Внесення

§ 85. Звертання

Звертання — це слово або словосполучення в реченні, що називає особу, іноді — предмет, до яких звернена мова: Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема (В.Сосюра). Думи мої, думи мої, лихо мені з вами! (Т.Шевченко).

Звертання виражається іменником у кличній формі, рідко — в називному відмінку, або іншою частиною мови, вжитою в значенні іменника. Звертання буває непоширене і поширене (має при собі означення, зокрема й прикладки): Нам випало, сину, досіяти і долюбити отецькеє поле (Б.Олійник). Мужай, прекрасна наша мово, серед прекрасних братніх мов! (М.Рильський).

Іноді звертання можна сплутати з підметом. Щоб розрізнити їх, іменник у реченні пробуємо замінити особовим займенником він, вона, воно, вони в називному відмінку. Якщо така заміна можлива, то це підмет, якщо ні — звертання. Порівняйте: Люблять свою Вітчизну діти. — Люблять... вони і Любіть свою Вітчизну, діти (М.Рильський) — сказати “любіть... вони” не можна. Отже, в першому реченні діти — підмет, у другому — звертання.

У вимові перед звертанням паузи звичайно нема, є пауза тільки після нього, а на письмі звертання обов’язково виділяємо з обох боків комами: Світи нам, день, безсмертними вогнями, шуміть, сади, роди зерно, земля (В.Сосюра).

На початку речення, залежно від інтонації, звертання може відділятися і знаком оклику — тоді наступне слово пишеться з великої букви: Світе тихий, краю милий, моя Україно! За що тебе сплюндровано, за що, мамо, гинеш? (Т.Шевченко).

Слова о, ой, якщо вони вжиті як підсилювальні частки, належать до звертання і комами від нього не відділяються; вигуки ж відділяються від звертання комами: О мій народе, Прометея ти маєш душу молоду (В.Сосюра). Ой Дніпре, мій Дніпре, широкий та дужий, багато ти, батьку, у море носив козацької крові (Т.Шевченко). Гей, рицарю жадібний, стережись (М. Бажан).

У складі поширеного звертання можуть виступати слова ти, ви — у такому разі вони виконують роль підсилювальної частки і комами не відділяються: О земле ти моя, нема рідніш за тебе! (В.Сосюра). Слово, моя ти єдиная зброє, ми не повинні загинуть обоє! (Леся Українка).

304. І. Прочитайте текст, знайдіть у ньому звертання й поясніть, як вони виражені і як виділені на письмі. Які усталені вислови використано в тексті?

От і повінчались [вільна козачка Олеся з кріпаком Іваном Золотаренком]; ходять по селу та на весілля просять. А тут проти їх саме їдуть люди, — з ярмарку вертаються. І Петро Шостозуб, і Андрій Гонта, і Михайло Дідич, і ще скільки людей…

Тут молоді порівнялись; треба було вже перше всього привітати їх, як Бог велів. Вони поклонились, на весілля просять.

Петро підняв високо шапку.

— Боже, вам помагай! — рече. — Нехай Господь щастить долею, щастям і здоров’ям!

Молоді дякують.

— Просимо ж, добродію шановний, на весілля!

— Ні, молода княгине, не піду до тебе на весілля: не подобна річ мені, старому, по весіллях гуляти. Дякую за ласку!

А Гонта Андрій, чоловік добрячий, тихий був, і каже молодому:

— Ой, Іване, Іване Золотаренку! Що ти зробив, мій друже! Хіба в тебе розум дівочий, що вповав на теперішнії часи, а що буде послі, не подумав єси, та й запропастив і дівчину, і все її плем’я!..

Та й похитав сивою головою.

— А чому ж на весіллі не погуляти! — озвавсь Опанас Бобрик, узявшись у боки. — Жаль, та не вернеться! Хоч погуляймо!

— Стара необачна голово! — каже Петро, — схаменись! Ти б приступив гуляти й там, де добрі люди сумують і плачуть вельми!

— Та що ж, пане-брате! Плачеш-плачеш, та й чхнеш!

— Не звичайно жартувати, пане Опанасе, — гукнули всі разом, — коли таке діється! Ти свою сиву голову пошануй, коли не шануєш козацтва!..

Молоді стоять і очей не зведуть.

— Нехай же Господь дає долю добру і талан. Щоб були здорові, як вода, а багаті, як земля! І вік вам довгий, і розум добрий, красні молодята!

Поклонились старі, та й рушили собі до домівок; а молоді своєю дорогою пішли.

Засмутились голуб’ята. Ізглянулись між собою: він поблід на лиці, в неї очиці отяжіли слізьми, — і пригорнулись одно до одного.

— Кохання моє! — озвався він стиха, — така в мене думка, що я тобі світ зав’язав!

— Милий мій, моє подружжя дороге! — одповідає Олеся, — що нам Бог дасть, те й буде! аби в парі з тобою вік звікувати! (Марко Вовчок).

ІІ. Опишіть, як у вашій місцевості молодий, молода запрошують на весілля, що кажуть при цьому. Якщо ви не були свідком таких запросин, розпитайте в старших людей.

305. Перепишіть прислів’я, слова, що в дужках (звертання), поставте в кличному відмінку й виділіть комами.

1. Балакай (пан Свирид), побачим, що з того вийде. 2. Мовчи (язичок), дістанеш паляничку. 3. На тобі (небіж), що мені негоже. 4. “(Антон) твоя кобила тоне!” — “Ні (Павло), вона плавле!” 5. Не смійся (браток) з чужого упадку. 6. Про мене (Семен), а я звуся Іван. 7. Дай (Бог) жартувати, аби не плакати.

306*. Перепишіть речення, вставляючи пропущені коми. Підмети, присудки і звертання підкресліть.

1. Верни до мене пам’яте моя нехай на серце ляже ваготою моя земля з рахманною журбою (В.Стус). 2. Роди нам земле юних серцем, о земле велетнів роди! (П.Тичина). 3. О Україно о скорбна Мати Чорнобилем розп’ята в сльози й кров і в Стусовій душі стократ розп’ята коли ж воскреснеш знов? (Н.Лівицька-Холодна). 4. Вставайте браття та, повні спільного завзяття, поставим правді вівтарі! (М.Старицький). 5. Одійдіте недруги лукаві! Друзі зачекайте на путі! Маю я святе синівське право з матір’ю побуть на самоті (В.Симоненко). 6. Я до твоїх долонь вертаюсь мамо читати наймудрішу книгу з книг (В.Баранов). 7. Понад усім поставмо честь панове (Н.Поклад). 8. О мій народе про тебе всі мої думки й пісні (В.Сосюра). 9. Мерщій у степ! Я вп’юсь тобою воле серед моїх незміряних степів! (Б.Грінченко).

307.. Прочитайте зразки звертань, запам’ятайте їх і при нагоді використовуйте.

Кохана матусю! Любий таточку! Дорога сестричко! Рідний братику! Дорогенька бабусю! Наш хороший дідусю! Шановний добродію! Шановна добродійко! Шановні пані́ й панове! Шановне товариство! Вельмишановний Михайле Васильовичу! Вельмишановна Любове Степанівно! Пане Президенте!

308*. Зробіть повний синтаксичний розбір поданих речень, користуючись цифровими кодами. Перевірте себе за відповідями наприкінці підручника.

1. В твоїм грозовім полі, Україно, посію жито й щастя у ріллю (М.Стельмах). 2. Гуркочи у долю мою, світе, хвилями прадавнього Дніпра (В.Симоненко). 3. Отак собі у старовиннім стилі пишу я, брате, вірші на дозвіллі (М.Рильський).