Рецептори, значення,види

Рецептори – це спеціалізовані структури, що забезпечують:

а) сприйняття інформації про дію подразника;

б) первинний аналіз цієї інформації (сила, якість, час дії, новизна подразника).

в) кодування інформації.

Існують різні класифікації рецепторів, в основі яких лежать різні властивості рецепторів:

1. За психофізіологічними відчуттями, що виникають при збудженні рецепторів, вони поділяються на:

зорові; слухові;смакові; нюхові;

термічні;

кінетостатичні, тощо.

2. За особливостями будови:

2.1. За наявністю спеціалізованої сенсорної клітини:

первинні

вторинні

.

2.2. За наявністю чи відсутністю допоміжних структур:

вільні нервові закінчення - допоміжних структур не мають;

рецептори, що мають допоміжні структури (більшість); усі допоміжні структури; створюють оптимальні умови для сприйняття рецептором інформації про дію адекватного подразника (подразник, до дії котрого рецептор спеціалізований у ході еволюції);

3. За природою адекватного подразника:

механорецептори;

хеморецептори;

терморецептори;

фоторецептори.

4. За локалізацією:

екстерорецептори - сприймають інформацію про дію зовнішніх чинників (шкірні рецептори, зорові, тощо);

інтерорецептори - сприймають інформацію про дію внутрішніх чинників (вісцерорецептори, пропріорецептори, тощо);

5. За швидкістю адаптаці-рецептори, що швидко адаптуються (дотикові рецептори шкіри);

рецептори, що адаптуються з середньою швидкістю (більшість рецепторів);

рецептори, що повільно адаптуються (вестибулярні).

Фізіологія і властивості збудливих тканин

Живий організм - це складна система, яка складається із великої кількості клітин,

кожна клітина - є структурною, функціональною і генетичною одиницею живого організму.

Клітини, органи можуть перебувати у 2-х станах:

фізіологічний спокій

активний стан або збудження.

Перехід від спокою до збудження відбувається завдяки тому, що всі живі клітини мають здатність до подразливості.

Подразливість - це здатність змінювати свою активність під дією подразника.

Подразнення - це дія подразника.

Збудливість - це здатність реагувати на дію подразника

Подразники бувають різні:

-За біологічними ознаками: адекватні(специфічні); неадекватні(неспецифічні).

-По силі:порогові; надпорогові;допорогові. -По характеру подразника:електричні ,хімічні;температурні;механічні.

Будь - якій живій тканині (нервова, м'язова, залозиста) притаманна збудливість.

Збудливість-це основна фізіологічна властивість тканини, яка полягає у здатності приходити в стан збудження при дії подразника.

Збудження- це фізіологічний процес, який розвивається у збудливій тканині при дії подразника і полягає у зміні перебігу процесів обміну речовин у тканині, що викликає характерну для тканини діяльність. Наприклад, м'яз починає скорочуватись, залоза секретувати.

Мембранний потенціал спокою. Збудлива тканина постійно генерує електричний струм. Усі живі клітини мають поляризовану клітинну мембрану, тобто в стані спокою її зовнішня поверхня має позитивний заряд, а внутрішня - негативний. Між внутрішньою і зовнішньою поверхнями клітинної мембрани в стані спокою завжди виникає електричний струм, який називається мембранним потенціалом спокою. У різних клітинах він коливається від 50 до 90 мВ.

Потенціал дії - це швидке коливання мембранного потенціалу, яке виникає при збудженні клітин. Головною причиною розвитку потенціалу дії є зміна проникності мембрани для іонів. Виникнувши у місці подразнення, потенціал дії поширюється уздовж нервового чи м'язового волокна, завдяки чому відбувається передача інформації.Відповідь на подразнення може бути локальною, тобто розвиватись тільки в місці подразнення, або розповсюджуватись уздовж мембрани по всій клітині, це називається збудження. Клітини епітеліальної і сполучної тканини здатні тільки до місцевих біологічних реакцій. А клітини нервової, м'язової, залозистої органів здатні до збудження їх відповідна реакція проявляється яскраво і наступає швидко. Тому нервову, м'язову, залозисту тканини називають збудливими.

Зміна збудливості. Збудження, яке виникло в нерві або мязі, розповсюджується по тканині. Під час збудження змінюється збудливість тканини. Під час максимального розвитку збудження тканина на деякий час стає незбудливою. Цей період незбудливості тканини називається рефрактерним періодом. Розрізняють абсолютну і відносну рефрактерність.