2.2. Теоретичні основи дослідження тропів у публіцистиці

Теорія тропів, або тропологія (наука про тропи, розділ мовознавства), що формується у сучасній лінгвістиці, працює над розв’язанням таких завдань, як визначення поняття тропа, встановлення генезису тропа, систематизація та структурування елементів тропа (вичленування окремих тропів), виявлення вмотивованості тропа (лінгвістичної / паралінгвістичної) і тропологічний зв'язок мови та мислення [Желтухина М.Р. Тропы и их функции. – Русская словесность. – 2004. - №1. , 29-34]. Слова, вжиті у переносному значенні з метою створення образу, називаються тропами (через фр. trope - мовленнєвий образ, з лат. tropus від грецького tropos – поворот, зворот, образ). Троп ґрунтується на зіставленні двох предметів, понять, явищ, які розуміються як близькі в якомусь відношенні. Розглядаючи у тропеїстичному аспекті слово, можна виділити два різновиди його семантики: реальну семантику і ту, що являє собою значення образне, відтворене з первісного [ ].

У порівнянні з прямим, тропеїстичне значення семантично своєрідне. На мовному рівні зміст тропів менш чіткий, більш розмитий і приблизний, ніж первинні, прямі значення слів. Тропеїстичне значення рухоме, у ньому сильний індивідуально-авторський момент, семантичні межі розпливчаті, багато що є не «виведеним на поверхню», але імпліцитним.

Вторинні переносні значення мотивовані різними асоціативними зв’язками первинних значень. Організація елементів двох рівнів і являє собою троп. Відомо, що між двома рівнями немає різкої межі, її і не повинно бути, оскільки пам'ять закріплює вторинні значення безпосередньо за денотатом і, конкретизуючи його зміст, поповнює імпліцитними зв’язками і залежностями. Тропи мають естетичну цінність. Вони є не просто реалізацією мовленнєвої дії та мовленнєвої гри, а являють собою знання світу і застосування творчого зусилля розуму публіциста. Створення нових тропів, уміння їх трансформувати, розвивати якісну своєрідність – це прояв індивідуальності творчої сили автора. У сучасних лінгвостилістичних дослідженнях не обговорюється традиційно стилістичне питання про диференціацію тропів. Різнобій суджень з цього приводу очевидний. Варто лише звернути увагу до джерел інформації: словників лінгвістичних термінів, наукових і прикладних досліджень. Слово троп запозичене з грецької мови, де воно означає «спо­сіб, прийом, манера, засіб, характер, лад, склад». При запозичанні багатозначні слова, як правило, семантичне звужуються, тому в українській мові це «слово, вжите в переносному значенні для створення образності». Образність – передача загального поняття через конкретний словесний образ. Під слове­сним образом розуміємо використання слів у таких сполученнях, які дають можливість посилити лексичне значення додатковими емоційно-експресивними та оцінними відтінками. Елементами створення образності, крім переносних значень слів, є також граматичні засоби (зокрема різноманітні префікси, суфікси згрубілості та пестливості), алітерація, мелодико-ритмічні особливості тощо. Тропи використовуються в усіх сферах мовлення, але розподіл їх між фун­кціональними стилями нерівномірний.

У публіцистичному стилі тропи використовуються набагато ширше. Але з огляду на основну рису цього стилю – взаємну зрівноваженість логізації ви­кладу з емоційно-експресивним забарвленням – образність тут не може бути занадто яскрава, вона здебільшого оцінна. Надмірна образність затьмарює логічний елемент, відсуває його на задній план, а це спричинює зменшення впливовості й переконливості публіцистичного виступу [Пономарів , 42].

Основне поле поширення тропів, використання їх як засобу образності – тексти красного письменства. У художньо-белетристичному стилі тропи спри­яють більшій дохідливості тексту (як у офіційно-діловому), увиразнюють і впо­рядковують виклад, посилюють його переконливість (як у науковому), забез­печують упливовість матеріалу, даючи йому оцінку (як у публіцистичному стилі). Та основна функція тропів у мові художніх творів – зображальна, ес­тетична. (Ці функції представлені й у публіцистиці, але значно меншою мі­рою.) При дослідженні тропів звичайно протиставляють дві контрастні форми вираження – мову художню і мову нехудожню. Проте використання тропів можливе не лише у художніх творах. Функціональні стилі запозичують образність у художнього мовлення, але при цьому якісно перетворюють її, пристосовуючи до власних потреб. «Якщо, наприклад, у художній прозі тропи служать для створення образу, то в розмовній мові вони підпорядковуються цілям безпосереднього вираження емоцій мовця» [Кожин А.Н., Крылова О.А., Одинцов В.В. Функциональные типы русской речи, с.103]. Не можна забувати про те, що звернення до тропів завжди зумовлене рисами індивідуального стилю автора.

Із функціональних стилів найбільш відкритий для тропів публіцистичний, у якому слово нерідко виконує естетичну функцію, як у художній мові. Але мета метафоризації в газетній мові « не в індивідуально-образному баченні світу й поетичному самовираженні» [Костомаров В.Г. Русский язык на... , 166], а в тому, щоб довести до масового читача в специфічних умовах газетного процесу об’єктивну та всебічну інформацію.

Належність тропів до однієї системи засвідчується опозиційністю їх один до одного та наявністю між ними проміжних форм змішаного походження: метафоричний епітет, порівняльна метафора тощо. А. Бєлий писав, що в поетичній мові форми виразності невіддільні одна від одної; «вони переходять одна в одну…; один і той самий процес живописання, проходячи різні фази, постає перед нами то як епітет, то як порівняння, то як синекдоха, то як метонімія, то як метафора» [Белый А. Символизм как , 71].

Це підтверджує раніше висловлену думку О. Потебні про те, що «якість тропа мінлива» і «у вузькому розумінні троп є завжди стрибок від образу до значення» [Потебня О. Естетика й поетика слова. , 187].