2. Облік витрат виробництва:

А) матеріальні витрати

В складі затрат на виробництво матеріальні витрати займають значну питому вагу, в окремих галузях матеріального виробництва – до 70-80% всіх затрат, а в харчовій промисловості – до 90%.

Витрачання у виробництво сировини, матеріалів, основних матеріалів, комплектуючих виробів визначається на підставі первинних документів (лімітно-забірних карт, вимог на відпуск матеріалів та ін.) в яких вказується назва цеху, виробу або замовлення. Це дозволяє відносити вартість витрачених матеріалів безпосередньо на відповідні об’єкти калькулювання. При цьому робиться запис:

- при використанні рахунків 8 класу: Дт 801,802 Кт 201,202; Дт 23 Кт 801, 802.

- без використання рахунків 8 класу: Дт 23 Кт 201, 202.

Проте в окремих виробництвах, які виготовляють з одного виду вихідної сировини (матеріалів) і в єдиному процесі виробництва декілька видів продукції, матеріальні затрати відносять на виробництво шляхом розподілу.

Розподіл матеріальних затрат між різними видами продукції може здійснюватися пропорційно:

• нормативного розходу на фактичний випуск продукції;

• умовного розходу, який визначається за допомогою спеціальних коефіцієнтів;

• до кількості (або ваги) випущеної продукції.

Метод визначення фактичних витрат матеріалів пропорційно нормативним витратам застосовується в машинобудуванні, взуттєвій та ін. виробництвах.

Наприклад: нехай на виробництво продукції двох видів витрачено матеріалів на 630000 грн., тоді розрахунок витрат матеріалів здійснюється таким чином:

Види продукції	Норма розходу, грн.	Кількість продукції, шт.	Нормативний розхід, грн..	Коефіцієнт	Фактичний розхід, грн.
А	30	10 000	300 000	0,9	270 000
Б	20	20 000	400 000	0,9	360 000
Всього:	Х	30 000	700 000	Х	630 000

Коефіцієнт розподілу визначається як відношення фактичного витрачання матеріалів до нормативного (630 000 : 700 000)=0,9.

При використанні спеціальних коефіцієнтів розподіл здійснюється шляхом присвоєння одному з виробів коефіцієнту рівному одиниці, а іншим – у відповідності з потребами основного матеріалу – вище або нижче одиниці.

Види продукції	Кількість випущеної продукції	Коефіцієнт	Умовний випуск	Витрати на одиницю умовного випуску	Фактичні витрати матеріалів
А	10 000	1,1	11 000	10,86	119 460
Б	20 000	1,0	20 000	10,86	217 200
В	30 000	0,9	27 000	10,86	293 340
Всього:	х	х	58 000	Х	630 000

Допоміжні матеріали включаються в собівартість продукції прямим шляхом або способом розподілу. Такий розподіл здійснюється пропорційно витратам основних матеріалів, нормативним витратам допоміжних матеріалів, вазі переробленої сировини або кількості виготовленої продукції.

Затрати на паливо та енергію (отримані зі сторони або власного виробництва) розподіляються на підставі показників лічильників. При відсутності останніх, розподіл здійснюється пропорційно кількості часу роботи машин та механізмів, що споживають паливо чи енергію в межах їх потужності, або пропорційно кількості машино-годин відпрацьованих на виробництво кожного виду продукції.

Якщо паливо і енергія власного виробництва, тоді роблять запис:

- при використанні рахунків 8 класу: Дт 803 Кт 203; Дт 23 Кт 803;

- без використання рахунків 8 класу: Дт 23 Кт 203.

Якщо покупні (електроенергія, газ, пар, вода, стиснене повітря), тоді:

- при використанні рахунків 8 класу: Дт 803 Кт 63; Дт 23 Кт 803;

- без використання рахунків 8 класу: Дт 23 Кт 63.

В процесі виробництва одержують відходи матеріалів, які бувають: поворотні (стружка, обрізки і ін) і безповоротні.

Поворотні, це ті, які можна використати, безповоротні є втратами і оцінці не підлягають.

Поворотні відходи відображаються в обліку і оцінюються (за ціною вихідного матеріалу; по спеціально встановлених цінах; по цінах можливого використання).

Розподіл відходів між різними видами продукції може здійснюватися пропорційно: до величини витрачених матеріалів або нормативної величини відходів.

Облік відходів ведеться на основі накладних на здачу відходів на склад, на сонові яких складається нагромаджу вальна відомість обліку відходів. На вартість поворотних відходів зменшуються затрати на сировину і матеріали, що відображається записом:

Дт 209 “Інші матеріали” Кт 23.

Для списання витрачених матеріалів на відповідні рахунки синтетичного та аналітичного обліку затрат у бухгалтерії, на підставі первинних документів і відомостей (звітів цехів про розхід матеріалів на виробництво окремих виробів (замовлень), складають розробну таблицю №1 “Відомість розподілу сировини і основних матеріалів по рахунках і статтях витрат”.

Дані, цих відомостей, про витрачання матеріалів служать підставою для відповідних записів у журнал 5 (розділ III) та журнал 5А (розділ III А та III Б).

Матеріали, списані на протязі місяця на затрати виробництва за обліковими цінами (плановими, купівельними), в кінці місяця корегуються до фактичної собівартості їх придбання (шляхом списання відповідної суми відхилення між фактичною їх собівартістю і вартістю за обліковими цінами).

Кількість спожитих у виробництві матеріалів не завжди відповідає кількості їх відпуску відображеному у первинних документах. З метою попередження втрат запасів і забезпечення їх раціонального використання на підприємствах повинен бути організований суворий контроль за витрачання матеріалів – як попередній, так і послідуючий.

Попередньою формою контролю за витрачанням матеріалів є система їх нормування і лімітування. В процесі наступного контролю встановлюються відхилення від встановлених норм і причини цих відхилень.

На практиці використовують наступні способи виявлення відхилень від норм: сигнальної документації, партіонного розкрою та інвентарний.

Спосіб сигнального документування полягає в тому, що відхилення від нормативного розходу матеріалів виявляються в кожному окремому випадку на підставі вимог на понадлімітний відпуск матеріалів(на виправлення браку, втрат деталей і т.д), актів на заміну одного виду матеріалів іншими. Узагальненні дані сигнальних документів за шифрами затрат дають можливість встановити відхилення від норм за причини їх виникнення.

Спосіб партіонного розкрою (застосовується в машинобудуванні, взуттєвій та швейній промисловості) базується на тому, що на кожну партію матеріалів, яка відпускається у виробництво, виписується окремий документ – розкрійний лист (карта), в якому вказується кількість відпущеного матеріалу, кількість виготовлених деталей (виробів), розхід матеріалу по нормі на одиницю і на весь випуск, фактичний розхід матеріалу. Порівнянням фактичного розходу з нормативним визначають результат витрачання матеріалів (економія або перевитрати) по кожній партії, вказується причина відхилень. Узагальненні дані за картами розкрою дають можливість встановити загальний розмір відхилень від норм в натуральному виразі по кожному виду матеріалів, а після їх оцінки за обліковими цінами отримують грошовий вираз відхилень за рахунок розкрою.

Інвентарний метод контролю полягає в тому, що фактичний розхід матеріалів на виготовлену продукцію за звітний період визначається з допомогою інвентаризації невикористаних у виробництві матеріалів. До залишку матеріалів на початок місяця додають поступлення матеріалів за звітний місяць і віднімають залишки невикористаних у виробництві матеріалів на кінець місяця. Обчислений таким чином фактичний розхід матеріалів записують в спеціальну відомість витрачання матеріалів за звітний період і порівнюють з нормативним розходом на фактичний випуск продукції. Визначені відхилення від норм розходу розподіляють між виробами пропорційно нормативному розходу матеріалів.

б. До витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг.

Основна заробітна плата виробничих робітників-відрядників включається в склад прямих витрат виробництва на підставі первинних документів про виробіток (рапортів, нарядів, актів, маршрутних листів і т.д) і безпосередньо відноситься на собівартість відповідної продукції або замовлень. Основна заробітна плата робітників-погодинників, а також заробітна плата робітників підсобників, зайнятих в цехах допоміжними операціями розподіляється, між видами продукції, пропорційно:

• відрядній заробітній платі;

• попередньо розрахованій кошторисній ставці витрат на оплату праці на одиницю продукції;

• вазі або кількості переробленої сировини, матеріалів або напівфабрикатів.

Таким же чином розподіляються різного роду доплати (за роботу в нічний час, за бригадирство), що не пов’язані з виготовленням конкретного виду продукції.

Додаткова заробітна плата виробничих робітників (премії за виконання і перевиконання виробничих завдань, за економію матеріальних ресурсів та ін.) розподіляється між окремими видами продукції пропорційно основній заробітній платі робітників.

Деякі види заробітної плати (оплата робочого часу, затраченого робітниками на виконання державних обов’язків, оплата простоїв з незалежних від підприємства причин і ін.) обліковуються в складі загальногосподарських (адміністративних) витрат.

В обліку витрат пряма заробітна плата робітників відображається: