Медикаментозна підтримка.
Внутрішньовенний шлях введення. Хоча пікова концентрація вище, а час розповсюдження менший при введенні ліків в центральні вени порівняно з периферичними, постановка центрального венозного катетера спричиняє затримку СЛР і пов'язана з певними ускладненнями. Периферичний катетер ставити простіше, швидше і безпечніше (якщо це можливо в даній ситуації). Препарати, введені в периферичну вену, повинні бути розчинені, щонайменше, в 20 мл рідині, а кінцівку після введення необхідно підняти на 10 – 20 с, щоб забезпечити швидке попадання препарату в центральний кровотік.
Внутрішньокістковий шлях введення. Якщо внутрішньовенний шлях введення є неможливим, слід взяти до уваги внутрішньокістковий шлях. Він дозволяє досягти адекватного рівня концентрації препарату в плазмі за час, порівнянний з таким при ін'єкції через центральний венозний катетер. Для внутрішньокісткового введення існують спеціальні пристосування – BIG, що пройшли реєстрацію і в Україні.
Ендотрахеальний шлях введення. Згідно останніх рекомендацій цей шлях введення препаратів не рекомендується через неможливість створити адекватну концентрацію препаратів в крові та розвиток побічних ефектів.
Основні препарати, що використовуються при проведенні слр.
Адреналін. β-адренергическое дія адреналіну викликає вазоконстрикцію, тим самим збільшуючи перфузійний тиск в міокарді і головному мозку. Підвищена коронарна перфузія збільшує шанси на відновлення кровообігу при спробі дефібриляції. Адреналін слід вводити після трьох невдалих спроб дефібріляції по 1мг з повторним введенням кожні 3-5 хвилин до відновлення кровообігу, не перериваючи СЛР. При асистолії/ЕАБП слід вводити адреналін без попереднього проведення дефібриляції.
Антиаритмічні препарати. Доведено, що призначення аміодарону (кордарону) покращує виживання при шлуночковій фібриляції, рефрактерної до електрошоку. Рекомендоване болюсне введення 300 мг аміодарону після 3 невдалих спроб дефібриляції при шлуночковій фібриляції/тахікардії. Наступна доза 150 мг може бути введена при рефрактерній ШТ/ФШ або тій, що знову виникла. Після відновлення кровообігу впродовж наступних 24 години інфузія аміодарону повинна складати 900 мг для попередження рефібриляції. Лідокаїн в розрахунку 1мг/кг може бути призначений як альтернатива кордарону за відсутності останнього, проте вводити лідокаїн після кордарону не можна.
Магнію сульфат слідує призначати в дозі 2 г (4 мл 50% розчину), якщо є підозра на гіпомагніємію (тобто у пацієнтів, що приймають калійнезберігаючі діуретики).
Натрію гідрокарбонат (сода). Рутинне призначення натрію бікарбонату при зупинці кровообігу, СЛР або після спонтанного відновлення серцевої діяльності не рекомендується. Слід призначати інфузію розчину соди (50 ммоль), якщо зупинка серця обумовлена гіперкаліємією або передозуванням трициклічними антидепресантами. Повторювати введення дози потрібно відповідно до клінічного стану і результатів аналізу кислотно-основного стану крові. Показанням до інфузії розчину натрію гідрокарбонату є рН менше 7,1.
Атропіну сульфат. Згідно останніх рекомендацій (2010 р.) введення атропіну не рекомендується при зупинці серцевої діяльності, спричиненої асистолією чи електромеханічною дисоціацією, через його неефективність.
Припинення реанімаційних заходів
СЛР проводять до тих пір, поки на ЕКГ зберігається ФШ. Якщо зупинка кровообігу зумовлена ЕАБП/асистолією, при відсутності потенційного зворотної причини (згідно алгоритму «4Г» та «Т») СЛР здійснюють протягом 30 хвилин, а при її неефективності припиняють. СЛР продовжують понад 30 хвилин у випадку гіпотермії, утопленні в льодяній воді та передозуванні лікарських засобів.
Алгоритм послідовності заходів СЛР наведено на рисунку.
Рис. 1. Алгоритм серцево-легеневої реанімації.
Профілактика раптової коронарної стмерті.
при ІХС: реваскуляризація міокарду після попереднього проведення коронарографії; застосування β-блокаторів, антиагрегантів, статинів;
при серцевій недостатності: інгібітори АПФ, малі дози спіронолактона;
при шлуночкових аритміях: аміодарон;
при дилятаційній кардіоміопатії: інгібітори АПФ, β-блокатори і спіронолактон;
при аортальному стенозі: хірургічне лікування.
пацієнтам з високим ризиком раптової коронарної смерті показана імплантація кардіовертера-дефібрилятора.
Підтримка життєдіяльності після відновлення спонтанної серцевої діяльності та дихання включає діагностику, профілактику та лікування порушення функції життєво важливих органів та постреанімаційної хвороби.