§ 35. Стилістичні засоби словотвору

Префікси й суфікси звичайно слугують для творення слів з новим значенням: сад, садити, садовий, садівник, садіння, пересаджувати. Разом з тим суфікси, рідше префікси можуть використовуватись і для надання слову певного стилістично-емоційного оцінного забарвлення пестливості або згрубілості.

1. Для позначення позитивного ставлення до предмета і, як правило, здрібнілості використовуються суфікси із звуками к, ц, ч:

а) для іменників чоловічого роду -ок, -ик, -ець, -очок, -ечок, -ичок: лісок, синок, пальчик, дощик, вітрець, горбочок, вершечок, котичок;

б) для іменників жіночого роду -к(а), -ц(я), -иц(я), -очк(а), -ечк(а), -ичк(а): хмарка, ягідка, бабця, удовиця, водиця, бджілочка, голівочка, хатиночка, річечка, донечка, сестричка;

в) для іменників середнього роду -к(о), -ц(е), -ечк(о): вушко, личко, курчатко, винце, деревце, віконечко, словечко; і чоловічого роду: дядечко, батечко.

Особливого відтінку пестливості іменникам надають:

а) суфікси -оньк(о), -оньк(а), -еньк(о), -еньк(а): соколонько, дівчинонька, брівонька, личенько, рученька, ніченька;

б) суфікси -усь, -ус(я), -унь, -унь(о), -ун(я): дідусь, бабуся, матуся, братунь, братуньо, дідуньо, мамуня.

Для надання відтінку пестливості в прикметниках використовуються суфікси -еньк(ий), -есеньк(ий), -ісіньк(ий), -юсіньк(ий): гарненький, більшенький, малесенький, чистесенький, білісінький, тонюсінький.

У дитячій мові дієслова можуть діставати суфікси пестливості -к-, -оньк-, -очк-: спатки, спатоньки, спаточки, їстоньки, питоньки.

Пестливі імена творяться, як правило:

а) скороченням імені: Аля (від Аліса, Аліна, Алевтина, Алла, Альбіна), Леся (від Лариса, Олександра, Олена), Вітя (від Віталій, Віктор), Льоня (від Левко, Леонід, Леонтій, Олексій);

б) за допомогою суфіксів: Надюня, Надюся, Надюша, Надієчка, Надюсенька; зокрема й суфікса -к-: Степанко, Іванко, Сашко, Марійка, Надійка, Оксанка.

2. Для позначення негативного ставлення до предмета і, як правило, збільшеності найчастіше використовуються суфікси -ищ(е), -иськ(о): вітрище, морозище, бабище, хлопчисько, дідисько, вітрисько); рідше з цією метою вживаються суфікси -ак(а), -ук(а), -уг(а), ур(а): злодіяка, розбишака, зміюка, злюка, катюга, хапуга, босяцюра.

Прикметникам відтінку згрубілості надають суфікси -езн(ий), -елезн(ий), -ущий: старезний, грубезний, товстелезний, злющий, поганющий.

3. В іменниках на позначення неповноти вияву якоїсь властивості вживаються префікси па-, про-: паросток, пагорбок, паморозь, провесна, прозелень. На позначення великої давності в іменниках і прикметниках вказує префікс пра-: праліс, пращур, прадавній, правічний.

142. Від поданих іменників та прикметників утворіть якомога більше слів з пестливим відтінком.

1. Сестра, брат, мама, тато, тітка, дядько. 2. Рідний, дорогий, гарний, теплий, сивий.

143. Прочитайте текст. Знайдіть пестливі слова і поясніть, з якою метою їх вжито.

Коли це на луці де взялась дівчина… квітки рве…

Ось баба Пріська:

— Та й пить же, матінко, — підвелась і гука: — Дівчино, винеси відерця нам!

Дівчина так швиденько травою-травою до хати, вхопила — несе. Баба й каже:

— От спасибі, доню, дай же я витягну.

А вона:

— Я сама, я сама… я за людьми так скучила.

Взяла ключ, тягне. І така — боса, в керсетині в латаній, в платочку в старенькому, а гарненька така — брівки чорненькі, оченята карі, худенька…

Витягла й підносить, і так покірливо:

— Здорові пийте.

— Спасибі, доню, дай, Боже, здоров’ячка тобі! — дякує баба, а далі: — Як же тебе звуть, доню?

— Марина.

— Хай же тобі, Маринко, Господь пошле чоловічка доброго.

А баба Омельчиха:

— То ще поки пошле, а то ось і є він, — та й моргнула на Василя, — ось ми, каже, за хлопця за цього й візьмем її.

Дівчина почервоніла-почервоніла та й очі в землю.

А Василь:

— У неї, мабуть, є й без мене… А є ж… хлопець?

Дівчина нічого. Потім так тихенько:

— Не-ма… — та спідлоба зирк-зирк на Василя (А.Тесленко).

Вправа 144. Прочитайте відповідь мовознавця на запитання журналіста. Як ви сприймаєте наведені тут слова? Зробіть висновок, як слід підходити до творення нових слів.

— Неоковирним для мене є слово лідирувати. Що думаєте з цього приводу?

— В українській мові є лише поодинокі слова такого типу утворення, і наше “вухо” сприймає їх як чужі. Слово лідирувати можна замінити синонімічними висловами вести перед, бути попереду, бути лідером тощо. А можна й так міркувати: твірним словом є іменник лідер. В українській мові доволі продуктивною є модель, за якою від іменників, що є назвами осіб, з допомогою активного суфікса -ува- (-юва-) творяться дієслова: гончарувати, ґаздувати, лихварювати, мірошникувати, наймитувати, писарювати, директорувати, учителювати, товаришувати. То чому не можна сказати лідерувати і лідерує, якщо він лідер?

Ще одним покручем такого типу є для мене слово репетирувати, яке наші словники подають як відповідник до російського репетировать. Але тішить те, що від акторів, принаймні тих, яких знаю, я не чула репетируємо чи йду репетирувати, а природні проводимо репетицію, йду на репетицію.

Іще одне слово такого характеру творення — курирувати. В українському тексті воно таки “ріже” вухо: Перший віце-прем’єр, який раніше курирував промисловість в українському уряді, тепер заявив, що дуже завантажений (З газети). С.Караванський до рос. курировать радить вживати укр. опікуватися, наглядати. І це добра рада (За О.Сербенською).