§ 86. Вставні слова і речення

Вставні слова і речення вказують на особисте ставлення мовця до висловленої ним думки.

У реченні звичайно повідомляється про якийсь справжній або можливий факт дійсності. А той, хто повідомляє про це, за допомогою вставних слів і речень вносить у речення свою впевненість або сумнів, емоційну оцінку, вказує на його зв’язок з іншими повідомленнями, на джерело, спонукає слухача прислухатися тощо.

Наприклад, речення Ви помилились. Ми ще зустрінемося являють собою категоричні твердження. А ті ж речення із вставними словами Мабуть, ви помилились. Може, ми ще зустрінемося передають, крім самого твердження, ще й сумнів мовця.

Вставні слова і речення не є членами речення. У реченні вони виділяються парними комами, рідко — парними тире.

За значенням вставні слова і речення можна поділити на такі, що:

а) виражають невпевненість або припущення: мабуть, може, а може, можливо, певно, напевно, очевидно, видно, здається, ймовірно, бува, сподіваюся, можна сказати, треба гадати, припустімо тощо;

б) підкреслюють достовірність повідомлення: безумовно, безперечно, звісно, звичайно, справді, і справді, розуміється, само собою зрозуміло, певна річ, ясна річ, сказати по правді, правду кажучи, признатися, ніде правди діти, щоправда, смію запевнити, слово честі, я знаю тощо;

в) вказують на джерело повідомлення: кажуть, як кажуть, каже, мовляв, повідомляють, за висловом..., за вченням..., на думку..., на мою думку, гадаю, по-моєму, пам’ятаю, чую, бачу тощо;

г) виражають задоволення чи незадоволення мовця: на щастя, на диво, дякувати Богу, слава Богу, хвалити долю, нарешті, нівроку, на жаль, на сором, як на зло, як на гріх, соромно казати, чого доброго тощо;

ґ) привертають, активізують увагу співрозмовника: чуєте, чуєш, знаєте, бач, бачите, погодьтесь, уявіть собі, майте на увазі, зверніть увагу, прошу вас, даруйте на слові, між нами кажучи тощо;

д) допомагають впорядкувати думки, пов’язати їх між собою: по-перше, по-друге, нарешті, з одного боку, з другого боку, до речі, між іншим, крім того, навпаки, отже, а отже, значить, таким чином, виявляється, наприклад, зокрема, взагалі, зрештою, одним словом, коротше кажучи, повторюю тощо.

Слова проте і однак виступають вставними тільки в середині простого речення (і виділяються комами): Остапові пощастило, однак, зачепитись якось за прибережну вербу (М.Коцюбинський). На початку простого речення ці слова виступають у ролі сполучників (і комами не виділяються): Однак Соломії здалося, що їй треба йти просто перед себе (М.Коцюбинський).

Вставні слова треба відрізняти від часток, які в реченні розділовими знаками не виділяються. Частки входять до складу членів речення. Наприклад, у реченні Тут навіть повітря, здавалося, несло в собі золотаві відтінки (О.Гончар) підмет не повітря, а навіть повітря (і це означає, що не тільки воно несло в собі ці відтінки). У реченні Злива тривала майже годину (М.Трублаїні) обставина часу не годину, а майже годину (тобто неповну годину). Вставні слова стоять поза членами речення. Наприклад, у реченні Знов прибули до нашої шпаківні її, мабуть, торішні хазяї (М.Рильський) є такі члени: підмет — (хто?) хазяї; присудок — (що зробили?) прибули; означення — (чиєї?) нашої, (чиї?) її, (які?) торішні; обставина часу — (коли?) знов; обставина місця — (куди?) до шпаківні. Слово мабуть не входить до складу жодного члена речення.

Вставні слова як не члени речення слід відрізняти від однозвучних членів речення. Порівняйте речення, у яких ті самі слова виступають то як вставні, то як члени речення: По цих непролазних пущах, певно, ніколи не ступала людська нога (М.Коцюбинський) — Роби кревно й ходи певно (Нар. творчість). Вершники, здавалось, зрослися з підібраними грудастими кіньми (М.Стельмах). — Од далекого світла внизу здавалося іще темніше (М.Коцюбинський).

Важко буває розрізнити вставні слова і члени речення звичайно, нарешті, справді. Вставними ці слова бувають за таких умов:

а) звичайно в значенні “само собою зрозуміло": Звичайно, вовкулаки — це химери (М.Рильський); але: У комірчині звичайно [майже завжди] стояли бідони з молоком та висіли білі халати доярок (Григорій Тютюнник);

б) нарешті із значенням задоволення: І от, нарешті, засиніли Дніпропетровщини лани (В.Сосюра); але в значенні “після чого-небудь”: Нарешті [після всіх зусиль, спроб] Василькові пощастило вхопитись за гілку (О.Донченко);

в) справді в значенні “правду кажучи”, “це правда": Справді, сонце встало й оглядало світ палаючим оком, а на степовому горизонті немов справді [насправді] зависла хмарка куряви (М.Коцюбинський).

Лише вставними бувають (і виділяються комами) слова мабуть, щоправда, крім того, а втім, по-перше, по-друге. Якщо в простому реченні, крім синтаксичного центру, є ще присудок (кажуть, здається, сподіваюся, пробачте, ніде правди діти, так би мовити, видно тощо) або підмет і присудок (я знаю, я певен, ясна річ), то таке речення, безперечно, вставне і його треба виділяти. Так само до вставних належать вислови, у яких є дієприслівники кажучи, мовлячи (правду кажучи, між нами кажучи, власне кажучи) або їх можна підставити (одним словом, між іншим, взагалі, до речі тощо).

Якщо а чи і підсилюють вставне слово, то вони комою від нього не відділяються, але якщо ці слова виконують роль сполучників — поєднують речення чи частини речень, то комою відділяються; порівняйте: І справді, оптимізм — невід’ємна риса трудового народу. — Ти мене, кохана, проведеш до поля, я піду — і, може, більше не прийду (М.Рильський). Минув рік, а може, й більше. — У цих мандрах залізний організм Багірова не надломився, а, навпаки, здобув богатирського гарту (О.Гончар).

Для того щоб правильно визначити межі вставного слова чи словосполучення, його пробують опустити. Якщо будова речення при цьому не спотворюється, то це означає, що вставне слово чи словосполучення виділили правильно.

309. І. Прочитайте уривок з полемічної статті. Знайдіть вставні слова і з’ясуйте їхнє значення. У речення зі вставними .словами визначте члени речення.

Таким чином, ми підійшли до “московських задрипанок”: з приводу цієї, як сказали б росіяни, “щепетильної” справи Юринець не ризикнув багато говорити. Він тільки розшаркався перед Москвою, як якийсь російський князь перед ханом Золотої Орди або як зразковий член малоросійської колегії перед самодержавцем всеросійським, і запевнив її, Москву, що “рвати з нею він не буде”, бо, мовляв, вона, Москва, назавжди останеться його “серцем”. Словом, “благонадежности”, як сказав би той же росіянин, на п’ять з плюсом…

Другий наш наполеон — Андрій Хвиля — знає, де раки зимують, і він береться тільки, так би мовити, обережненько пояснювати цілком ясного Юринця. Для цього наш другий приятель закликав до себе порожній псевдоінтернаціоналізм і використав його, що називається, до “отказу”…

Отже, будемо говорити серйозно й не “по-хлоп’ячому”. Хвиля ображається, що ми назвали Україну самостійною державою. От тобі й раз. А хіба вона не самостійна? Перехрестіться, камраде, та подивіться в нашу конституцію. Чи, може, ви гадаєте, що нашу конституцію складали “хлоп’ята”? Чи, може, ви, як Юринець, голосуєте й галасуєте за Малоросію? Чого ви повертаєтесь і так жалкенько по-рабськи усміхаєтесь до російського міщанина? Все одно п’ять з плюсом не поставить… (М.Хвильовий, 1926 р.).

ІІ. Підготуйте виступ на тему “В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля”: перечитайте ще раз поему Т.Шевченка “І мертвим, і живим…”, пригадайте відомості з історії про боротьбу за незалежність України в ХХ ст., складіть і запишіть тези.

310*. Перепишіть речення, виділяючи комами вставні слова і речення.

1. Без жита на горо́ді прожити не можна було. По-перше завжди є кілька пудів свого зерна, є власний хліб у найскрутнішу хвилю. По-друге покрівля постаріє, зогниє — от уже якийсь куль соломи і є на нове пошиття. 2. Вода під камінь кажуть не біжить. 3. Щось я в світі знайшов, а ще більше мабуть загубив. 4. Може не йшов я в ногу з віком, може сам від себе відставав. 5. Цей світ либонь олюднювався сам, а заодно олюднював людину. 6. Україно! В жилах моїх чую золота твоя бунтує кров (З тв. Є.Гуцала). 7. Сумління зрушить з місця навіть камінь (А.Листопад). 8. Я не гірший від інших на щастя і за інших не кращий на жаль (В.Забаштанський). 9. Вже почалося мабуть майбутнє. Оце либонь вже почалось (Л.Костенко).

311*. Зробіть повний синтаксичний розбір поданих речень, користуючись цифровими кодами. Перевірте себе за відповідями наприкінці підручника.

1. Сфер небесних музика повинна густи пречудово, тільки, на лихо, її слухати може не всяк (В.Самійленко). 2. Якщо мене ви й зігнете в дугу, то ця дуга, напевне, буде вольтова. 3. На щастя чужинцям дали амулети в дорогу, щоб тій каравелі сприяли добрі вітри (З тв. Л.Костенко).