3.8. Інфекційно – імунологічна форма антропоекологічного

стомлення і напруження.

Практичні заходи імунології, вірусології, мікробіології (використання вакцин, сульфаніламідів і різноманітних засобів імунотерапії) суттєво зменшили небезпеку епідемій, а також розв’язують проблеми трансплантації і несумісності тканин.

Однак з’ясувалось, що виникає низка несприятливих стійких явищ. У людських популяціях підсилюються хронічні процеси інфекційної, генетичної та імунологічної природи. Онкологічні захворювання, алергізація, збільшення кількості захворювань від змішаної інфекції, умовно патогенної мікрофлори, сапрофітів, стійких до антибіотиків штамів тощо.

Зміни імунобіологічної реактивності сучасної людини пов’язують з тим, що здійснювані заходи спричиняють зміни і перебудови на більш високих рівнях життєвої організації: популяційному і біоценотичному.

Негативного напрямку набувають: виробнича діяльність і пов’язане з тим забруднення середовища, порушення взаємозв’язків у екосистемах, що стабілізувалися під час еволюції. Одна з актуальних проблем сучасності – розробка екологічних аспектів імунології із застосуванням популяційних і біоценотичних принципів. Фактично імунологія перетворюється на одну із галузей екології. Основні напрямки популяційної імунології: вивчення стану імунної системи великих спільнот, визначення потенційної готовності адекватно реагувати на патогенний чинник, встановлення реального рівня специфічного імунітету, а також чинників, які підвищують або знижують, або регулюють стан суспільної імунологічної реактивності.

На сучасному етапі наявні численні дані про патології вагітності та імунопатологічної захворюваності у ранньому дитинстві, які доводять наявність фенотипової адаптації імунних захисних систем. Це явище і слід позначити як інфекційно – імунологічну форму стомлення, викликаного погіршенням стану довкілля.

На першому місці за значимістю знаходяться змини у бактеріально – вірусних біоценозах, в той час як симбіотична мікрофлора – обов’язковий динамічний компонент макроорганізму.

Існує сучасне уявлення про особливу відкриту гомеостатичну інтегративну систему – бактеріально – вірусний біоценоз, що функціонує, як на рівні внутрішнього середовища індивідів. так і рівні біоценозів.

При цьому людиною порушується низка закономірностей.

1. Взаємодія між внутрішнім бактеріально – вірусним середовищем виду і зовнішнім середовищем бактеріально – вірусного біоценозу заснована на конкурентній рівновазі, при якій виживають усі. Порушення проявляється в інтродукції видів хазяїв, включаючи людину, у такі області розповсюдження вірусів або інших видів мікроорганізмів, до яких у хазяїв еволюційно несформована толерантність. Крім того, техногенні механізми здатні інтродукувати нові види мікроорганізмів у екологічні спільноти. Забруднення довкілля в сполученні із сезонними коливаннями також порушують рівновагу, що склалась.

Початкова реалізація ефектів зазначених чинників відбувається на рівні регуляторних і гомеостатичних систем, а також завдяки внутрішнім популяційним перебудовам.

2. Симбіотичне внутрішнє середовище (ендомікробіоценоз) є при -

родним бар’єром, який забезпечує цілісність і виживання макроорганізму. Крім захисної функції, симбіотичній мікрофлорі належить важлива роль у життєво важливих процесах імунної та ендокринної систем, вона бере участь в метаболізмі ксенобіотиків, однак в останньому випадку суттєвим виявляється якісний та кількісний склад ендомікробіоценозу. Ендомікробіоценози відносять до фізіологічної системи яка отримала назву хімічного гомеостазу, який здійснює захист від чужорідних речовин.

3. Хімічний і структурний антигенний гомеостаз взаємозв’язані. Моноксигененазна система на проміжних стадіях метаболізму утворює комплекси окислених ксенобіотиків з основними біомолекулами, які мають токсичні і канцерогенні властивості. В таких випадках необхідною умовою захисту від токсичних продуктів власних систем метаболізму є включення імунологічних реакцій. Ксенобіотикам притаманні потужні імунодепресивні властивості. У той же час імунна система розглядається, як частина загальної адаптивної системи організму. Зміни імунної реактивності пов’язані з тим, що сама вона являється системою-мішенню; багато систем у гомеостазі також будуть мішенями, а вони тісно зв’язані з імунною системою. Тому велика кількість ліків мають властивості антидепресантів, а цей аспект вимагає спеціального вивчення.

Лікарські препарати здатні змінювати комплекс спільності регуляторних рецепторних систем клітин, гормонів, процесів, відповідальних за клітинну асиміляцію. Забруднювачі середовища через рецепторні зв’язки або потраплянням усередину організму виводять клітину з

нормального стану, знижують її репаративну здатність, сприяють аномальному переродженню. Таким чином з’являються умови для порушення генетично детермінованого рівня репаративної активності, що зберігає оптимум мутабельності організму. Такий процес може

активувати мовчазні гени завдяки чинникам зовнішнього середовища, що викликає зростання межі чутливості до хімічних, фізичних, біологічних факторів, як зовнішнього, так і внутрішнього середовища.

Припускають, що при цьому активуються латентні або «повільні» віруси, які спричиняють прогресуючі підгострі і хронічні дегенеративні зміни у організмі, особливо центральної нервової системи. Такі процеси нагадують прискорене старіння нервової системи.

Не тільки тривала персистенція вірусів екзогенного походження у людському організмі, але і зростаюча агресивність аутофлори, показують, відбувається зменшення імунологічної реактивності у людських популяціях. Всі названі негативні тенденції практично не проявляються при нормальному статусі імунної системи та відсутності завад у ендо- і екзологічних взаємодіях.

Механізми розвитку імунологічного стомлення – це складний і взаємопов’язаний процес, у якому можливо виділити низку чинників. Тенденція зниження функції репаративних систем нелімфоїдних клітин, порушення взаємозв’язків ендо- та екзологічних факторів спричиняє дефіцит або виснаження можливостей певної ланки, що приводить до переходу із стану напруження імунної системи до її стомлення.

Суттєва загроза зростання стомлення імунної системи полягає в можливості вертикальної трансляції такого стану потомству. Вона може проявитись у порушенні утробного становлення імунної системи, а це обумовить беззахисність новонародженого, який одразу зазнає потужного навантаження умовно – патогенною, сапрофітною і патогенною мікрофлорою.

Підсумовуючи сказане, можна вважати, що основні чинники індукції стомлення імунної системи пов’язані з порушенням репарації клітин організму, зміною еволюційно встановлених взаємозв’язків екзо - та ендоекологічних систем людини. Виникаюче стомлення імунної системи на сьогодні визначається зниженням імунологічної реактивності організму і підсиленням вторинних імунодефіцитів, що проявляється персистуючими патологіями.

На основі встановлених механізмів розвитку імунологічного стомлення можуть бути визначені засоби його діагностики, профілактики та компенсації. Загальні неспецифічні заходи пов’язані з гігієнічними дослідженнями, тестуванням забруднення середовища, визначення канцерогенності чинників фізичної, хімічної та комбінованої дії на організм, їх граничних рівнів. Гігієнічні заходи не завжди дозволяють цілком убезпечити популяцію від впливу несприятливих факторів середовища тому, що інколи складно передбачити їх кумулятивну дію, канцерогенні перетворення деяких сполук в організмі людини. В зв’язку з цим перспективним являється пошук активаторів репаративних систем клітин, які являються початковою мішенню для ушкоджуючих факторів довкілля.

Визначення засобів стимулювання імунної системи на різних етапах імуногенезу розглядається як актуальний напрямок сучасної імунології при різноманітних проявах вторинних імунодефіцитів. Головне завдання – це корекція, яка перетворює нізькореагуючий генотип у високореагуючий. Особливо важливого загальнобіологічного значення набуває вивчення закономірностей і механізмів збільшення адаптивних можливостей організму, які дозволяють біосистемі у змінених умовах зовнішнього середовища перебудуватись і набути нових властивостей, здатність до функціонування у неадекватних умовах.