно вважати виникнення і вдосконалення імунокомпетентних систем, які унеможливлюють інволюцію внаслідок конфліктності (біологічна заборона), тому спеціальної уваги вимагає сучасна еволюція таких механізмів. Добре відомо, що декілька останніх поколінь людей формується в напруженому, зростаючому своєю неадекватністю, імуногенетичному і патогенному середовищі. Неадекватні та недоцільні механізми адаптації, які формуються у філо- та онтогенезі людини, можуть закріпитися за рахунок дії названих механізмів і стане неможливим зворотне перетворення. Після цього, за імунологічними причинами, під загрозою опиниться механізм реадаптації під час виходу із екстремальних умов тому, що імуно – термодинамічна заборона спричинить нові патологічні зміни.

Неможливо навести перелік усіх проблем, що обговорюються. Існує ціла галузь науки, яка називається новою біологією людини. Така назва відображає головні нові якості в еволюції і біології людини, які спричинені науково – технічною революцією, суттєвою новизною властивою соціально – економічному оточенню людини і зростаючому екологічному напруженню на планеті. Проблематика нової біології межує, а певних випадках збігається з проблемами, які вирішує екологія людини. В першу чергу – це аналіз взаємозв’язку соціального і біологічного поєднаний з питаннями збереження і розвитку здоров’я народонаселення в умовах постіндустріального суспільства, у відповідності із змінами умов зовнішнього середовища, виробництва, урбанізацією, сучасними масовими міграціями, прискореними темпами споживання інформації, широким упровадженням техніки в побут та інше.

Поняття біосистеми пов’язується з іншими поняттями:

• поняттям про вітальний цикл як цілісний процес онтогенезу

людського індивіда, в якому поєднуються соціально –

історична, еволюційно – видова, індивідуальна програми

розвитку;

• поняттям про організацію оптимального розвитку здоров’я, психофізичного благополуччя та максимуму соціально – трудової активності великих груп населення (популяцій);

• поняттям про системи життєзабезпечення, що відповідають оптимальному розвитку здоров’я народонаселення.

Дослідження комплексу перелічених понять має підтвердити припущення про те, що в соціальних умовах, які створює суспільство, функціонування і розвиток біологічних систем підлягає, в першу чергу, соціальним закономірностям. Тобто соціальні закони – це закони першого рангу, а біологічні закони – це закони другого рангу, які підпорядковані соціальним законам.