3. Проектування водопроводу
3.1. Трасування внутрішньоквартальних водопровідних мереж
Внутрішньоквартальний водопровід, як правило, проектують із полімерних матеріалів – поліетиленових труб згідно ГОСТ 18599 – 83.
Глибина закладання труб до низу труби повинна бути на 0,5 м більше розрахункової глибини промерзання ґрунту для запобігання замерзання води взимку. Мінімальна глибина закладання труб – 0,5 м до верху труби (для попередження нагрівання води влітку).
Трасуванням внутрішньоквартального водопроводу необхідно забезпечити подачу води всім споживачам існуючих будинків і будинку, що проектується. Приєднання внутрішньоквартального водопроводу до міського виконується в одному місці. Подача води до будинків здійснюється найкоротшими шляхами за тупиковою схемою. Для цього необхідно уникати руху води зустрічного напрямку на паралельних ділянках, вводи в будинок здійснювати під прямим кутом, траси ліній проводити уздовж наявних доріг і тротуарів.
Необхідно уникати частих перетинів водопроводу з каналізаційною мережею, а при неможливості – здійснювати перетин під прямим кутом. При перетинанні на плані водопровідних ліній із каналізаційними водопровідні труби прокладаються вище каналізаційних не менш, ніж на 0,4 м. При відсутності такої можливості водопровідну трубу заключають у гільзу із сталевої труби, діаметр якої на 200 мм більше діаметра водопровідної труби. Довжина гільзи від точки перетинання в обидва боки: по 5 м – у глинистих ґрунтах і по 10 м – у піщаних.
Відстань по горизонталі між водопровідною й каналізаційною лініями повинна бути не менше 1,5 м (при діаметрі водопроводу до 200 мм). Відстань від фундаменту будинку до водопроводу – не менше 5 м, до самопливної каналізації – не менше 3 м.
У місцях відгалужень до будинків і при приєднанні до міського водопроводу встановлюється запірна арматура й улаштовуються оглядові колодязі, кількість яких повинна бути мінімальною. Номенклатура виробів для круглих колодязів визначається ГОСТ 8020-76.
Приклад трасування внутрішньоквартального водопроводу показаний на рис. 1.
3.2. Улаштування внутрішнього холодного водопроводу
Для внутрішнього водопроводу застосовуються труби із полімерних матеріалів зі штампом "харчові" (ПВП, ПНП, ПП).
Рис. 1. Трасування внутрішньоквартальних мереж водопроводу і каналізації
Рис. 1. Трасування внутрішньоквартальних мереж водопроводу і каналізації
У житлових будинках з кількістю поверхів менш 12 і квартир менш 500 проектується господарсько-питний водопровід за тупиковою схемою з нижнім розведенням магістральних трубопроводів і одним вводом у будинок. Місце вводу визначається трасуванням внутрішньоквартального водопроводу.
Ввід водопроводу може бути з торця будинку або в центральній його частині. Ввід водопроводу в місці перетинання фундаменту або стіни підвалу, з метою запобігання його ушкодження при осіданні будинку, варто виконувати:
в сухих ґрунтах із зазором 0,2 м між трубопроводом і будівельними конструкціями із закладенням отвору в стіні водо- і газонепроникними еластичними матеріалами,
у мокрих ґрунтах – з установкою сальників.
Ввід водопроводу закінчується водомірним вузлом, що розміщується в підвалі будинку поблизу зовнішньої стіни в легкодоступному місці на висоті 0,3...1,0 м від підлоги.
Водомірний вузол складається з лічильника води, запірної арматури, контрольно-спускного крана, фасонних частин і обвідної лінії (рис. 3).
У робочому положенні вода проходить через лічильник, а засувка на обвідній лінії закрита й опломбована. Подача води по обвідній лінії здійснюється при ремонті, повірці лічильника або при пожежі.
Для обліку кількості води, що витрачається в будинку, застосовують крильчаті й турбінні швидкісні водолічильники. У крильчатих лічильників вісь обертання крильчатки розташована перпендикулярно до напрямку руху води. Вони мають різьбове зۥєднання й установлюються на горизонтальних ділянках. Такі лічильники призначені для виміру невеликих витрат води від 2 до 15 м3/год.
Турбінні лічильники типу СТВ служать для виміру витрат води від 40 до 850 м3/год. Вісь обертання турбінки цих лічильників розташована паралельно напрямку потоку води, тому вони можуть установлюватися на горизонтальних, похилих або на вертикальних ділянках трубопроводу.
При наявності різниці між калібром лічильника та діаметром вводу встановлюються переходи. Для уникнення похибки вимірювань внаслідок деформації потоку до лічильника залишається пряма ділянка довжиною не менше 5 умовних діаметрів лічильника, а після нього – не менше одного умовного діаметру.
Гаряче водопостачання може здійснюватися від індивідуального теплового пункту, розташованого в підвалі будинку. При цьому розрізняють відкриту й закриту системи гарячого водопостачання. При відкритій системі водопостачання гаряча вода надходить безпосередньо з теплової мережі через змішувач, де після контакту з холодною водою вона набуває необхідних температурних параметрів. При закритій системі гарячого водопостачання вода з холодного водопроводу проходить через теплообмінник і нагрівається теплоносієм до необхідної температури.
У будинках із закритою системою гарячого водопостачання, а також у будинках із місцевими водонагрівачами у квартирах будинковий лічильник обслуговує і холодний, і гарячий водопровід, тому має розраховуватися на пропуск загальної витрати води.
При централізованому гарячому водопостачанні від котельні вводи холодного та гарячого трубопроводів виконуються окремо з лічильниками на кожному з них.
У курсовій роботі необхідно приймати закриту систему гарячого водопостачання. Із навчальною метою розраховується тільки холодний водопровід, але витрата води на вводі в будинок повинна прийматися загальною з урахуванням витрати на гаряче водопостачання.
Після водомірного вузла прокладається водопровідна магістраль, яку доцільно розташовувати уздовж поздовжньої капітальної стіни будинку посередині підвалу. Від магістралі прокладаються розподільчі трубопроводи до окремих водопровідних стояків. На розподільчих трубопроводах установлюється запірна арматура для можливості відключення окремих стояків. Магістральні й розподільчі трубопроводи прокладаються під стелею підвалу на відстані від нього 0,2...0,5 м і повинні бути мінімальної довжини.
Водопровідні стояки доцільно встановлювати в санвузлах у спеціальних нішах, що мають розміри 180x400 мм, поруч із каналізаційними стояками або поблизу стін і перегородок по всій висоті будинку. Від кожного водопровідного стояка прокладаються підводки до санітарно-технічних приладів на кожному поверсі будинку. На вводі в квартиру встановлюється шаровий кран і водомірний вузол, який складається послідовно з сітчастого фільтра, лічильника води калібром 15 ÷ 20 мм і зворотного клапана. Прокладаються підводки уздовж стін кухонь і санвузлів на висоті 0,2...0,5 м від підлоги. При прокладці підводки нижче санітарно-технічних приладів вода надходить на їхню водорозбірну арматуру за допомогою гнучких шлангів. До неї ж приєднується підводка до змивного бачка унітаза виконується з установкою шарового крана. На плані поверху підводка до санітарно-технічних приладів показується основною лінією (товщина 1...1,2 мм) без позначення водорозбірних пристроїв і запірної арматури.
Водопровідні стояки нумерують по ходу годинної стрілки починаючи зі стояка, розташованого в лівій верхній частині плану поверху. Наприклад:
Ст. В1-1 – стояк господарсько-питного водопроводу (B1), номер 1.
При перетинанні будівельних конструкцій будинку трубопроводи прокладаються в сталевих або в пластмасових футлярах (гільзах). Кріплення трубопроводів до будівельних конструкцій здійснюється за допомогою кронштейнів або підвісок.
Горизонтальні трубопроводи прокладаються з ухилом 0,002...0,005 в сторону водомірного вузла для забезпечення спускання води при ремонті.
На кожні 60...70 м периметра будинку передбачається установка поливального крана. Підводка до поливального крана здійснюється від магістралі холодної води по трубопроводу діаметром 25 мм.
Схема трасування мереж водопроводу й каналізації на плані типового поверху показана на рис. 2.