§ 87. Вставлені слова і речення

Вставлені слова і речення являють собою побіжні зауваження, уточнення або доповнення мовця до основної думки речення: Там батько, плачучи з дітьми (а ми малі були і голі), не витерпів лихої долі, умер на панщині (Т.Шевченко). Як тільки заплющую очі — кімната (вона тільки що стала моєю) щезає (М.Коцюбинський).

Вставлені слова і речення можуть вимовлятися без помітної зміни тону або з підвищенням чи зниженням його. Відповідно до цього їх виділяють комами, тире або дужками.

Якщо вставлене слово чи речення (як і вставне) вимовляється без помітної зміни тону, то воно виділяється з обох боків комами: І золотої й дорогої мені, щоб знали ви, не жаль моєї долі молодої (Т. Шевченко).

Якщо вставлене слово чи речення вимовляється з підвищенням тону, то воно виділяється з обох боків тире: Ще в сіянку випали дощі, а це — що вже година стоїть — тихо, сонячно (А. Головко).

Найчастіше вставлені слова й речення вимовляються з пониженням тону. Тоді вони виділяються дужками або іноді комами з тире: Правда, славетний винахід (про нього далі, це саме той винахід, що зробив ім’я Івана Івановича безсмертним!) примушує автора написати ще невеликий розділ… (М.Хвильовий). Вутанька цієї ночі була біля моря, — вона працювала в риболовецькій бригаді, — і про те, що скоїлось удома, нічого не знала (О.Гончар).

Розділові знаки, які стоять на місці розриву основного речення вставленим, виносяться за другу дужку: Чи справді так було, чи, може, хто збрехав (хто ворогів не мав!), — а все-таки катюзі, як кажуть, буде по заслузі (Л.Глібов).

312. Прочитайте речення, вимовляючи вставлені слова з різною інтонацією. Яка інтонація найкраще підходить до них і як вона позначена на письмі?

1. Здавна, кажуть добрі люди, Бог цей світ звелів любити (Д.Білоус). 2. А юрма, як і завше (чи не з волі Москви!), Боже слово поправши, оскверняє церкви. 3. Їхні тони вилиті з любові і тривоги — чуєте їх дзвін? — дзвонять дзвони — срібні, малинові, дзвонять, підіймаючись з колін! (З тв. І.Гнатюка). 4. Лиш любов (й нічого в світі більше!) єднає й скріплює і душі, і серця (І.Коваленко).

313. І. Прочитайте текст. Визначте призначення вставлених слів і речень у ньому.

Вулиця, що на ній живе мій симпатичний герой, названо ім’ям Томаса Мора (“вулиця Томаса Мора”). Це не зовсім поганий закуток в нагірній частині нашого, як говорить Іван Іванович, заздалегідь і з обуренням відкидаючи ганебне міщанство, — нашого “від голови до п’ят революційного го́рода”. Тут вам асфальт і на тротуарах, тут вам асфальт і там, де пролітають бадьорі автомобілі (таксі!) і де вже не плентаються зовсім сумні допотопні візники. Тут вам, нарешті, мало не біля кожного будинку розведено запашні клумби. Багато років тому ця вулиця називалась Губернаторською і по ній метушились чиновники імператорського режиму. Тепер, як запевняє Методій Кирилович (про Методія Кириловича читайте далі), на цій вулиці ви не зустрінете жодного чиновника того ж таки імператорського режиму. Словом, на вулиці Томаса Мора панує зразковий порядок і, як говорить мій герой, порядок в, так би мовити, “новій революційній інтерпретації”…

Квартира, де живе Іван Іванович зі своєю симпатичною сім’єю, складається тільки (тільки!) з чотирьох кімнат (не рахуючи, звичайно, кухні, клозету і ванної), себто: кабінету, їдальні, дитячої спальні (там спить і мадмуазель Люсі) і спальні мойого героя та його дружини. Словом, квартирна криза дала себе знати, і мій герой самовіддано пішов їй назустріч. Іван Іванович, наприклад, ніколи не вимагав окремої спальні для своєї куховарки, і Явдоха спить на ліжку, на підлозі, в коридорі. Бо й справді: яке він має право вимагати ще одну кімнату? Йому, звичайно, приємно було б почувати, що його власна куховарка має свій закуток, але… він же цілком свідомий партієць і добре знає, як живуть інші…

Мій герой іде до бюста якогось відомого марксиста (в нього кілька таких бюстів) і задумливими очима дивиться на свого, як він каже, “ватажка” і на іншу кабінетну, їдальну та спальну меблю. Він згадує бурхливі дні, коли мчалась огняна більшовицька кавалерія і на Заході стояла тривожна заграва світового пожару, коли ще якось зовсім йому не вірилось, що він таки прийде на деякий час до порівнюючи спокійного пролетарського життя серед ворожих, міщансько-буржуазних держав (М.Хвильовий).

ІІ. Підготуйтеся до усного переказу тексту: визначте послідовність опису, запам’ятайте характерні вислови, складіть план розповіді.

314*. Перепишіть речення, виділяючи розділовими знаками вставлені слова й речення. Простежте, з якою інтонацією вони вимовляються.

1. Ось цей смолоскип поета в нім м’язи й мозок мій горять несу туди, де мріють мети, де з крові родиться зоря (Є.Маланюк). 2. Є люди на землі а то б не варто й жити, що крізь щоденний труд уміють і любити, і усміхатися, і мислити, й шукать. 3. І сонце хтозна-відкіля взялось! гарячий одсвіт кидає на стіни (З тв. М.Рильського). 4. Дзвоник земської пошти, якою я їхав, дзеленькав монотонно по долинах глухо, по горах гучніше і разом із карканням ворон розносив сум по сутеніючім просторі (М.Коцюбинський). 5. Віктор глянув на батька, на його довгі вуса, на примружені очі їх так мружив тільки тато, і серце огорнуло тепло і ніжність (О.Донченко). 6. Я роблю в соломі кубло, ноги накриваю водієвим кожухом він міцно пахне бензином та холодним хутром і блаженно заплющую очі. 7. Очі її сяяли тихим, сором’язливим усміхом, а губи тремтіли од хвилювання зроду на неї не дивилося стільки людей, то прикрила їх пальцями і не пішла — попливла до воріт, як пава (З тв. Григора Тютюнника).