61.Тіньовий сектор в економічному відтворенні. Масштаби, структура та особливості тіньової економіки в Україні.

До тіньової економіки відносять:

1) ті види економічної діяльності, що приховуються їх учасниками у зв'язку з небажанням афішувати її, а з нею — і одержувані при цьому доходи, з метою приховування останніх від оподаткування;

2) протизаконну криміногенну діяльність, спрямовану на особисте збагачення;

3) неформальну економіку, в якій офіційний облік діяльності є ускладненим через її непостійний характер і малий обсяг, а також через відсутність об'єктивних вимірників.

Нерідко під „тіньовою економікою” розуміють усю економічну діяльність, яка з різних причин не враховується офіційною статистикою і, відповідно, не включається до складу ВВП. Деякі автори сюди відносять і так звану „фіктивну економіку” — приписки, спекулятивні угоди, хабарництво, шахрайство, пов'язане з грошовим обігом, а також діяльність, спрямовану на одержання суб'єктами господарювання необґрунтованих вигод і пільг, які здобуваються на основі підкупу посадових осіб.

Тіньову економіку як економічну категорію можна визначити як сукупність специфічних економічних відносин, пов'язаних з діяльністю з виробництва, розподілу, обміну і споживання товарів і послуг, приховуваною від державного контролю з метою одержання доходів і особистого збагачення.

За розрахунками Світового банку, в 1994 р. частка неофіційної (тіньової) економіки досягла в Україні 48,1 % сукупного обсягу ВВП, а в 1995 р. — 42,4 %, нині на неофіційний сектор української економіки припадає 60-65 % ВВП.

Критичний рівень, який, за західними оцінками, становить 30-35 % ВВП, у нашій країні вже перевершено.

62. . Національне багатство та його структура

Національне багатство — це сукупність матеріальних благ, створених працею людей за весь період існування країни, залучених до господарського обороту природних ресурсів і нагромаджених культурних і духовних цінностей.

У широкому розумінні національне багатство включає в себе як матеріальне, так і нематеріальне багатство країни.

Основними елементами матеріальної форми національного багатства є:

– виробничий капітал — у структурі якого виділяють основний і оборотний капітал;

– основний капітал сфери нематеріального виробництва — школи, лікарні, культурно-освітні і спортивні об'єкти, житлові будинки;

– резерви капітальних благ — законсервовані запаси основного капіталу;

– майно домашніх господарств — індивідуальне житло, засоби праці і предмети тривалого використання (автомобілі, меблі, побутова техніка тощо);

– запаси і резерви споживчих благ.

До складу національного багатства відносять природні ресурси країни, котрі залучені до господарського обороту (земля, надра, вода, ліси, атмосфера, клімат). Корисні копалини, які лише розвідані, а тим більше потенційні, до складу національного багатства не входять.

Розрізняють відтворювані і невідтворювані природні ресурси. Існують природні ресурси, які не створені працею (наприклад ліс), але можуть бути відтворені. У той самий час деякі види природних ресурсів (природні копалини) у своїй основній частині не відтворювані.

Основними елементами нематеріальної форми національного багатства є духовні і культурні цінності (нагромаджений виробничий досвід, освітній потенціал нації, досягнення науково-технічної думки, інформаційні ресурси, інтелектуальний рівень та ін.).

Якщо країна втрачає своє інтелектуальне багатство внаслідок еміграції провідних учених і спеціалістів, як це нині спостерігається і в Україні, і в інших країнах СНД, вона безповоротно втрачає певну частину ВВП, а отже, і можливості в нагромадженні більшого національного багатства.

Національне багатство включає в себе також ті елементи, які перебувають у інших країнах, але належать уряду, організаціям та окремим особам.

Величина національного багатства, як правило, зростає в нормальних мирних умовах і зменшується під час війн, смут, потрясінь. Під час Другої світової війни СРСР втратив третину національного багатства. Зменшується обсяг національного багатства і в умовах економічної кризи в Україні.

Статистика національного багатства потребує його спеціального аналізу — обсягу, структури, динамки національного багатства. Але, на жаль, статистичні щорічники не дають поки що належної інформації.