2.1 Архітектура – сучасне та минуле

Україна пройшла довгий і складний шлях свого історичного розвитку. В її самобутній архітектурі, що сягає своїм корінням в дохристиянську добу, багату спадщину Київської Русі (Х — ХIII ст.ст.), барокову культуру (ХVII-ХVIII ст.ст.), період розвитку архітектури «нового часу» та активних пошуків її національних особливостей ніколи не переривався зв’язок часів, — зберігалась історико-культурна спадкоємність багатовікових національних традицій, що знайшла своє відображення в кращих творчих здобутках сучасних українських архітекторів.

З усіх видів мистецтв архітектура найбільш різнопланово пов’язана з суспільством, його історією, культурою, політикою, соціально-економічним устроєм, природою та кліматом. В культурі, архітектурі як мистецтві високого соціального призначення найбільш повно віддзеркалюється національна самобутність та ментальність народу. Проблема національної неповторності, своєрідності, спадкоємності та розвитку національних традицій в українській архітектурі протягом багатьох років привертає глибоку увагу науковців, майстрів архітектури та мистецтва. Це одна з найбільш складних теоретичних проблем, яка має велике практичне значення для сучасного розвитку української архітектури як великого мистецтва формування гармонійного життєвого середовища. Ця проблема тісно пов’язана з освоєнням та дбайливим ставленням до вітчизняної історико-культурної спадщини — творчих надбань народного генія та майстрів архітектури різних епох, без чого неможливий усталений розвиток сучасного архітектурного потенціалу нашої країни.

2.2 Як сьогодні може виглядати садиба в традиційному українському стилі?

Цим питанням зацікавилися дніпропетровські дизайнери Олег і Лілія Україна, які побудували садибу в традиційному українському стилі для замовника зі старовинним козацьким прізвищем.

Ідея створити садибу в традиційному українському стилі виявилася не тільки співзвучна імені архітекторів (Олег і Ліля Україна), але і повністю збіглася з очікуваннями замовника, чиє старовинне козацьке прізвище - Підіпригора, - власне, і послужило відправною точкою проекту відтворити забуті принципи традиційного українського житла.

З астосування архаїчних оздоблювальних матеріалів, адаптація ідей народної архітектури до вимог комфортного життя в ХХI столітті, по-науковому глибоке переосмислення цілих пластів національної культурної спадщини - робота, виконана авторами проекту, проявляє суперсучасну ідентифікацію українського архетипу житла.

Перший поверх будинку займає простора і світла вітальня - з піччю і каміном, зонами кухні та їдальні; в лівій частині поверху згруповані гардеробна кімната, комора, санвузол і технічні приміщення.

На другому поверсі розташовані приватні кімнати: дві дитячі, ванна, кабінет-студія і блок приміщень великої спальні.

Із західного боку - відкритий басейн з дерев'яною терасою і альтанкою.

Алюзії на традиційну мазанку проведені тонко, майже невловимо.

Я сна структура внутрішнього простору читається при вході: перший поверх - велика світла вітальня, на другому розташовані інші, більш "закриті" кімнати.

В рівній мірі вражають як інтер'єр, так і екстер'єр. Будинок покритий високим дахом з очерету. Стіни (як зовні, так і всередині) оброблені авторською штукатуркою, що відтворює ефект мазанки, і пофарбовані в білий колір.

Огорожа ділянки - тин із заростями дикого винограду, і тільки від дороги садиба огороджена парканом з тонких жердин. Біля головних воріт, відповідно до давніх українських звичаїв, установлено високу дерев'яну жердину з колесом нагорі - запрошення для лелек звити гніздо. Зі східного боку до будинку прилягають льох-"курган" зі скіфською бабою на вершині і майданчик для мангала.

Коментуючи свою дивовижну роботу, архітектори висловлюють сподівання, що їхній досвід стане імпульсом для подальшого формування сучасного національного архітектурного середовища та відродження споконвічно українського ландшафту.