2.4. Метонімічні конструкції у газетних заголовках

Серед засобів, які сприяють інформаційній насиченості тексту, і разом з тим надають йому певного інформаційно-експресивного забарвлення, увиразнюють мову газети, є метонімічні перенесення. Проблема використання метонімії засобами масової інформації є актуальною як у теоретичному, так і в практичному плані [Тимофєєва.О.М., Зайцева В.В. метонімічні конструкції , 154].

У реальній дійсності предмети та явища ніколи не бувають відокремленими один від одного. Речі у природі постійно взаємодіють. Тому свідомість людини відображає поняття дійсності як цілісну систему взаємозв’язаних елементів. Такий зв'язок втілюється у мові за допомогою різноманітних засобів вторинної номінації. Серед багатьох прийомів переосмислення мовних форм у процесі непрямої номінації одну з основних ролей відіграє метонімія. У сучасному мовознавстві під метонімією розуміють мовленнєво-розумову операцію перейменування (номінації) за суміжністю понять на відміну від метафори, в основі якої лежить перейменування за схожістю (завуальоване перейменування) [Телия В.Н. Языковая номинация , 50-56]. У працях М. М. Покровського міститься багато теоретичних положень щодо метонімічного перейменування, хоч саме слово «метонімія» відсутнє. Мова йде про «варіації» значень слів, які на вигляд примхливі, насправді підпорядковані певним законам, оскільки вони відповідають психологічним законам асоціацій за суміжністю і за схожістю [Курс сучасної укр.. літ. мови: Лексика і фразеологія /За заг. ред. І.К.Білодіда. – К. – 1973. , 36]. Певна група лінгвістів розглядає явище метонімії як один із видів полісемії, який базується на суміжності, групуючи випадки метонімічних перенесень перейменувань за типами суміжності. А. А. Реформатський наприклад вважає, що метонімія – це таке перенесення назви, яке відбувається на підставі суміжності, тобто суміщення речей у просторі й часі. Академік Л. А. Булаховський так розуміє явище метонімії «… за асоціаціями суміжності (типи її різноманітні) групуються різного роду перенесення значень, які відводяться до загального поняття метонімія: читати Пушкіна, зберегти вірність до гробової дошки. [Ефремов Л.П. метонимическое обозначение человека названиями носительных вещей. – Алма-Ата. - 1967. – с.67-72 ].

Досить ґрунтовно подається визначення метонімії в енциклопедії «Українська мова» О. О. Тараненком [ , 339] : метонімія (грец. букв. – перейменування) – а) семантичний процес, при якому форма мовної одиниці або оформлення мовної категорії переноситься з одного об'єкта позначення на інший на основі певної їх суміжності, дотичності (просторового, часового, атрибутивного, каузального та ін. характеру) при відображенні в свідомості мовця; б) похідне значення мовної одиниці, утворене таким чи­ном. Оскільки предмети в просторі, явища в часі, причина та її наслідок тощо не завжди, а дія та її час, ознака та її носій тощо ніколи не можуть бути достатньо виразно відокремлені одне від одного, в самій мові виникає можливість одночасно подвійної інтерпретації значення мовної одиниці у відповідних контекстах і ситу­аціях, що приводить до метонімії. Напр.: абітурієнт «випускник школи – вступник до вищого навчального закладу», візник «кучер – екіпаж». Одним з видів метонімії є синекдоха. Метонімія може розглядатися: 1) при семасіологічному підхо­ді – як один з головних шляхів утворення перенос­ного значення, зміни значень мовних одиниць (аж до енантіосемії) і розвитку мовної семантики (напр., у назвах частин тіла: укр. чоло «лоб», але в деяких ін. слов'янських мовах – «щелепа», «вилиця», «обличчя»); 2) при ономасіологічному – як один із загальних принципів номінації: напр., позначення психічних явищ на основі їх зовнішнього фізіологічного вияву, міміки, жестів (тремтіти «боятися», червоніти «соромитися», рвати на собі во­лосся «бути в розпачі»); в топоніміці – Остер, Лозова (річка – населений пункт); 3) при поетично-стилістичному підході – як один з тропів.

Метонімії поділяють: 1) за належністю до того чи ін. мовного рівня – на лексичні, граматичні та ін.; 2) за стилістичною характеристикою – на індивідуально-авторські (у М. Коцюбинського: «чорний смо­кінг у білих штанях» – про людину в такому вбранні; у К. Гордієнка: «рясні дівчата» – у ряс­них спідницях) і загальномовні, останні – на такі, образність яких відчувається мовцями, і звичні, або стерті, закам'янілі, мертві; на міжстильові й розмовні («здати аналізи в поліклі­ніку», «вирізати апендицит»); 3) за характером суміжності, яка лежить в їх основі; 4) лексичні метонімії – також за граматичними відмінностями та залежністю від мовного і ситуативного контексту.

Найвиразніше метонімії виявляються в лексиці, що пояснюється індивідуальнішим, конкретнішим характером лексичних значень порівняно з ін. ти­пами мовного значення і, відповідно, їх більшою кількістю та різноманітністю. Метонімія має найбільш регулярний, порівняно з іншими семантичними процесами, характер розвитку для певних семантичних угруповань. Так, в іменниках: 1) «вмістище (посуд, меблі, приміщення, населений пункт, країна і т. п.) – його вміст» («предмет – те, що в ньому»): склянка (випив склянку), мішок, жменя (чого), зал (зал аплодував), місто (місто зустрічає гостя), а також менш регулярні випадки типу словник (книга – сукупність слів), рівчак (рів – струмок); рідше в протилежному напря­мі: суд, міністерство (установа – її будинок), у топоніміці: Русь, давньорус. «путь изь варягъ въ грєкы» (ім. збірні або у формі мн.: народ – країна), Бровари (місто), Гончарі, Кожум'яки, Липки (райони Києва); 2) «предмет – те, що на ньому»: стіл «їжа», частини тіла - деталі одя­гу на них: спина, плечі (на ваті), лікті (протерлися); рідше в протилежному напрямі: пояс, підошва (деталь одягу – частина тіла під нею); 3) «предмет, матеріал - його продукт, виріб з нього»: чай, салат, береза (рослина – продукт з неї, страва, деревина), дуб «човен», золото (вироби з нього, зокрема гроші), залізо (вироби з ньо­го, зокрема кайдани), чавун «казан»; рідше в протилежному напрямі: хліб, картопля, айстра (плід або квітка – рослина в цілому); 4) «предмет як символ певного стану, діяльності»: корона, скіпетр, трон «влада монарха», булава «гетьманст­во», сивина «старість»; 5) «знак –позначуване ним»: номер (у значенні окремий примірник газе­ти, журналу; окрема кімната в готелі; окремий виступ артиста; жетон та ін.), число «окремий примірник газети, журналу», трійка (гральна карта, трамвай № 3 і под.), найменування (на складі є 20 найменувань товарів, тобто 20 видів товарів), дитина вимовляє не всі літери (тобто звуки), газ (газик) – автомобіль марки ГАЗ, читати Шевченка (автор – його твори); 6) «ознака (якість, дія тощо) – її суб'єкт» (тут, як і в наступних моделях, метонімія може виходити на лексично-граматичний рівень – з переходами від абстрактного до конкретного, від дії до предмета тощо): генерал, магістр, граф і т. ін. (звання, ступінь, титул тощо – їх носій); за звуком, словом: дзвін; гага, перепел (птахи); Ох, Хо (міф. істоти); талант (у нього талант – він талант), краса «красуня», симпатія (про людину), тепло «тепле місце» (сидіти в теплі), покій «кімната», весілля; 7) «дія – її час, місце, результат, об'єкт або суб'єкт»: косовиця, навіга­ція, проводи «день поминання померлих», прохід, випас, набір, випуск, шиття, креслення, рада, уряд; у протилежному напрямі «суб'єкт – його звичайна дія, функціонування, існування»: «вставати з першими півнями» (з першими криками півнів), око «зір», рука «почерк» (впізнати чиюсь руку), сонце «сонячне світло і тепло або місце» (тут багато сонця, встигнути за сонця, грітися на сонці). У прикметниках: зелений «неспілий», глибокий (яма – дно) і под., але у відносних прикм. про метонімію в зовні подібних випадках можна говорити переважно тільки в плані семантичної структури слова, тоді як з погляду утворення це можуть бути паралельні похідні від одного твірного ім.: залізний (руда – брухт – дах), со­довий (розчин – завод). Прикметникова метонімія зде­більшого зумовлюється суміжністю не самих ознак, а характеризованих прикметниками пред­метів. Іноді вона відбувається в предикативній позиції («Він байдужий до неї – Вона байдужа йому»), але частіше в атрибутивній функції: 1) «який має – виражає певну властивість»: щедрий (лю­дина – подарунок), лагідний (людина – вигляд); 2) «який має – зумовлює певну властивість»: здоровий клімат, сліпа темрява, сонне зілля; 3) «який має певну властивість – призначений для нього»: святковий (день – одяг), приміський (напрям, поїзд – вокзал), сидячий (пасажир – місце); 4) «який має певну властивість – сто­сунок до її носія»: важкий (хвороба – хворий), голодний (людина – шлунок); 5) «стосовний до об'єкта – суб'єкта»: ядерний (фізика – фізик), Нобелівська премія - Нобелівський лауреат; 6) «який має активну – пасивну властивість»: ці­кавий (людина – факт), глухий (людина – звук); 7) «ознака предмета – ознака дії предмета» і навпаки (при переходах між прикм. і присл.): солодко їсти, ніч темна та невидна. Таке зміщення означень від одно­го означуваного слова до іншого називається гіпалага (від грец. обмін, зміна) і має лексично-синтаксичний характер (у худож. мові: карий погляд – М. Рильський; солодкі пакунки – М. Коцюбинський). У дієсловах: димити «курити (тютюн, цигарку)», «видавати пев­ний звук – робити або робитися з таким звуком»: дзвонити «телефонувати», якір загримів у воду (видав відповідний звук – упав з цим звуком), лускати насіння, лускає «лопається» шкіра. Здебільшого ж дієслівна метонімія зумовлюється суміжністю не самих дій, а їх об'єктів або суб'єктів чи об'єкта і суб'єкта (напр., при зміні перспективи подання ситуації: «Потяг рушив, і знову біжать поля, луки й обрії»): 1) «піддавати об'єкт певному обробленню – створювати, добувати і т. п. або ліквідовувати щось унаслідок цього»: копати землю / яму, варити крупи/кашу, доїти корову / молоко, по­лоти город / бур'ян, штопати одяг / дірку, очища­ти шкіру від пігментації / пігментацію зі шкіри; 2) «дія суб'єкта в ареалі певного об'єкта – стан цього об'єкта»: вода / стеля протікає, шкіра / спи­на облазить, кров стікає з бійця – боєць стікає кров'ю (пор. Конверсія ); 3) «дія – її каузація» (пор. Каузативні дієслова), море хвилює – буря хвилює море, вода бризкає – бризкати воду; у протилежному напрямі: Іван нервує Петра – Петро нервує; 4) «дія ініціатора – виконавця»: шити собі костюм у кравця. Метонімія у фразеології діє як при творенні фразеологічних одиниць (до сивого волосся «до старості», піднімати руки «здаватися в полон», не сьогодні-завтра «незабаром»), так і при їх дальшому переосмисленні: на всю губу – а) значний, великий (пан на всю губу), б) дуже, без обмежень (панувати, жити, лаяти і т. ін. на всю губу).

Метонімія – продуктивний шлях формування і роз­витку рівня лексично-граматичної і граматичної семантики. Так, на рівні афіксальних значень: напр., у суфіксальній моделі «зменшувальність – пестливість», яка сформувалася в демінутивних назвах дітей або малят тварин і частин їхнього тіла, пор. синок, котик, ручка, лапка, а потім уже дощик, літечко і под. При переходах від абстрактного (якісність або дія) до конкретного значення – як збір­ності: дівоцтво, бесіда «розмова – її учасники», сторожа, піхота – від «спосіб пересування пішки», так і одиничності: сирота – від «сирітство», прислуга «послуга; обслуговування – обслуга; слуги – наймичка», дружба «товариш молодого на весіллі», служба заст. «солдат». На рівні категорії числа – напр., збірність – дистрибут. мн.: браття, с. р., збірне, застаріле (любе браття) і сучасне у формі мн., укр. листя і рос. листья і под.; у протил. напрямі з одночасною зміною лексичного значення: гробки, могилки у значенні «кладовище». При транспозиціях між різними категоріальними значеннями всередині однієї частини мови і з виходом за її межі – напр., у прислівниках (від якісного до обставинного і числівникового значень): велико, вельми «дуже – багато», багато «присл. до багатий – скільки – дуже» (багато прикрасити – багато побачити – багато грошей – він багато старший за неї). При утворенні засобів відносної підрядності в складному реченні, пор. питальність / відносність: Що мені робити? – Роби, що хочеш; при розвитку від відносного слова до сполучника і в межах самого спол.: час / умова (Коли я тебе зустрічаю, я радію), час / зіставлення (Коли він говорив, [то] вона мовчала) і под. У розвитку категорії модальності, напр.: питання – сумнів (Це він сам зробив?!) – заперечення («Хто може випити Дніп­ро?» - М. Рильський).

Метонімія у словотворенні виявляється при переосмисленні а) граматично-категоріального значення твірної основи: при конверсії – напр., при адвербіалі­зації форм ор. в. ім.: дати даром, огулом (чим – як); при номіналізації непрямих, відмінкових форм: поверх, поділ, оз. Заосички; б) лексичне значення твірної основи в бік його розширен­ня або звуження (утворення метонімічної, влас­не – синекдохічної, мотивації): юнацтво «юнаки і дівчата», баранина «м'ясо барана; або вівці», госпіталізувати «поміщати в лікарню» (не тіль­ки в госпіталь), хлібороб (вирощує не тільки хліб), кашовар (варить не тільки кашу), писар (не будь-хто з тих, хто займається писанням), Правобережна / Лівобережна Україна (щодо берегів тільки Дніпра).

Метонімії мають різний характер мовної закріпленості і повноти функціонування – з можливими для різних моделей синтаксичними або ситуативними обмеженнями. Це, напр., уживання переважно у предикативній функції або звертанні (Ти мені не указ; Він у нас голова — про розумну людину; Простота! – про простодушну людину), більша продуктивність моделі найменувань певної сукупності людей за місцем їхнього проживання, перебування, за наявності займ. весь (весь хутір / будинок / під`їзд / номер / вагон не спав). Залежність від ситуації характерна, зокрема, для найменувань особи за сферою діяльності або місцем проживання: Привіт медицині! (до лікаря), «Москва, москва, чи продаєш залізо?» (Марко Вовчок). Метонімія, яка ґрунтується на суміжності позамовного характеру, не завжди чітко відрізняється від процесу конденсації, що спирається на власне мовну суміжність. Пор., напр., синекдохічна модель «частина одягу людини – людина» (личак застар. «бідняк» та ін.) і зовні подібний випадок шляхом згортання словосполучення: в М. Куліша персонаж спочатку іменується «воєнний в галіфе», потім «той, що в галіфе» і нарешті «галіфе». Метонімічні моделі (підмоделі) з часом змінюються – у плані не тільки збільшення або зменшення їх конкретного лексичного наповнення, а й зникнення одних з них і появи нових. Так, для сучас. укр. мови не характерні давньорус. моделі «народ – його країна» (типу половьци, татары), «хутро тварини – грошова одиниця» (вікьша, куна і под.), староукр. синекдохічні конструкції типу Небабу стято (зам. Небабі голову стято), непродуктивні найменування людини за родом занять назвою її націо­нальності (на зразок циган «коваль», москаль «солдат»). Проте за останні кілька десятиліть помітно активізувалася модель «столиця – уряд даної держави» («переговори Парижа з Лондоном») [ , 342].

Досліджуючи явище вторинної номінації та її різновиди, В. М. Телія зазначає, що «метонімія – це витягання будь-якої властивості з вже омовленого відображення дійсності в силу його суміжності за властивістю визначального і вибір йому імені, що відображає у своїй семантиці цю суміжність» [ ]. Зазначене явище активно використовується в мові сучасної україномовної газети. Мова преси – жанровий різновид публіцистичного стилю, що використовується в засобах масової інформації та виконує інформативну функцію. Мова преси орієнтується на загальнолітературні норми. В ній виробляються певні соціальні та мовні стереотипи. Існують мовні кліше як специфічні форми швидкої подачі й сприйняття інформації. Інформативна функція мови преси зумовлює використання різноманітних жанрів у газеті, журналі. Одна з характерних ознак мови преси – експресивність висловлення як засіб досягнення максимального впливу на читача. Мова преси віддзеркалює і стан української літературної мови, і загальний стан національної культури, що зумовлює різні підходи до її вивчення. Предметом нашої уваги є інформаційний газетний стиль. Саме в ньому широко використовується метонімія у власних іменах: Учення «Тугий вузол-2006» Україна проведе одна (ВП, 17.06.06); Про спортивну Дніпропетровщину знає весь світ (ВП, 28.12.06); День Європи в Україні (ВП, 18.05.06).

У газетних заголовках поширені метонімічні конструкції, у складі яких використовуються топоніми: Васильківка готується до ювілею (ВП, 15.02.07); Київ, Суми, Львів – оцінка незадовільна (УК, 06.03.07); Україна може стати донором (УК, 05.03.07); Дніпропетровськ стояв біля джерел суспільного споживчого руху в Україні (ВП, 15.03.07).

Екстралінгвістична інформація топонімів пов'язана з конкретними географічними місцями. Вони наділені національним колоритом.

У заголовках поширені метонімічні моделі, в яких використовуються:

1. Назви держави, міста для називання уряду, панівних кіл України:

Київ може відстрочити вступ до НАТО (ВП, 10.08.06); Україна і ЄС обговорять співпрацю в галузі металургії (ВП, 22.06.06); Київ тарифи зменшив. А що регіони? (ВП, 20.02.07); Черкащина шукає нові ринки (УК, 30.01.07); Уроки перших урядів України (УК, 16.02.07); Україна хоче домовитися з Кореєю про безвізовий режим (ВП, 19.12.06);

2. Лексичні одиниці, що називають країну, населений пункт – жителів цієї країни: Україна відзначила шістнадцяту річницю своєї незалежності (УМ, 25.08.07); Італія допоможе Україні створити резерви газу (ВП,22.06.06); Усі регіони стабільно забезпечуються газом і електрикою (ВП, 19.01.06); Україну запросили в НАТО (ВП, 21.11.06); Росія провела в останню путь Єльцина (ВП, 26.04.07); Чи загрожує Україні епідемія корі? (ВП, 09.02.06); Чому Україна втрачає унікальні чорноземи? (ВП, 20.06.06).

3. Слова на позначення політичних угруповань, що вживаються замість назви її членів:

«Наша Україна», БЮТ і Соцпартія обговорюють питання коаліції (ВП, 17.06.06); БЮТ стартував першим (ВП, 30.11.06); «Зелені» напали на парламент (ВП, 16.02.06).

4. Лексеми, що позначають певні події і вживаються замість назви її учасників:

«Вишневі усмішки» (фестиваль сатири і гумору) у Дніпропетровську (ВП, 19.01.06); Цирк знову збирає друзів (ВП, 11.05.06); «Орлятко» (фестиваль) дає нам емоції та радість (ВП, 13.05.06); «Чисте повітря» (акція) у Дніпропетровській області (ВП, 30.11.06)

5. Назви організації, установи, що переноситься на сукупність її співробітників:

«Нафтогаз України» просить у Кабміна мільярд доларів (ВП, 27.06.06); Приклад успішного діалогу влади з бізнесом (28.02.07); «Рейдерська» одіссея «Укррічфлоту» (УК, 08.02.07); На межі Євросоюзу (УК, 03.02.07); Дамоклів меч над інститутом (УК, 10.01.07); Рада національної безпеки і оборони обговорила питання ЖКГ (ВП, 21.11.06); Засідання Конституційного Суду не покажуть у прямому ефірі (ВП, 17.04.07); Верховна Рада проголосувала за призначення Попова міністром ЖКГ (ВП, 22.03.07); Президент закликає парламент завершити формування коаліції (ВП, 20.06.06); Соціальний діалог профспілок (ВП, 25.05.06); Консерваторія об’єднує таланти (ВП, 20.04.06); Дніпропетровська металургійна академія оголошує набір на денну форму навчання (ВП, 17.03.07).

6. Іншомовні назви організацій, що переносяться на сукупність її співробітників:

Beeline заговорив українською (ВП, 20.04.06); Компанія «Іст Болт Україна» відзначила п’ятиріччя (ВП, 15.06.06); Полосатий оператор Beeline провів захоплюючу акцію (ВП, 10.03.07); Замість скверу буде TERRA? (ВП, 18.05.06).

7. Назви спортивних клубів, що переносяться на сукупність його учасників:

Приємні неприємності. Шева рятує «Челсі» від поразки, а «Барса» програє вдома вперше за чотири роки (УМ, 23.02.07).

8. Особові назви – антропоніми: а) прізвище автора замість його творів: Іде Лесь Курбас, а за ним іде нова доба (УК, 23.02.2007); Очима Кобзаря на дії сущих (УК, 19.01.07);

б) ім'я автора – його творчість: Друкуватися і писати Леся Українка почала ще в дитячі роки (УМ, 25.06.06); Стародубівські читання (ВП, 20.04.06);

в) діяч – майстерність, що ним досягнута: Зоряний час Георгія Вороного (УК, 14.03.2007); Князь Володимир Великий – володар миру на Русі (УК, 05.03.07); Овочевий сад Володимира Чернишенка (УК, 27.02.07); Звитяга Максима Кривоноса (УК, 07.02.07); Нелегка ноша Наталі Корольової (УК, 03.02.2007); Формула Сонця Миколи Руденка (УК, 11.01.07); Віктор Янукович став Людиною року (УК, 29.12.06).

Метонімія переважно виражається іменниками, рідше – прикметниками: Дніпродзержинськ готується до 100-річчя з дня народження Л. І. Брежнєва (ВП, 19.12.06); Україна збирається заплатити Тукменістану за газ (ВП, 31.08.06); Жива стежина в завтрашнє твоє (ВП, 25.05.06).

Простежуючи утворення метонімічних конструкцій на сторінках газет «ВП», «УМ» та «УК», доходимо висновку: 1) в інформаційному стилі метонімічні перенесення представлені досить широко; 2) метонімічні перенесення сприяють стилістичному увиразненню тексту; 3) метонімія виражається іменниками, рідше – прикметниками; 4) явище метонімії в газетах – постійне джерело поповнення словникового складу мови.

Цікавим є той факт, що географічні назви виступають похідними одиницями для власних назв, коли останні становлять видавництво, вокальні колективи, назву футбольної команди: У репертуарі ансамблю «Дніпро» народні пісні і танці (УМ, 12.07.06); «Дніпро» повів у рахунку 3:2 (УМ, 27.05.06).

Моделі розраховані на відповідні знання читача про частину об'єкта, що уособлює в собі ціле. Правильно тлумачити знання похідного слова допомагає текст. Метонімічні перенесення топонімів потребують від читача певних фонових знань про об'єкт.

Сукупність всіх власних назв мови становлять їх ономастичний простір. Більшість дослідників вважають, що метонімічні перейменування широко представлені іменниками, прикметниками, дієсловами. У такий спосіб власні назви входять у текст уже з певним насиченим змістом для читачів. Оказіональний контекст використовується з метою конкретизації та уточнення конкретного застосування. Комунікація здійснюється тоді, коли інформація, що входить до складу лексичного фону власних назв, буде однаковою як для того, хто говорить, так і для того, хто слухає, чи пише. Що ж стосується газетних текстів, то такі однакові фонові знаки для всіх читачів повідомляють конкретний оказіональний лексичний фон, що базується навколо вже згаданої власної назви у кожному конкретному тексті.