Серед характерних особливостей діяльності малих підприємств слід виділити найважливіші моменти:
по-перше, підприємець сам вибирає, що, як і для кого виробляти. Будь-якої регламентації "зверху" він тут позбавлений;
по-друге, підприємець має можливість застосовувати найману працю. Найм робочої сили здійснюється шляхом укладання трудового договору між підприємцем і громадянами.
В договорі передбачаються зобов'язання підприємця забезпечити умови та охорону праці, її оплату не нижче від встановленого в республіці мінімального рівня, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до існуючого законодавства. В цілому форми, системи й розмір оплати праці робітників, а також інші види їхніх доходів установлюються підприємством самостійно. Передбачено також, що підприємець або громадянин, який працює у підприємця за наймом, може бути залучений до виконання в робочий час державних обов'язків. Орган, що приймає таке рішення, відшкодовує підприємцю відповідні збитки.
Однак нині дрібне підприємництво майже повсюдно ще зустрічає перепони як з боку існуючих економічних структур, так і органів влади. Перспективи розвитку малих підприємств дуже великі. Зарубіжний досвід переконливо свідчить, що в усіх розвинутих країнах такі підприємства давно оформилися в самостійні структурні підрозділи малого бізнесу; вони зайняті виготовленням продукції невеликих серій, сезонного попиту, виробляють компоненти для великих підприємств. Особливо відчутна роль малого бізнесу в галузі НТП.
Невеликі науково-пошукові фірми перетворилися у важливий фактор НТП. Так, у США в середині 80-х років на малий бізнес припадало 63% всіх зайнятих, 45% сукупних активів, 34,9% чистого доходу. Лише в промисловості тут функціонує близько 2 млн. малих підприємств. В обробній промисловості Японії діє 6,5 млн. невеликих підприємств, на яких працює близько 40 млн. чоловік, або понад 80% загальної чисельності зайнятих. У країнах ЄС на малих підприємствах працює приблизно половина всього самодіяльного населення.
Домашнє господарство в ринкових умовах. Акціонерні товариства.
Домогосподарство - це самостійна одиниця господарювання, яка складається з однієї або більше осіб, об'єднаних спільністю бюджету і місцем проживання.
Поняття "домогосподарство" не можна ототожнювати з поняттям "сім'я", оскільки сім'я - це сукупність осіб, що живуть разом, пов'язаних родинністю та спільним бюджетом.
Домогосподарство може складатися з однієї або декількох сімей.
Домогосподарства можна класифікувати за такими ознаками:
- територіально-регіональна належність (міське, сільське, село, хутір і т. д.);
- демографічна характеристика (кількість членів сім'ї, кількість дітей, однонаціональні, змішані);
- за доходом (рівень і структура доходів, число утриманців);
- економічна характеристика (зайнятість членів домогосподарства, підприємництво, робота за наймом в державній, комерційній структурі, індивідуальне підсобне господарство, малий бізнес);
- майнова характеристика (характеристика житла, квартира, будинок, дача);
- соціальний статус (працюючий, непрацюючий, пенсіонер, безробітний, рівень освіти, професія і т.д.).
Функції домогосподарства
1. Домогосподарство - це суб'єкт, який формує доходи населення, розподіляє і перерозподіляє їх між своїми членами, тим самим забезпечуючи матеріальні умови відтворення не тільки зараз, а й для нащадків.
2. Постачальницька - виступають постачальниками ресурсів:
2.1. робочої сили людини (ресурс праці);
2.2. грошових ресурсів (купівля акцій великих корпорацій, вкладення грошей на ощадні рахунки, купівля облігацій);
2.3. капіталу (у разі застосування майна, що є в особистому розпорядженні, з метою виробництва товарів).
3. Споживча - основні споживачі товарів і послуг.
Домогосподарства як постачальники ресурсів виробництва. Доходи та витрати домогосподарств, їх структура.
Доходи
Щоб домогосподарства успішно виконували свої функції, вони повинні отримати певний обсяг доходів за рахунок певних джерел.
1. Головне джерело доходів домогосподарств - це доходи від ресурсів, які домогосподарство постачає суспільному виробництву, або ж доходи від факторів виробництва.
2. Трансферти - всі виплати, які відповідають реальному економічному внеску домогосподарства, але не еквівалентні виробничим витратам.
Статистика України виокремлює такі статті доходів населення:
Оплата праці членів сім'ї;
Пенсії, стипендії, допомого, субсидії, дотації на путівки до санаторно-курортних установ для дорослих та дітей, на утримання дітей у дошкільних закладах;
Надходження від особистого підсобного господарства;
Дохід з ін. джерел.
Отже, сукупний дохід домогосподарства - це всі сума доходів, які воно отримує в грошовій чи натуральній формі з будь яких джерел.
Сукупний дохід домогосподарства не повинен бути меншим за прожитковий мінімум - вартість набору товарів і послуг, розрахована за нормами і нормативами споживання і забезпеченості населення першочерговими життєвими засобами.
Для оцінки доходів населення, крім прожиткового мінімуму, має враховуватись і оптимальний споживчий бюджет - вартість набору життєвих засобів, розрахована за нормами і нормативами споживання, які задовольняють розумні раціональні потреби людей.
Даючи економічну оцінку домогосподарствам, слід проаналізувати не тільки джерела їх доходів, а й розподіл їх між собою.
Тут можна виділити 2 основні підходи:
1. Функціональний розподіл доходів - грошовий дохід країни поділяється на:
1.1. заробітну плату - виплачується за виконану роботу;
1
за ресурси, що
перебувають у чиїйсь власності
1.3. процент;
1.4. прибуток - надходить до власників підприємств.
2. Особистий розподіл доходів - пов'язаний зі способом, за допомогою якого сукупний дохід суспільства розподіляється серед окремих домогосподарств.