Антропоекологічні аспекти організації систем
життєзабезпечення (СЖЗ).
4.1 Характеристики сжз
Різноманітні види антропоекологічного напруження і стомлення популяцій – це форми проміжних станів між здоров’ям і патологією, що визначають теоретичні передумови для розробки заходів з організації СЖЗ.
Вивчення механізмів взаємодії природи на освоюваних територіях, їх антропогенних перетворень і популяції людей наближає нас до більш глибокого розуміння проблем загальної патології, етіології та онтогенезу станів напруження, адаптації, патології. Надалі робота у цьому напрямку повинна полягати у визначені визначальних факторів ризику для здоров’я населення певної території і окремих груп, в наступній спеціалізації масової профілактики та корекції. Виявивши стан напруження і рівень стомлення, можливо отримати інформацію про ступінь екологічної загрози у даному регіоні. В підсумку стають відомими заходи, які спрямовані на усунення такої неадекватності або її компенсацію. В майбутньому це дозволить інтенсивно спеціалізувати лікувальну мережу.
Однак диспансерним обслуговуванням можуть бути охоплені тільки люди з встановленим діагнозом, донозологічна діагностика базується на якнайширшому охопленні індивідів даної популяції, які мають потребу в періодичному контролі, а не тільки визначених груп з певними нозологічними формами. Під масовою донозологічною діагностикою розуміють певний метод виявлення закономірностей формування здоров’я популяції (людини) визначеного регіону (територіально – промислового комплексу, міста, цілої держави). Він спрямований на визначення ступеню антропоекологічного напруження та стомлення з метою організації комплексної системи профілактики і рекреації за допомогою відповідної корекції стану організму та СЖЗ за критеріями здоров’я.
У сучасних умовах виникає необхідність комплексного системного підходу до організації всіх компонентів життєдіяльності, важливішим критерієм якої вважається здоров’я населення. Таку організацію розглядають як єдиний комплекс і називають системою життєзабезпечення (СЖЗ). Під системою життєзабезпечення розуміють оптимальну науково обгрунтовану цілісну організацію життя людей, диференційовану у відповідності з соціально – економічними, екологічними, демографічними чинниками, спрямованими на всебічний розвиток людини (популяцій, народонаселення), досягнення гармонійної єдності людини, суспільства, природи. Це такий підхід до організації життєдіяльності людей, формування і задоволення потреб, який дає змогу виявити усі приховані резерви реалізації якнайголовнішої мети суспільства – збереження і розвиток здоров’я.
СЖЗ – це значна частина зовнішнього середовища з його природними (первинними або засвоєними), технологічними і соціальними компонентами, які організовані для задоволення потреб людини, включаючи захист від несприятливих чинників середовища, в процесі виконання цільової функції. Склад та структура СЖЗ визначається:
структурою потреб;
структурою середовища і ступенем його готовності та придатності для задоволення таких потреб.
Таким чином СЖЗ може бути класифікована за різноманітними ознаками:
за цілями (багатоцільові і з обмеженим набором цілей: столичне місто, місто – курорт, нафтодобуваючий район тощо);
за територіальною ознакою (територіально - промисловий комплекс, міська агломерація, місто, мікрорайон, село);
за функціональною ознакою (військо, флот, цивільна авіація, залізничний транспорт тощо);
за ступенем задоволення потреб людини;
за повнотою базових ресурсів (енергетичних, екологічних, геологічних, кліматичних, трудових);
за керованістю (простота, складність, кількість підсистем СЖЗ тощо);
за типом включення до ієрархії СЖЗ (рівень підлеглості, зв’язаність тощо);
за ступенем убудованості в екосистему (безвідходність вироб -
ництва, стійкість природного середовища до антропогенних
чинників тощо);
за строком життя (рік, десятиріччя, сторіччя);
за рухливістю (стаціонарні, рухливі, змішані).
Елементи типової структури СЖЗ поділяються на природні, технічні, біосоціальні (популяційні) та інформаційні. До природних елементів відносяться територія, грунт, повітря, вода, клімат, природні джерела, біота, електромагнітне середовище, геофізичні екрани, які відвертають вплив космічного випромінювання на людину. Природні елементи СЖЗ функціонують згідно із специфічними закономірностями, виконуючи подвійну роль - зовнішнього середовища і засобу задоволення біологічних потреб людини.
До технічних елементів СЖЗ відносяться промислові ресурси, засоби їх переробки і кінцевий матеріальний продукт. Це сировина і продукти її переробки, а також предприємства всіх типів, транспорт, енергетичний комплекс, засоби зв’язку і комунікації, склади для зберігання, комунікаційне господарство і так звані спеціалізовані елементи СЖЗ для зв’язку із зовнішнім світом (аеропорт, вокзал, енергетичні підстанції, міжміські АТС тощо). Сюди також включаються матеріальні засоби просвіти, охорони здоров’я, культури, науки.
До біосоціальних елементів СЖЗ належать людина, спільнота, популяція. Біосоціальні елементи виконують подвійну функцію:
суб’єкта, життєдіяльність якого забезпечується системою;
засобу задоволення потреб суб’єкта.
Фактично людина повинна одночасно розглядатися як біосоціальна та економічна категорія.
Рішення і реалізація концепції СЖЗ залежить від комплексу методологічних і методичних завдань. Найважливішою проблемою концепції СЖЗ являється проблема критеріїв, які розробляються стосовно конкретної системи. До таких критеріїв (показників) висуваються наступні вимоги:
обчислювальність (по можливості методами звичайної статистики);
інформативність (повнота змісту);
конструктивність (як основа для керування);
міждисциплінарність;
адаптивність до нових завдань та умов;
застосовність до СЖЗ різного рівня.
Мал. 4.1.1. Схема управління СЖЗ.
Такий алгоритм покладений в основу автоматизованого управління СЖЗ.
Основні елементи системи – це ідентифікатор втрат та аналізатор програм СЖЗ. Ідентифікатор втрат у кінцевому підсумку визначає причини втрат і видає рекомендації сферам управління. При цьому ефективність міста як СЖЗ залежить не тільки від кількості ресурсів, що надходять, але і від оптимального їх розподілу за функціональними підсистемами міста. Виділяються такі інфраструктури: виробнича, інституціональна, сфера обслуговування. Система охорони здоров’я виконує свої основні функції: профілактичну та лікувальну, а також нову важливу функцію – забезпечення необхідною інформацією усіх служб СЖЗ з метою оцінки їх діяльності за критерієм здоров’я.
У зв’язку з обговорюванням основ антропологічної експертизи наводимо рекомендації експертів ВООЗ (1980), що стосуються принципів санітарно – гігієнічних оцінок впливу на природне середовище. Суть рекомендацій полягає в наступному.
Під час створення проектів необхідно виконувати оцінку їх впливу на навколишнє середовище, до уваги беруться як фізичні, технічні, економічні, соціальні, так і санітарно-гігієнічні фактори.
Оцінка впливу повинна включати аналіз альтернативних варіантів діяльності, особливо можливості утриматись від будь-якої діяльності взагалі, а також визначення необхідних запобіжних заходів і контролю. Слід розглядати, як стадії будівництва об’єкту, так і наступні стадії.
Здоров’ю людини необхідно приділяти більше уваги в майбутніх санітарно – гігієнічних оцінках впливу на довкілля; у багатопрофільні бригади необхідно залучати фахівців з охорони здоров’я для того, щоб така оцінка була цілісним координованим процесом.
Обов’язковою умовою при виконанні проектів є створення адекватної бази даних, що включає показники здоров’я, по відношенню до яких можливе вимірювання змін, які відбуваються.
Оцінка повинна базуватись на даних про загальну схильність індивіда до впливів від різних джерел, з необхідним урахуванням кумулятивних і синергічних ефектів.
Для сприяння необхідним міжпрофільним і міжвідомчим спільним діям, відповідальність за координацію, контроль та забезпечення зворотного зв’язку повинно здійснювати будь - яке одне відомство.