99. Цитати

Цитата — це дослівно наведений уривок з якогось тексту для підтвердження або ілюстрації тієї чи іншої думки.

Цитата обов’язково береться в лапки.

У цитаті не можна нічого змінювати, навіть розділових знаків.

Якщо цитата наводиться не повністю, то пропуски в ній позначаються трьома крапками: Слово для Лесі Українки — це “гострий, безжалісний меч..., що здійма вражі голови з плеч”.

Цитування буває двох видів: у вигляді прямої мови й у вигляді непрямої мови.

Якщо цитата наводиться у вигляді прямої мови, тоді розділові знаки при ній ставляться так само, як і при прямій мові: Шевченко був глибоко переконаний, що український народ порве кайдани колоніалізму, тому й заявляв: “Встане правда! встане воля!”

Якщо цитата наводиться як складова частина в авторському реченні, тоді до неї ставляться такі самі вимоги, як і до непрямої мови, цитата береться в лапки й починається з малої букви: Поета не лякає, що, може, десь у “снігу на чужині” доведеться йому загинути, “в неволі плачучи”, умерти. Йому болить лише те, що “Україну злії люди присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять...”

Якщо цитата подається у формі вірша, то вона в лапки не береться: Тарас Шевченко вірив у велике майбутнє України й українського народу і палко закликав своїх земляків:

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь,

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають...

Вказівка на джерело, звідки взято цитату, подається в дужках безпосередньо після цитати або у виносці внизу сторінки: “Українське слово не просто заявило про своє воскресіння: воно довело на повен голос, що не підвладне ні русифікації, ні онімечуванню, ні мадяризації, що воно — велике слово великого народу” (Харчук Борис. Слово і народ // Мово рідна, слово рідне!.. — К.: Веселка, 1989.— С.155)

348. Запишіть уривок під диктовку. Написане звірте з надрукованим, особливу увагу звертаючи на постановку розділових знаків при цитатах. Помилки, якщо вони трапляться, виправте.

Леся Українка була щирою українською патріоткою і сповідувала високу національну ідею. Їй було притаманне високе почуття гідності свого етносу. Коли Михайло Павлик запропонував їй поміняти російське підданство на австрійське (там, мовляв, значно більше демократії), поетеса відповіла, що її дивує така пропозиція: “Я, звісно, не хочу бути підданою Росії, але в такій же мірі не прагну стати підданою австрійської держави. Я б воліла бути громадянкою незалежної самостійної України”.

Письменниця свято шанувала нашу героїчну історію — козаччину та гетьманщину — і все, що з нею пов’язане. “Коли вчора на Шевченківській академії хор заспівав “Ще не вмерла Україна”, — пише вона в листі зі Львова до матері, — я так аплодувала, що мої долоньки попухли і досі ще болять”.

У ставленні до Росії в Лесі Українки повна визначеність: “Нас понижає, що ми ліземо брататися, а нас навіть не завважають, чи ми є на світі! Годі! Я не просилась ніколи до спілки з російськими емігрантами… “Старшим братам” ми вже й так дали більше, ніж самі взяли…” Її обурювало рабство українців, їх комплекс національної меншовартості. Про свою і своєї нації належність до сім’ї цивілізованих європейських народів Леся Українка заявила так: “Зніміть з мене ганебну назву азіата — вона мені душу гнітить: я європейка!” (Б.Степанишин).

349. І. Перепишіть уривок, правильно оформлюючи цитати (цитати виділено курсивом).

Отже, спочатку пригадаймо собі, що таке геній з точки зору філософії, психології, історії мистецтва, щоб вживати це слово коректно, не в плиткому компліментарно-оцінковому значенні…

Той же Кант. У якого є спеціальна робота — про Генія. Ґрунтовне дослідження, глибокі роздуми про саму природу геніальності. І що вражає, — у такого складного філософа, як Кант, — така вишукана простота формулювань Геній — це людина великого духу не стільки за об’єктом, скільки за інтенсивністю; він становить собою епоху у всьому, за що береться. Дух же — це оживляючий принцип у людині.

Чи не правда, наче конкретно про Лесю Українку, котра́ мала в серці те, що не вмирає ?

Геґель вважає, що геній — це універсальна здібність до створення істинних художніх цінностей, так само, як і енергія, завдяки якій він розвиває і вдосконалює цю здібність.

Феєричні здогади, часом на рівні прозрінь, висловлює Ніцше. А є у нього і такий постулат Всі великі генії були великими робітниками.

… Тепер конкретно. Кожний геній десь народився, в якомусь часі і народі формувалась його особистість. Кант пише Геній залежно від національності і того ґрунту, на якому він виріс, має в собі різні першозадатки і розвиває їх у різний спосіб. І далі — подивіться, з яким блиском, з яким знанням менталітету різних народів — пише Кант У німців ця геніальність більше іде в корінь, в італійців — у крону, у французів — у цвіт, в англійців — у плід.

І ось тут, я думаю, нам пора запитати себе: а куди іде ця геніальність у нас, українців? (За Л.Костенко).

ІІ. Спробуйте дати відповідь на поставлене тут запитання. У відповіді використайте цитати з відомих вам художніх, публіцистичних та наукових творів українських авторів.

350. Розкрийте думки, висловлені у вірші. У своїх міркуваннях цитуйте окремі вислови як з наведеного вірша, так і з інших джерел.

Яке сумне це слово — Україна:

У ньому вітру плач, і журавлиний квил,

І дзвін кайданів, німота могил,

І сльози вдів. Столітняя руїна.

Яке суворе слово — Україна:

У ньому дзвін шабель, і гук гармат,

І тулумбасів грім, і попелища хат,

Й китайкою накрита домовина.

Яке тривожне слово — Україна:

У ньому пісня волі невмируща,

Шевченків заповіт, вовіки сущий,

Зітхання матері і мужній голос сина.

Яке велике слово — Україна:

Сім сотень літ його хотіли вбити,

Воно ж — як жито: жити, жити, жити!

І розгинається зігну́та спи́на,

Й підводиться на повен зріст Людина.

(Ю.Мушкетик)