5. Поняття про уяву, її функції та особливості
Уява важливіша за знання, тому що знання обмежені. Уява ж охоплює все на світі, стимулює прогрес, і є джерелом еволюції
А. Ейнштейн
Відображаючи об'єктивну дійсність, людина не лише сприймає те, що на неї діє в певний момент, або згадує те, що на неї діяло раніше. Життя потребує від людини створення образів і таких об'єктів, яких вона ще ніколи не сприймала, уявлення подій, свідком яких вона не була, передбачення наслідків своїх вчинків, програмування своєї діяльності тощо.
Уява належить до вищих пізнавальних процесів і є необхідною стороною будь-якої діяльності. Уява породжується потребами, що виникають у житті людини, і насамперед, потребою змінити ті чи інші предмети навколишнього світу. Людина не може розпочинати роботу, не уявивши собі готовий результат своєї праці.
Уява виникла і розвинулася в процесі праці людини. З розвитком і ускладненням трудової діяльності удосконалювалась і уява. Так, первісна людина була слабкою в боротьбі з природою: вона не могла пояснити того, що відбувалося навколо. В результаті народилося уявлення про існування сил природи, що стоять перед людиною. Так, поступово з'явилася релігія. Сучасна людина багато що може пояснити, але все ж таки уява продовжує відігравати в її житті величезну роль, оскільки немає меж пізнанню і роботі думки.
Уява - це психічний процес створення людиною нових образів на основі її попереднього досвіду
Образи уяви можуть бути різними (Рис. 2.6.1):
Рис. 2.6.1. Види образів уяви
Якими б дивовижними не здавалися продукти людської уяви, підґрунтям для їх побудови завжди є попередній досвід людини, ті враження, що зберігаються в її свідомості. Чим більше знань, чим багатшим є досвід людини, тим різноманітнішими є її враження, тим більше можливостей для комбінування образів.
Функції уяви полягають:
1) у моделюванні кінцевого результату діяльності людини і тих засобів, які необхідні для його досягнення;
2) у створенні програми поведінки людини, коли проблемна ситуація невизначена;
3) у створенні образів, які не програмують діяльність, а підміняють її;
4) у створенні образів об'єктів з опорою на схеми та описи;
5) у створенні принципово нових предметів та явищ тощо.
"Витвори уяви - це небачені у світі сполучення бачених вражень".
І. М. Сеченов
Характерні риси уяви представлені на Рис. 2.6.2:
Рис. 2.6.2. Риси уяви
1) Уява властива лише людині і є необхідною умовою її трудової діяльності.
Уява завжди спрямована на практичну діяльність. Людина заздалегідь уявляє кінцевий результат своєї праці. Уява значною мірою залежить від спрямованості особистості: її інтересів, прагнень, потреб, переконань.
2) Уява тісно пов'язана з мисленням, пам'яттю, відчуттями та емоціями.
Відокремити процес уяви від процесів відчуття і пам'яті, а також мислення не так уже й легко. Уява, як і мислення, виникає в проблемній ситуації, тобто тоді, коли потрібно віднайти нове рішення. Однак саме характер проблемної ситуації визначає або діяльність мислення або роботу уяви. Уява працює на тому етапі пізнання, коли невизначеність проблемної ситуації досить велика. Відсутність необхідної повноти знань дозволяє "перескочити" якісь етапи мислення й уявити кінцевий результат. Тому шляхи розв'язання не завжди правильні.
Образи уяви відрізняються від образів пам'яті тим, що
"Ми відрізняємо уяву від мислення впевненістю, яка притаманна нашому мисленню: якщо ми впевнені в дійсності того, що уявляємо, то, отже, ми мислимо".
Арістотель
в уяві ми змінюємо згадуване або створюємо щось таке, чого не було в нашій пам'яті. Уява відрізняється від пам'яті новизною відтворених нею асоціацій щодо тих, які зберігаються в пам'яті.
Уява відрізняється також і від відчуття, яке обов'язково спирається на безпосередній контакт з подразником, який надходить із зовнішнього світу.
3) Уява завжди є відходом від дійсності, проте в будь-якому разі джерело уяви - об'єктивна дійсність.Зазнаючи впливу емоцій, почуттів, симпатій і антипатій, уява дає змогу глибше осмислити і пізнати дійсність, але інколи спотворює її. Так, під впливом почуття кохання до певної людини наша уява породжує бажаний образ, хоча цей образ може і не відповідати справжньому. Митці, люди з розвиненою уявою, зображуючи те чи інше явище, досить часто не бувають його очевидцями. Але хоч яким би не був новий образ, створюваний ними, він завжди спирається на об'єкти дійсності.
4) Уява - складова творчості.
Уява постає як антипод само собою зрозумілого, тривіального. Уява - це почуття новизни, яке є неоціненною якістю людини.
5) Уява нерозривно пов'язана з усіма ланками психіки людини.
Так, вищий "розквіт" уяви проявляється в хвилини небезпеки: перед атакою, операцією тощо. Сприймання стимулює уяву.
"Уява е ніби відчуттям, але без матеріалу".
Арістотель
6. Розвиток уяви
Уява і фантазія розвиваються в нормі за звичайними законами розвитку вищих психічних функцій - від мимовільної уяви до довільної, від репродуктивної до творчої. Проте цей процес може порушуватися як унаслідок невдалих педагогічних впливів (є, наприклад, версія, згідно з якою шкільне навчання у його стандартних формах "гасить" творчий потенціал дитини), так і завдяки використанню точних психологічних прийомів формування. Так, не викликає сумніву, що розвиткові творчої уяви, зокрема дитини, сприяють казки, художня література, хороші фантастичні твори, загалом мистецтво, природа. Однак існують і безпосередні прийоми, вправи, виконання яких тренує уяву. Людині можна запропонувати тему для невеличкого оповідання, наприклад, "Театр", "Магазин", "Мандрівка за місто". Однак розкрити тему потрібно так, щоб усі події були описані у зворотному порядку - нібито на кінострічці, яка прокручується назад. Така вправа, безумовно, тренує розвиток уяви, оскільки для того, щоб повернути події назад, потрібно дуже детально уявити собі їх природний хід.
Одним з ефективних прийомів розвитку уяви є "робота з уявними предметами". Групі школярів або дорослих пропонується уявити, нібито вони завітали на виставку останніх новинок техніки (скажімо, японської). Тут демонструються чудові предмети побуту - вони невидимі, хоча ними можна користуватися. Керівник дістає з кишені "коробку сірників". Потім він робить кілька виразних рухів, нібито перекладаючи уявну коробку з однієї руки в іншу, відкриваючи й закриваючи її. Потім запалює і гасить неіснуючого сірника, передає уявну коробку комусь з учасників.
Далі уявна коробка проходить через руки всіх членів групи. Кожний має щось зробити з нею або з сірниками, бажано те, чого ще ніхто не робив. Дії мають легко читатися й трактуватися, тобто бути послідовно зрозумілими, однозначними рухами, бо уявні речі іншого, "розмитого", ставлення не сприймають. До моменту, коли уявна, вже порожня, коробка повертається до керівника, а "спалені" сірники зібрані й викинуті, рухи стають ясними і чіткими, цілком вірогідними. Уявлювані дії мають бути чіткими, а уявні сірники - давати справжнє відчуття тепла й горіння, якщо їх вчасно не загасити, уявна голка - колотися та ін. Цей прийом розвитку уяви базується на тісному її зв'язку з діями й відчуттями, а також емоціями людини. Так можна зображувати, тренуючись, роботу з багатьма уявними предметами - як широковживаними, скажімо голкою, ручкою, так і предметами та приладами, які використовуються у професійній діяльності, техніці тощо (руль автомобіля, дошка з приладами, клавіатура фортепіано, комп'ютера, друкарської машинки).
Серед форм уяви, які треба розвивати, варто назвати таку глибинну й емоційну її форму, як емпатія. Розвинена уява сприяє емпатичному розумінню - важливій якості особистості Емпатичне розуміння іншої людини об'єднує здатність слухати й передавати почуте іншому. Точне емпатичне розуміння включає процеси адекватного представлення (тобто сприйняття того, що і як людина переживає) і комунікації (тобто переконання інших у своєму розумінні їхніх почуттів, поведінки й досвіду). Воно є важливим для будь-якої спільної діяльності (зокрема, творчої спільної діяльності).
У технічній творчості дуже вагомою є здатність емпатії неживих предметів, уявного перевтілення в механізм, прилад або його деталь. Такий метод широко застосовується в синектиці - одному з підходів до активізації винахідництва.
На цьому ж умінні заснований "метод маленьких людей" (Г. Альтшуллер), згідно з яким емпатія певного технічного елемента (або технічної системи) не повинна відбуватися цілісно (скажімо, людина уявляє себе криголамом), а потрібно, навпаки, "оживляти" цю систему, уявляючи на її місці групу "маленьких людей", які тримаються за руки. Такий емпатичний прийом допомагає розділити систему на частини ("розімкнуті руки"), знову зібрати її та ін. "Люди" можуть перегруповуватися, розривати свій потік у будь-якому місці, ставати ближче або далі тощо. Відповідно до цього модифікується технічний пристрій.
Для розвитку емпатії можна запропонувати, скажімо, таку вправу. Учасники тренінгу розповідають про якийсь предмет або зображують його (а ще краще - роблять це одночасно). Це може бути ліфт, стілець, дерево, гітара та ін. Зрозуміло, що для хорошої відповіді потрібно "уявити себе" цією річчю, зрозуміти, що її оточує, як вона "живе", чи можна якось поліпшити її "життя". Ось як, наприклад, один з учасників занять із розвитку уяви описує життя ліфта: "Я - перевожу людей і речі вгору-вниз, вгору-вниз... Весь час.
Відпочинку немає ні вдень, ні вночі, немає вихідних і відпусток. Рабське, важке життя, голова болить, тиск високий. Ламають мене постійно, ріжуть, б'ють дверима. Ой, важко мені, погано, вмираю! (Зображує падіння.) Ходіть тепер пішки!"
7.
Загальна характеристика |
Психологічний портрет |
|
ІД (Воно) |
Несвідоме. Це скарбниця примітивних інстинктивних прагнень, емоцій, спогадів, забутих дитячих образ, травм, ворожі ставлення до своїх батьків, невтілені сексуальні бажання. Все це свідомість відкидає і сприймає як неприйнятне. Ід зберігає вплив на особистість упродовж всього життя. З цієї первинної матриці особистості відокремлюється в подальшому Его і Суперего. Ід – це резервуар психічної енергії, що забезпечує енергію для двох інших систем. Саме ІД дістає свою енергію від тілесних процесів. Фройд назвав ІД справжньою психічною реальністю, оскільки Ід відображає світ суб’єктивних переживань особистості і не знає об’єктивної реальності. |
ІД – джерело енергії. Воно шукає насолоди та уникає болю. Воно хоче тільки те, що хоче, і тільки тоді, коли хоче. Воно вимогливе, імпульсивне, сліпе, асоціальне та егоїстичне, обожнює задоволення та насолоди. Нагадує вередливу, погано виховану дитину. Не може зносити обмежень та заборон, не звертає уваги на реальність. Воно поза правилами й аргументами, поза цінностями і мораллю. Може вдовольнитися як реальною дією, так і фантазіями, уявивши, що вже має те, чого прагне, і що уявне не гірше від реального. Фрейд зауважував, що ІД діє як сліпий король з необмеженою владою, але де і як використовувати цю владу, йому вказують довірені радники(головним чином – ЕГО). |
ЕГО (Я) |
ЕГО – забезпечує безпеку та нормальну психічну діяльність особистості. Его прагне висловити і вдовольнити бажання відповідно до вимог і правил довколишнього світу. Его здійснює інтеграцію особистості, створює внутрішню гармонію, забезпечує м’яку взаємодію із середовищем. |
Его – це виконавчий орган особистості, а також сфера перебігу інтелектуальних процесів і вирішення проблем. Его стоїть на захисті безпеки та самозбереження. На відміну від Ід, природа якого виявляється в пошуку задоволення, ЕГО підпорядковується принципу реальності. Внаслідок цього виникає можливість стримувати, переадресовувати чипоступово давати вихід грубій енергії ІД – відповідно до соціальних обмежень і сумління індивіда. ЕГО надає нашій поведінці розумності, розрізняє фантазії та реальність, здатне витримати напруження, змінюється від нового досвіду, спрямовує поведінку в правильне русло, щоб потреби вдовольнялися безпечним для самого індивіда та для інших людей чином. |
СУПЕР-ЕГО (Над-Я) |
Суперего виконує такі функції: совість, самоспостереження, формування ідеалів. Людина не народжується з СУПЕРЕГО. Воно формується з ЕГО в процесі життя внаслідок соціалізації та виступає цензором вчинків і думок ЕГо. Це внутрішнє представлення традиційних цінностей та ідеалів суспільства під виховним впливом насамперед сімї. |
Суперего забезпечує самоспостереження, формування ідеалів, розробляє та вдосконалює моральні норми для особистості. Суперего намагається спрямувати особистість до абсолютної досконалості в думках, словах, учинках. Суперего- це швидше ідеал, ніж реальність, це моральна сила особистості. Супергего слугує більше завданню вдосконалення, ніж задоволення. |
Щоб мудро керувати особистістю, ЕГО має тримати під контролем і ІД, і СУПЕРЕГО.
Якщо Ід здобуває контроль над енергією, то поведінка людини стане імпульсивною, примітивною.
Якщо СУПЕРЕГО отримає надлишкову енергію, поведінка людини регулюватиметься не реалістичними міркуваннями, а моральними. Особистість під тиском високих моральних стандартів може опинитися в стані фрустрації, в неї може з’явитися депресивне почуття власної неповноцінності та безсилля.
Розподіл енергії між структурами особистості більш-менш стабілізується до кінця юнацького віку.
8. Транзакці́йний (трансакці́йний, транза́ктний, транса́ктний) ана́ліз — це аналіз спілкування. Одиниця спілкування називається трансакцією. Теорія трансакційного аналізу була розроблена американським психологом і психотерапевтом Еріком Берном у 60-их роках XX століття. Основні положення цієї теорії викладені ним у книзі «Люди й ігри» і широко використовуються у психотерапії при лікуванні різних психічних розладів, а також у роботі психологівз корекції поведінки людини[1].
Основні положення і структура
Трансакція — це одиниця взаємодії партнерів по спілкуванню, що супроводжується представленням їх позиції.
Ерік Берн помітив, що кожна людина в різних ситуаціях займає різні позиції (Я-стани) відносно одна одної, що знаходить своє відображення у взаємодії (трансакціях). Основними позиціями при цьому є три, котрі умовно були названі Берном: Батько, Дорослий і Дитина (Дитя)[1].
Батько — стан, подібний образу батьків, якому притаманні такі якості: навчання, виховання, повчання, турбота, впевненість у своїй правоті, «роби як я», «це добре», «це погано» та ін. Завдяки цій «схемі поведінки»: 1) людина може ефективно грати роль батька (матері); 2) виходячи із принципу «так прийнято робити», багато наших реакцій стали автоматичними, що допомагає зберігати час і енергію. Вимагає, оцінює (засуджує і схвалює), навчає, керує, піклується тощо (Характерні фрази: «Піди і зроби…», «Ти зобов'язаний…», «Ти не повинен…», «Не дозволяється»)[1].
Дорослий — характеризується отриманням, переробкою, аналізом інформації і, на основі цього, прийняттям рішень з метою ефективної взаємодії з навколишнім світом. Працює з інформацією, розмірковує, аналізує, уточнює ситуацію, розмовляє на рівних, апелює до розуму, логіки тощо (Характерні фрази: «Що ми знаємо про цей предмет?», «Останні дані вказують на…», «Тому я пропоную…»)[1].
Дитина — стан подібний образу дитини, для якої є притаманними: інтуїція, творчість, спонтанність, відкритість, безпосередність, щирість, емоційність, довіра, любов. Але, з іншого боку, це: 1) стан «бунту», неслухняності, вередливості, капризності; 2) стан «пристосування», здатність до маніпулювання. Виявляє почуття (образи, страху, провини тощо), підкоряється, пустує, виявляє безпорадність, задає питання: «Чому я?», «За що мене покарали?», перепрошує у відповідь на зауваження тощо (користується такими словами: «Давайте…», «Я хочу…», «Як чудово…»)[1].
Додаткові транзакції — це такі взаємодії людей, коли у відповідь на ваші дії партнер реагує саме так, як ви хотіли та очікували. Такі транзакції складаються, якщо кожен із партнерів знаходиться на одному рівні (Батько-Батько, Дорослий-Дорослий чи Дитина-Дитина). Вони також мають назву додаткові транзакції І типу[2].
Проте транзакція може бути додатковою і при спілкуванні партнерів, які знаходяться на різних позиціях. Це стосується тих випадків, коли лінії транзакції не перетинаються (Батько-Дитина,Дитина-Батько). Це так звані додаткові транзакції ІІ типу[2].
Перехресні транзакції — це ситуація, в якій в процесі взаємодії відповідна реакція на стимул не є бажаною та очікуваною. Проте слід зазначити, що транзакції, які перетинаються, бувають і корисними. Транзакції, що перетинаються характеризують складні відносини, при яких спілкування проходить перехресно, між різними «Я-станами» (стимул: «Дорослий» — «Дорослий»; реакція: «Батько» — «Дитина» та ін.). Перехресні транзакції часто є джерелом конфліктів[2].