Проголошення незалежності України

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,

— продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,

— виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,

— здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто

ПРОГОЛОШУЄ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ та створення самостійної української держави — УКРАЇНИ.

Територія України є неподільною і недоторканною.

Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

24 серпня 1991 року.

14. Прочитайте текст і визначте: 1) яка в ньому основна думка і яке значення для кращого розуміння її має позначення року події; 2) які образи виникали у вашій уяві, доки ви читали розповідь, і в якій послідовності вони розгорталися; 3) яким настроєм пройнятий твір; 4) з якою метою автор веде свою розповідь; 5) на яких читачів розрахований твір; 6) на скільки синтаксичних єдностей можна поділити весь текст; 7) за допомогою яких мовних засобів пов’язані між собою речення в синтаксичних єдностях; 8) як поділ тексту на абзаци пов’язаний із змістом.

Ще змолоду мріяли ми з дружиною побувати на могилі Тараса й у всіх інших шевченківських місцях Черкащини, але все якось не випадало подорожувати то через брак коштів на дорогу, то через усякі життєві негаразди… Та ось підросли наші дітки, розвіялися трохи над нашою родиною навісні хмари — і ми вирішили-таки всі разом податися в давно омріяний край.

До Канева із Запоріжжя пливли теплоходом майже цілу добу. Ішов липень 1976 року. Була чудова година — і ми, стоячи на палубі, милувалися Славутою та його зеленими й золотими берегами.

На другий день, під обідню пору, наш корабель пристав до Канівського причалу. Ще не зійшовши на землю, я помітив біля пристані з десяток бабусь і одного дідуся, що продавали квіти. Помітили це й мої дружина та дітки.

— Татку, а он, бачиш, квіти продаються! — защебетала семилітня донечка. Давайте купимо дідусеві Тарасу!..

— Обов’язково, — кажу, — купимо, серденько.

Зійшли на берег і відразу ж звернули до продавців. Донька не вгавала, тримаючись за мою руку:

— Татку, а які ми купимо квіти?

— Та ось побачиш, — кажу.

Підходимо до передніх бабусь, а вони, знаючи наш намір, почали навперебій пропонувати свої букети. Квіти в них у руках і у відрах із водою були дуже гарні, садові, але не ті, яких я шукав очима… І раптом я угледів те, що хотів! Останній у ряду продавців дідусь тримав у руках пучок синіх-синіх волошок, а біля нього у відрі красувався чи то жовтий оман, чи то дрік польовий. Ми підійшли до старенького, дізналися про ціну його краси, і він, приязно й багатозначно посміхаючись, подав нам жовто-блакитний букет.

— Пхе!.. Ну що то за квіти? Бур’ян степовий… — лепетали ображені бабусі.

— Еге, Горпино… Ти нічого не петраєш, — обізвався дідусь. — Цей дядько знає, з якими квітами йти на Тарасову могилу…

І ми пішли. Крутими сходами довго піднімалися на священну гору. Піднімалися, ніби в небо до Бога. Попереду ступала донечка. Її рученята тримали цвіт нашої Свободи і Тарасової Мрії (В.Чабаненко).

15. Розгляньте уривок з наукової статті і з’ясуйте, як оформлено посилання на використану літературу (як позначено прізвище й ініціали автора; основну й додаткову назву його твору; назву журналу, збірника, де вміщено цей твір; місце, видавництво й рік видання; том, сторінку, на які робиться посилання, тощо), при цьому зверніть увагу й на скорочення, на вживання тире, двокрапки, двох косих ліній.

В історії української літератури досить сильною є тенденція символізації постаті того чи того письменника (назавжди в її анналах Шевченко буде Великим Кобзарем, Леся Українка — дочкою Прометея, Іван Франко — Великим Каменярем). Не оминула ця доля й імені Євгена Маланюка, який був каталізатором формування української еміграційної поезії в іпостасі “празької школи”, про яку дослідники дедалі частіше говорять як про “школу Маланюка”¹…

І.Фрізер говорить про Маланюка як про “незламно сильного, залізно гордого та цілком відданого ідеалам” поета і як “людину, що усвідомлює свою самотність перед величчю Всесвіту” ²; Богдан Бойчук осмислює Маланюка-особистість як “трибуна” і як “людину легко-богемського покрою, щось на кшталт інтелектуалів паризького Латинського кварталу” ³…

…Мистецтво уявляється мислителю “монархією”, “монархом” якої є “Геній”; воно (мистецтво) є “колективним генієм людства”, де думки, прагнення та ідеї людності є визначальними і створюють “євангелію цих релігій”; висока художність творів розуміється як “божественність” ⁴. Поетичне слово у концепції Євгена Маланюка набуває символічно-алюзійного порівняння з біблійною притчею про зерна і колосся, а сам митець схожий на деміурга, що наповнює свій твір “диханням життя”, без якого той залишається “бездумним зліпком глини” ⁵ (О.Кухар).

————————

¹ Див.: Олійник-Рахманний Р. Літературно-ідеологічні напрямки в Західній Україні (1919—1930 роки). — К., 1999. — С. 103.

² Фрізер І. Вступна стаття // Координати: Антологія сучасної української поезії на Заході: У 2 т. — Мюнхен, 1969. — Т. 1. — С. 36.

³ Див.: Бойчук Б. Два штрихи // Сучасність. — 1980. — Ч. 1. — С. 65.

⁴ Див.: Маланюк Є. Думки про мистецтво // Маланюк Є. Книга спостережень. — К., 1997. — С. 75.

⁵ Маланюк Є. Поезія і вірші // Книга спостережень. — Торонто, 1968. — Т. 1. — С. 153.

16. Анотація — це коротка бібліографічна довідка, характеристика книги, статті і т.ін., містить стислу інформацію про зміст праці, відомості про автора та її читацьке призначення. Знайдіть анотації в двох-трьох книжках — вони подаються, як правило, дрібним шрифтом на другій сторінці книжки — і розгляньте їх. Одну з них перепишіть у зошит.