3.6 . Хімічна і медикаментозна форма напруження і

стомлення.

Зростаюче забруднення довкілля ускладнює проблему охорони здоров’я людини та її збалансованого харчування. Необхідність відновлення порушень екологічної рівноваги вимагає поглиблених досліджень характеру і механізму шкідливої дії хімічних чинників біосфери на організм людини та тварин, а також впливу таких факторів на сільскогоподарські культури: порушення життєдіяльності культур, накопичення шкідливих хімікатів у рослинах з наступним потраплянням їх до організму людини у складі рослинної їжі.

Остання обставина чинить актуальними питання, які стосуються ферментних систем детоксикації хімічно чужорідних сполук у клітинах еукаріотів.

Особливим забрудненням відзначаються райони та території промислової металургії і хімії. Найбільша небезпека виходить від декількох груп органічних сполук.

У першу чергу – це поліциклічні ароматичні вуглеводні (ПАВ), що містяться у продуктах спалювання кам’яного вугілля, нафти, горючих сланців, у викидних газах, мастилах, цигарковому димі. Вміст ПАВ, зокрема 3,4-бензопірену, у біосфері достатньо великий. Так концентрація ПАВ під час куріння збільшується до 120 нг⁄м³ бензопірену у повітрі (10 - 15 нг⁄день на людину), а це всього тільки у 5 – 7 разів менше дози, яка викликає виснаження кісткового мозку. ПАВ у організмі людини зазнає таких метаболічних перетворень, які спричиняють токсичні та мутагенні ефекти.

Наступна група – хлорорганічні інсектициди (тут ДДТ). ДДТ – дуже стійкий ксенобіотик, якому притаманна виражена ембріотоксична дія.

В останні роки дуже значно зросла роль поліхлорованих (полібромованих) біфенілів (ПХБ) та дибензо-п-диоксинів, усі вони є ксенобіотиками. Подібні речовини абсорбуються легенями, з подальшим накопиченням у печінці та жирових тканинах. Отруєння ПХБ (синдром Юшо): висипки на шкірі, втрата зору, жовтяниця, шлунковий біль, екзема. Складність існуючого стану у тому, що до атмосфери надходить до 2000 т ⁄ рік ПХБ, а цілковита заборона неможлива тому, що названі сполуки використовуються у багатьох галузях промисловості, повсюди застосовуються як диелектрики у трансформаторах, при виробництві пластмас, розчинників, фарб тощо.

Розроблені достатньо точні методи визначення сторонніх компонентів у біосфері, однак отримані таким чином аналітичні дані не визначають ступеня ризику таких рівнів концентрації ксенобіотиків для людської популяції, особливо, якщо це сполучення кількох шкідливих речовин. Початкові ефекти дії сторонніх хімічних сполук на організм людини проявляються змінами у функціонуванні ферментних систем, які можуть бути причиною аномалій із переходом у клінічні симптоми після досягнення певного ступеню підсилення.

Ксенобіотики надходять до організму через легені, шкіру, шлунково-кишковий тракт, їх поведінку вирішальним чином визначає ліпідорозчинність. Водорозчинні речовини виводяться через нирки, а ліпідорозчинні – спочатку підлягають біотрансформації у мікросомах печінки до водорозчинних метаболітів. У монооксигеназному ланцюжку ферментів вони гідроксилюються, набувають більшого ступеню водорозчинності і після цього виводяться з організму – це стосується ПАР та медикаментів. Таким чином зменшується їх біологічна та фармакологічна активність. такий процес називають детоксифікацією.

В той же час інертні у біосфері ПАР навпаки, спочатку активуються до електрофільних проміжних продуктів, які підлягають детоксифікації, або взаємодіють з білками і нуклеїновими кислотами, що викликає мутагенні, токсичні, канцерогенні, тератогенні ефекти. Таке явище називається токсифікуванням або потенціюванням.

Встановлено, що чутливість до виникнення пухлин, індукованих ПАР, залежить багато у чому від генотипу організму. У зв’язку з тим, що людська популяція генетично неоднорідна, ризик розвитку пухлин у різних груп людей буде різним. Особливого значення це набуває при підбиранні персоналу для роботи на виробництвах, пов’язаних з інсектицидами, через те, що останні виразно впливають на мікросомальні монооксигеназні системи людини та тварин.

Ще одна проблема – це побічна дія ксенобіотиків, які застосовуються у сільському господарстві. Відбувається їх накопичення у грунті і з часом можуть бути досягнуті значні концентрації. З такої точки зору безперечну важливість мають , як розробка гігієнічних нормативів до будь-яких отрутохімікатів, так і вивчення їх впливу не монооксигеназну активність людини і тварин.

Вивчення різноманітних інсектицидів дає можливість розподілити за такою ознакою на три групи: індуктори, інгібітори і такі, що не впливають на активність монооксигеназних ферментів.

У рослинних клітинах наявна подібна система монооксигеназного типу, що каталізує реакції детоксикації шкідливих речовин. Така система здатна до адаптивної індукції власної активності у відповідь на дію ксенобіотиків.

Системи детоксикації у рослин і тварин подібні, але проблема вимагає уважного вивчення з боку спеціалістів різних профілів, які займаються використанням фармакологічних препаратів, які є чужорідними для організму і метаболізуються мікросомами з метою корекції та лікування дезадаптивних та патологічних станів в організмі.

У сучасності проявляється феномен, що отримав назву «лікарської епідемії». Розвиток лікарської епідемії спричиняє економічні втрати, які перевищують втрати від інфекційних хвороб.

За даними французьких вчених середньодобове споживання ліків на одну людину становить 10 г, у 30% хворих стаціонару виникають лікарські ускладнення, 25% смертельних випадків пов’язане із споживанням медикаментів, близько 50% людей вдаються до самолікування.

В наш час популяції людей відчувають « фармакологічний тиск», лікарські засоби стають потужним екологічним чинником, а це вимагає вивчення та аналізу наслідків. Ситуація ставить проблему впливу лікарських препаратів на мати та плід. Велика кількість препаратів здатна до проникнення крізь плацентарний бар’єр - це групи снодійних, седативних, анальгетиків, наркотичних, гормональних, хіміотерапевтичних. Характер дії пов’язаний із терміном вагітності. Так зловживання ліками у період ембріогенезу (3 -12 тиждень вагітності) викликає каліцтва, у більш пізні терміни – ембріотоксичний ефект, наслідок якого – зміна адаптивних можливостей народженої дитини, порушення нормального розвитку. Чим напруженіша екологічна ситуація, тим більше споживання населенням медикаментозних засобів з метою компенсації дискомфорту, тим вірогідніше виникнення медикаментозних форм стомлення, напруження, патології.