Мова як засіб спілкування

§ 3. Системний характер мови

Мова не є хаотичним, випадковим набором різних засобів. У ній все об’єднано, згруповано, впорядковано в певні системи. У цілому ж мова являє собою певним чином організовану систему систем.

Будь-яка мова, зокрема й українська, складається з трьох взаємопов’язаних систем, з трьох основних функціональних компонентів: фонетики (звуковий склад), лексики (сукупність слів) і граматики (набір правил та засобів для реалізації їх).

Фонетика являє собою відчутну, матеріальну оболонку мови (це певним чином зорганізоване коливання повітря, яке діє на наш орган слуху). Завдяки звукам ми чуємо співрозмовника і співрозмовник чує нас. Звуки можемо позначати на письмі окремими буквами.

Лексика членує, ділить світ, який існує в нашій уяві, на окремі частини різної величини й дає їм назви. Слова в нашій свідомості виступають замінниками, кодами цих уявних частин дійсності і під час спілкування сигналізують співрозмовникові про те, що́ ми уявляємо в дану мить.

Граматика позначає зв’язки, що існують між різними явищами, а також деякі найважливіші властивості буття (наприклад, число в іменниках, час у дієсловах). За допомогою граматичних засобів ми, поєднуючи слова між собою, творимо моделі подій, станів тощо, тобто будуємо речення, і таким чином передаємо певну інформацію іншим людям.

Кожен з цих функціональних компонентів мови творить свою власну систему: наприклад, звуки групуються за участю тону (голосу) й шуму, за місцем і способом творення; слова поділяються за частинами мови, за їхнім значенням; граматика має в своєму розпорядженні системи відмінків, родів, часів тощо.

Коли ми будуємо висловлювання, щоб передати іншим людям той чи інший зміст, ми користуємося цими засобами в певній впорядкованій послідовності, ідучи від найнижчого рівня вираження до найвищого.

Найнижчий рівень ― звуковий. Окремі звуки (наприклад, [б], [з], [е]) самі по собі ніякого змісту не виражають. Але з них будуються всі вищі рівні.

Найзагальніші елементи змісту починає виражати наступний рівень ― морфемний. Але морфеми ― це ще тільки будівельний матеріал для слів (як, наприклад, окремо взяті префікс без-, корінь –хмар-, суфікс –н-, закінчення –ий).

Рівень слова передає вже конкретні елементи змісту, викликаючи в нашій уяві розрізнені образи. Чуємо слово безхмарний і уявляємо чисте небо, чуємо слово дитинство і уявляємо дітей ― і тільки. Саме по собі слово, доки воно не оформлене як речення, ще ніякого змісту, ніякої інформації не виражає.

Рівень словосполучення уточнює значення окремих слів як виражальних засобів, готує їх до вираження конкретного змісту, моделює зв’язки між явищами. Чуємо словосполучення безхмарне дитинство і уявляємо вже не чисте небо, а щасливих, радісних малюків, можливо, й себе самого в минулому.

Зміст виражається реченням: Безхмарне дитинство, на жаль, минуло. Але часто, щоб передати певну інформацію, одного речення буває недостатньо. Тоді речення як складову частину вводять у текст, відповідним чином пов’язуючи його з іншими реченнями: Усе йде, все минає. І безхмарне дитинство, на жаль, минуло. Настає пора вибору життєвого шляху, пора відповідальності й перед собою, і перед людьми, які оточують тебе. І ти вже не маєш права поводитися як нерозумна дитина.

Така ієрархічна (з послідовною підпорядкованістю) організація виражальних засобів (звук ― морфема ― слово ― словосполучення ― речення ― текст) забезпечує економне й досить точне вираження змісту.

9. Прочитайте уривок із мовознавчої праці й поясніть, що собою являє система.

Системою (гр. σύστημα ― сполучення, організація) називається організована множина взаємопов’язаних елементів. Реальна система, отже, має три ознаки: 1) множинність елементів, 2) організованість їх, 3) взаємопов’язаність їх. Приклади систем: годинник, Сонячна система, суспільство. У кожній з цих систем усі три ознаки системності є настільки виразними, що не потребують доведення.

Інакше з мовою. Тут самоочевидними ознаками є тільки множинність елементів (у кожній мові є багато, скажімо, морфем чи слів) і організованість їх. Можна навіть сказати, що мова є взірцем високої організованості. У ній все регламентоване, підпорядковане певним правилам. Вільно сказати зелений дуб, зелена липа, але не вільно ― “зелений липа”, “зелена дуб”. Можна утворити пестливі похідні з суфіксом –ик від слів брат, віл, серп, але не можна ― від слів сестра, вівця, коса.

Взаємопов’язаність елементів у мові не є самоочевидною і потребує доказів. Ця ознака системи проявляється в тому, що між її елементами встановлюються певні відношення (інакше залежності, або кореляція). Відношення елементів системи бувають фізичними і чистими. Обидва ці види відношень є в мові.

Фізичними називають такі відношення, при яких один елемент породжується іншим (як слово братик породжується словом брат) або змінюється під впливом іншого (як слово кто змінилось на хто: проривний звук [к] під впливом наступного проривного [т] змінився на щілинний [х]). Фізичними іноді вважають також відношення типу зелений дуб і взагалі форми зв’язку слів у реченні.

Чистими є такі відношення елементів системи, при яких ці елементи прямо, фізично не діють один на одного, призводячи до якихось видозмін, а протиставляються один одному і завдяки цьому підтримують своє існування як різні елементи. Тому такі відношення називаються ще протиставленнями, або опозиціями. Так, і в укр. Добре, і в нім. Dorf “село” початковий звук [д] вимовляється твердо. Але в українському слові ця вимова означає, що даний звук належить до групи твердих приголосних, а в німецькому слові вона нічого не означає. Справа в тім, що в українській мові є м’які приголосні, наприклад [д΄] у словах діти, дядько, а в німецькій їх немає, там усі приголосні тверді (крім м’яких за природою). Тому в українській мові є відмінні, протиставлені категорії твердих і м’яких приголосних; одна група елементів протиставляється іншій, і цим забезпечується існування обох груп. А в німецькій мові у зв’язку з відсутністю м’яких приголосних категорія твердих приголосних також відсутня, бо ознака твердості не відрізняє приголосні німецької мови від жодної іншої групи приголосних.

Наявність відношень між мовними одиницями і доводить, що мова становить собою систему. Як бачимо, роль відношень в організації мови дуже велика. Можна сказати, що відношення ― це складники, компоненти системи, що до складу мовної системи входять як елементи, так і відношення між ними. (Ю.Карпенко.)

10. Опишіть систему граматичних значень прикметника. Чим система граматичних значень прикметника відрізняється від системи граматичних значень іменника?

11. З тексту виберіть по одній усі форми дієслова і, виходячи з дібраних прикладів, опишіть систему форм та граматичних значень дієслова. Яких форм дієслова не вжито в цьому тексті?

Сіли в машину і тільки рушили. Заболотний ― раптом до Дударевича:

― Зупини.

― Що сталося?

― Стороння пасажирка заблукала.

Він опустив скло, щоб дати можливість вилетіти заблукалій звідкись до салону бджолі.

Коли випустив її, Дударевич, давши хід, докірливо похитав головою:

― Ну, знаєш! Це ти справді такий жалісливий? Чи боявся, що вжалить?

― І те, й те. А загалом повчитись би нам у цього племені. Ось чиї звичаї та етикети студіювати б нам, дипломатам. Уважніше придивитись би до цього “крилатого народу”.

― Ні, це не для мене, ― скривився Дударевич. ― Я дитя міста. Зросло на камені, як у вас кажуть. Вперше мав зустріч із бджолою, коли вже сидів у службовому кабінеті: залетіла в кватирку і здорово вжалила ― фізіономію рознесло, як від боксерського удару… Тож мені не до жалощів. Та й тобі… Ти ось випустив бджолу, пожалів її, а вона ж загине. Бо звідси хіба втрапить на пасіку?

― Втрапить. Своїх вона знайде, будь певен.

― Яким чином? ― зацікавилася Тамара.

― А вусики-антени? Уявіть собі, на кожній антені п’ятсот тисяч чутливих пор, і кожна пора має нервові закінчення…

― Фантастика!

― Саме так.

― О, скільки ще тієї фантастики у житті, ― сказала Тамара. ― На сеансах гіпнозу, скажімо, спостережено: спроби навіяти гіпнотизованому аморальні вчинки викликають раптовий вихід його з гіпнотичного стану! Хіба ж не дивно?

― Дивно (О.Гончар. “Твоя зоря”).

12. Прочитайте висловлювання людей різного часу про багатство виражальних засобів української мови, її досконалість і розкажіть, якою вона уявляється вам. Свої міркування запишіть.

І. Мова козаків ... дуже ніжна й сповнена пестливих виразів та незвичайно витончених зворотів (П’єр Шевальє, 1663 р.)

ІІ. Для висловлення всякої емоції, всякого чуття південнорус має багату рідну мову свою. Чи закипить у ньому гнів, чи охопить його журба, чи ніжність розм’якшить серце його, чи буде у веселому жартівливому гуморі — для всього має багату рідну мову свою. Все може висловити цією мовою, що злеліяна не на прісному ґрунті граматики, а на полі битви у всьому розпалі, на вільних козацьких бенкетах і в свавільному побуті гайдамаків, — мовою, що злеліяна сумливими промовами до вітчизни бездомного блукальця на чужині, піснями любові, зігрітими полум’яними цілунками закоханих, і піснями розлуки, зігрітими палаючими сльозами очей дівочих, ніжними і турботливими напучуваннями матерів синам, з котрими вони щоденно готувалися розлучатись, надовго, якщо не навіки... (А.Метлинський, 1834 р.)

ІІІ. ...Українська мова в багатстві, витонченості і гнучкості форм не поступається ані жодній із сучасних літературних мов слов’янства і не бідна аж ніяк на поняття, аби нею заважко було перекладати глибину філософських думок і змальовувати високохудожні образи. Це не мова простолюду тільки, як твердять московські невігласи, а мова цілої нації, політичне майбутнє якої іще попереду, але чиє місце на право самостійного розвитку в ряду цивілізованих народів уже завойоване й не може бути зайняте ніким іншим (М.Драгоманов, 1882 р.)

ІV. Моя мова

Все в тобі з’єдналося, злилося —

Як і поміститися в одній! —

Шепіт зачарований колосся,

Поклик із катами на двобій.

Ти даєш поету дужі крила,

Що підносять правду в вишину,

Вченому ти лагідно відкрила

Мудрості людської глибину.

І тобі рости й не в’януть зроду,

Квітувать в поемах і віршах,

Бо в тобі — великого народу

Ніжна і замріяна душа.

(В.Симоненко, 1962 р.)