1.Форми біологічної регуляції функцій в організмі,значення для організму.

Біологічна регуляція – процес взаємодії елементів організму, спрямований на отримання пристосувального (корисного) результату.

Принципи біологічної регуляції:

-системний;

-рефлекторний;

-негативного зворотного зв’язку.

Типи біологічних регуляцій:

1)на відхилення;

2)на випередження.

Механізм регуляції функцій:

1)нервовий;

2)гуморальний;

3)міогенний.

Рівні регуляцій:

-клітинний;

-органний;

-системний;

-організменний.

2.Рефлекс,види,ланки рефлекторної дуги,функції.

Рефлекс — це реакція організму у відповідь на подразники зовнішнього або внутрішнього середовища, яка відбувається з обов’язковою участю центральної нервової системи. Рефлекс виявляється у виникненні або припиненні якоїсь діяльності.

Шлях, яким за допомогою основних фізіологічних процесів здійснюється рефлекс, називається рефлекторною дугою.

Рефлекторна дуга складається з таких ланок:

рецептора, який сприймає подразнення;

аферентного нервового волокна, по якому передається збудження від рецептора в центральну нервову систему;

вставних нейронів і синапсів, які передають збудження від аферентних до еферентних нейронів;

еферентних нервових волокон, по яких передається збудження до робочих органів;

ефектора, або робочого органа.

3.Рецептори,класифікація за розміщенням та видами енергії.

Рецептор – це велика молекула (звичайно білкова) на поверхні клітини, клітинного органоїду або в цитоплазми клітини, яка специфічно реагує зміною своєї просторової конфігурації на приєднання до неї молекули деякої хімічної речовини, звичайно гормону або медіатору.

За розміщенням рецепторів в організмі – на поверхні, всередині організму, в м´язах і сухожиллях – виокремлюють відчуття:

- екстероцептивні, що відображають властивості предметів та явищ зовнішнього світу (зорові, слухові, нюхові, смакові);

- інтероцептивні, що несуть інформацію про стан внутрішніх органів (чуття голоду, спраги, втоми);

- пропріоцептивні, що відображають рухи органів тіла і стан тіла (кінестетичні та статичні).

4.Потенціал спокою,механізм походження,параметри,фізіологічна роль.

Будь-яка нервова клітина організму обмежена ліпопротеїновою мембраною, яка є добрим електричним ізолятором. Якщо в середину клітини ввести мікроелектрод, а другий розмістити ззовні, то між мікроелектродами можна зареєструвати різницю потенціалів (мал. 2). Відомо, що електричний потенціал – це величина, що дає силову характеристику електричного поля. Отже, клітинна мембрана поляризована, тобто має різний біоелектричний потенціал на внутрішній і зовнішній поверхні. Ця різниця потенціалів має назву мембранного потенціалу спокою.

Таким чином, мембранний потенціал спокою – це різниця біоелектричних потенціалів між зовнішньою і внутрішньою поверхнею мембрани, яка існує в стані фізіологічного спокою. Його величина в нервових клітинах знаходиться в межах від - 60 до - 80 мв.

Мембранний потеніцал спокою можна зареєструвати за допомогою не тільки внутрішньоклітинного відведення, але й позаклітинного. Суть цього методу полягає ось у чому. Скажімо, ділянку нервового волокна занурюють в ізотонічний розчин калію хлориду, що супроводжується повною деполяризацією цієї ділянки. Внаслідок цього потенціал зовнішньої поверхні деполяризованої ділянки волокна стає таким, як потенціал внутрішньої поверхні мембрани. Якщо один із відвідних електродів розташований на повністю деполяризованій ділянці нервового волокна, а інший на сусідній інтактній ділянці, то зареєстрована різниця потенціалів буде являти собою мембранний потенціал спокою досліджуваного волокна.

Згідно сучасних уявлень потенціал, спокою виникає в першу чергу тому, що мембрана клітини в проникною для іонів. Оскільки з внутрішнього боку мембрани іонів К+ більше, ніж зовні, то вони будуть пасивно проходити зсередини назовні. Цей потік К+ повинен би скоро вирівняти концентрацію цього іона, але цьому протидіє протилежно направлена сила. Ця сила обумовлена електричним зарядом іонів К+ на зовнішній поверхні мембрани. Таким чином, вихід позитивних зарядів створює силу або біоелектричний потенціал, який перешкоджає подальшому їх виходу.

Іони Сl- в нервових клітинах відіграють значну роль у виникненні потенціалу спокою. На відміну від іонів К+ проникність для іонів Сl- значно менша. Пасивний рух іонів хлору, направлений в клітину, створює шар негативного заряду на внутрішній поверхні мембрани, який перешкоджатиме входженню в клітину нових іонів СІ-. Тобто створюється сила або біоелектричний потенціал, який перешкоджає поступленню нових іонів.

Крім того має значення пасивний вхід іонів Na+ згідно, по-перше, існуючого градієнта концентрації і, по-друге, негативного заряду всередині клітини. Вхід Na+ в клітину зменшує величину електронегативності внутрішньої поверхні мембрани.

Таким чином, вихід іонів К+ і вхід іонів Сl- сприяє збільшенню величини мембранного потенціалу спокою, а вхід іонів Na+ – її зменшенню.

Зменшенню величини мембранного потенціалу, за рахунок пасивного входу іонів Na+, активно протидіє натрій-калієвий насос, який виводить Na+ з клітини і вводить К+. Цей процес є енергозалежним.

Отже, шляхом пасивного та активного перенесення іонів створюється і підтримується мембранний потенціал спокою.

Фізіологічна роль мембранного потенціалу спокою полягає в забезпеченні зарядженим групам макромолекул, що складають мембрану певної просторової орієнтації. Це обумовлює певний стан мембранних каналів. Незначна зміна мембранного потенціалу веде до зміни стану мембранних каналів, що може вивести клітину з стану спокою. Тобто мембранний потенціал спокою забезпечує, так би мовити, готовність до збудження, визначає можливість його виникнення.