1.2. Фізіологічні основи уваги.
Психологи і фізіологи здавна намагалися зясувати механізми, які визначають вибірковість процесів збудження і лежить в основі уваги. Однак ці спроби часто мали описовий характер, фііологічні основи уваги глибоко не вивчалися.
Так, природу уваги розгладали як резултат рухового пристосування. Це означае, що до складу уваги входить м‘язовий, руховий елемент.
Увагу розуміли як результат обмеження обсягу свідомості. Й. Гербарт вважав, що увага залежить від сили нового уявлення та від того, як воно співвідноситься зі старими уявленнями. Гамільтон вказує, якщо одне уявлення інтенсивне, то воно витіснить інші. Опоненти цієї теорії підкреслюють невизначеність поняття інтенсивного уявлення.
Радянська психологія успадкувала від дореволюційної вітчизняної психології різноманітні погляди на природу уваги. В них мало місце ідеалістичне тратування цього явища, яке ще в перші роки існування Радянської влади постленопропагувалося Г.Г.Черпаковим, що очолював тоді Маяковський інститут експерементальної психології. Він розумів увагу як самостійний активний процес особистості, але обумовлений дією вищої надприродної сили. Увага – це творчий акт душі – вважають Ванда і Джеймс, а за ними Черпаков. Теорії Г.Лейбніца, І.Канта, В.Вундта і У. Джеймса підкреслюють активний характер уваги, але проголошують її фактором, який покликаний все пояснити, але сам вже є непояснювальним, є дещо первинне, а головне – надприродне (отже,ненаукове Гальперін).
З критикою ідеалістичних поглядів на природу уваги вже у 20-х роках виступає академік В.М. Бехтєрев. Розвиваючи матеарілістичну лінію Сєчекова у трактуванні питань уваги, він доводить, що увага, як і інші психічні явища, має рефлекторну природу, підлягає об‘єктивним законам психічного життя людини. Підкреслюючи особливу важливість об‘єктивного вивчення уваги, Бехтєров провів цілий ряд експерементальних дасліджень, використавши для цього спеціально розроблену ним методику.
Деякі радянскі психологи 20-х років повязували увагу з установкою. Така точка зору на увагу була в роботі К.К.Корнілова. Виявляєтся ця тенденція і в роботах Л.С.Виготського, який розрізняв в зв‘язку з увагою два види установки: сенсорну, яка сприяє кращій відповіді на сприйняття і моторну, яка сприяє кращій відповіді на сприйняття. Але вже в ті роки рядянські психологи намагалися показати залежність установки від суспільного досвіду людини. Так, П.П.Блонський писав, що в основі уваги лежать життєві інтереси людини.
Особливо чітко думка про залежність уваги від вимог, які висувають до людини соціальні умови,була викладена М.Ф.Добриніним. Він пише, що «увага – це спрямованість психічної діяльності і зосередженняїї на об‘єкті, що має для особистості певне значення (стійке або ситуативне)». Такого ж розуміння уваги притримується і ряд інших психолоів. Так, велике значення цьому надають І.В. Поляков і Л.С. Ходаківський.
Природу уваги пояснював у своєму вченні про вищу нервову діяльнісь академік І.П. Павлов. Увага пов’зана зі збереженням певних ділянок мозку і гальмування інших, що і забезпечує спрямованість психічної діяльності. Простішим випадком такої спрямованості можна вважати орієнтувальним рефлексом, який І.П. Павлов образно називав рефлексом «Що таке?».
Спостерігаючи поведінку мавп, І.П. Павлов відмічав, що і тварини охоплені «Постійним устремлінням дослідження, мавпи наполегливо годинами займаються розв’язанням тих або інших задач, які їм пропонують». У людини цей рефлекс йде дуже далеко, проявляючись, на кінець, у вигляді тієї допитливості, яка створює науку, що дає і обіцяє нам високий безмежний орієнтир в навколишньому світі.
Зрозуміти фізіологічно основу уваги допомагає відкрите І. П. Павловим явище осередку оптимальнго збудження. Він формується таким чином: під впливом діючих подразників у певних ділянках кори великих півкульвиникають осередки збудження різної сили- осередки середньої сили створюють спільне те, що І.П. Павлов осередком оптимального, тобто найбільш сприятливого збудження. При цьому академік І.П. Павлов підкреслював, що осередок оптимального збудження є не лише окремою збудженою ділянкою головного мозкку, а ще декількома збудженими центрами, звязаними між собою. Зосереджене в в певному осередку оптимальне збадження за законом індукції нервових процесів викликає в суміжних ділянках кори процес гальмування, внаслідок чого подразники, що безпосередньо впливають на осередок оптимального збудження, сприймаються людиною, а ті подразники, збудження від яких потрапляє на поле гальмування, ні.
Якщо ми уявляємо собі студента, який зосередив свою увагу на виконанні певного завдання, то що при цьому відбувається в корі виликих півкуль його мозку? Очевидно в таких ділянках кори, які зв’язані з використанням даної діяльності, зосередилося збудження, а навколо нього за законом негативної індукції виникло гальмування. Таким чином, в працюючому мозку студента виник осередок оптимального збудження, який і є фізіологічною основою його уваги!
Осередок оптимального збудження, який виник у корі головного мозку, не є постійним, він характеризується рухливістю, може пересуватися з однієї ділянки головного мозку на іншу.
У кожен момент життя на людину діє безіч об’єктів. Проте не всі вони однаково відображаються людиною. Одні предмети і явища, які безпосередньо пов’язані з нею, усвідомлюються ясно і чітко, другі – відступають на задній план, а треті у даний момент взагалі не існують. Отже, усвідомлення середовища має вибірковий характер. Це явище не випадкове, а закономірне, тому що людина усвідомлює ті об’єкти, до яких вона уважна. Відображувальна діяльність мозку людини організована таким чином, що вона буває спрямована на певні об’єкти, на них зосереджується, в наслідок чого підвищується її ефективність.
Увага – форма психічної діяльності людини, що виявляється в спрямованості і зосередженості її свідомості на певних об’єктах, які мають постійне або ситуативне значення. Увага не вважається психічним процесом. Це психічний стан особистості, що виявляється в зосередженості на будь-чому. Цей стан характеризує умови протікання будь-якого пізнавального процесу.
Оцінюючи роль уваги в сихічній діяльності, слід згадоти слова К.Д.Ушинського про те, що увага є тими дверима, через які проходить все, що входить в душу людини із зовнішнього світу.
Для виникнення уваги необхідно виділити об’єкт, зосередитися на ньому і відволіктися від сторонніх подразників. Увага не може бути безпредметною. Предметом уваги може виступити зовнішній світ, на який спрямовано акт пізнання, сама психічна діяльність: думки, переживання, аналіз дії, вчинки.
Фізіологічний механізм уваги є складним. На сьогодні він розглядається як фільтр, що розтащований на різних рівнях нервової системи і відсіює ті сигнали, які є мало значяушими для людини. Відповідно до погляді І.М. Сечєнова, увага людини має рефлекторний характер. Розвиваючи це положення, І.П. Павлов висловив гіпотезу, що увага пов’язана з виникненням осередків оптимального збудження в результаті особливого орієнтувального рефлексу (мимовільна увага). Важливий вклад в розкриття фізіологічних механізмів уваги уваги вніс А.А. Ухтомський. Відповідно до його уявлення, збудження розподіляється в корі великих півкуль нерівномірно і може створювати в ній осередки оптимального збудження, котрі набувають домінуючого характеру. Мозковий центр, котрий набагато легше відкликається на подразники («домінанта» по А.А.Ухомському) характеризується стійкістю збудження в ньому («інертність домінанти»)і здатістю «підтягувати» до себе ті нервові імпульси, котрі викликають незначні осередки збудження («субдомінанти») і підкреслюватись за їх рахунок («підкріплені домінанти»). Точка зору І.П.Павлова і А.А.Ухтомського отримала внаш час ряд підтверджень в експерементах з реєстрацією біотопів мозку тварин і людей. Сучасні нейрофізіологічні дослідження підтвердили провідну роль коркових механізмів в регуляції уваги. Встановлено, що увага можливалише на основі загальної бадьорості кори головного мозку, підвищенної активності її діяльності. Декотрі вчені підкреслюють особливо важливу роль лобних додей мозку у відборі інформації. На даному етапі в мозку знайдені особливі нейрони, які отримали назву «нейронів уваги». Важлива роль в регуляції уваги належить скупченю нервових клітин, розміщених в стовбурній частині мозку, які отримали назву ретикулярна формація. Передюбачають, що ретикулярна формація являє собою комплекс кількох систем, одна з котрих забезпечує активацію орієнтувального рефлексу, інші – захисного, а треті – харчового. В даний час довільна увага розуміється як діяльність, котра спрямована на контроль своєї поведінки, на підтримку стійкості вибіркової активності.
Фізіологічну будову уваги досліджував Павлов, який дійшов висновку, що в мозку людини існує найбільш збуджена ділянка, яка повністю забезпечує роботу свідомості. Крім того, ця ділянка пов'язана з увагою. Цю ділянку згодом Павлов назвав домінантною.
Частина 2. Види уваги залежно від особливостей, форм та характеру.