Психологічні теорії виховання

Соціогенетичні

Біогенетичні

		Теорії виховання

Проміжні (компромісні)

Необіхевіористські

Буття сучасних дітей набуло дорослого забарвлення, наповнилося непритаманними йому проблемами. Корозія цінностей призвела до нехтування правовими, моральними, соціальними нормами. Відсутність у частини учнівської молоді навичок конструктивного спілкування, загальних принципів розуміння сутності найпростіших соціальних процесів і явищ призводить до конфліктів, стресових ситуацій, неадекватної соціальної поведінки і, як кінцевий підсумок, - "втеча від реальності" в алкоголізм, наркоманію, віртуальне комп'ютерне середовище.

Серйозне занепокоєння суспільства викликає стан здоров'я дітей. Найбільш руйнівний вплив на нього має поширення шкідливих звичок. Турбує й те, що знижується вік дітей, які курять, вживають алкоголь, наркотики.

У свідомості дітей та учнівської молоді здоровий спосіб життя не є елементом культури, не асоціюється з комплексом норм поведінки: руховою активністю, раціональним харчуванням, володінням життєвими навичками, відмовою від куріння, вживання алкоголю і наркотиків.

Потрібно зауважити, що особистісна роль молоді щодо підтримки та зміцнення свого здоров'я практично зведена до мінімуму. Поступово формується зовсім необґрунтована впевненість у тому, що здоров'я гарантоване молодим віком, що небезпечну поведінку та зловживання психоактивними речовинами молодий організм спроможний подолати самостійно.

Сьогодні спостерігається тенденція до збільшення проявів девіантної поведінки серед дітей і молоді, випадків ранніх сексуальних зв'язків, ранньої вагітності дівчат-підлітків. Швидкими темпами в країні продовжує поширюватись епідемія ВІЛ. Найбільш ураженою віковою категорією є молодь 15-29 років, до якої належить кожний другий ВІЛ-інфікований.

Девіантна поведінка дітей і молоді є наслідком:

- помилок сімейного виховання (низький рівень готовості батьків до реалізації виховної функції сім'ї);

• перекладення турбот про виховання дітей на школу;

• низького рівня педагогічної культури батьків;

- превалювання в сім'ях авторитарних методів, які передбачають підкорення дитини волі батьків;

- загострення суперечностей і конфліктів між батьками і дітьми. Неменше впливає на загострення виховних проблем у шкільній практиці

діяльність самої школи, яка не змогла певною мірою подолати негативні, притаманні авторитарній системі виховання тенденції.

Досі спостерігається стандартизація виховного процесу, підміна виховної системи аморфним набором виховних заходів, переважання в педагогічній практиці повчального виховання (монолог педагога, невміння адаптуватися до рівня інтересів учня, низька культура спілкування і взаємовідносин учнів і вчи­телів). Є всі підстави вважати, що виховна діяльність у навчальних закладах часто формальна. Виховні заходи, профілактичні бесіди просто не сприймаються школярами, швидко забуваються і тому не мають виховної цінності, особливо якщо, проводячи їх. учителі з різних причин (брак часу незацікавленість своєю роботою, байдужість до виховного ефекту своєї діяльності тощо) використовують готові розробки виховних годин, подекуди навіть не намагаючись їх адаптувати відповідно до особливостей свого класу, власного досвіду, педагогічної ситуації.

Шкільні стосунки вихованців посідають провідне місце в їхньому житті. Як говорив А.С Макаренко, вони становлять "основне тло життя дітей шкільного віку". Створення повноцінних, високоморальних, сповнених поваги до гідності іншого, гуманних взаємин у школі забезпечує навчальні успіхи учня, його гарне емоційне самопочуття, ставить чіткі та зрозумілі межі діяльності, зумовлює цілі й завдання життя.

У зв'язку із вдалим чи невдалим досвідом взаємин формується багато рис характеру: доброта і доброзичливість, довірливість або недовіра, страх і невпевненість у собі. Вони визначають ставлення вихованця до людей, до життя, до самого себе. З часом стиль взаємовідносин закріплюється, починає характеризувати особистість.

Відносини є визначальним чинником не лише у формуванні особистості дитини. Вони істотно впливають на життя всієї школи, визначають її дієздатність, морально-духовний світ вихованців, їхні ціннісні настанови та орієнтири

Дослідження показують, що там, де усталилися нездорові стосунки, часто спостерігається жорстокість і байдужість, бездуховність, немає терпимості і милосердя. В таких колективах учні морально конфліктні, емоційно напружені, агресивні, замикаються в собі.

Незадоволена в школі потреба шукає виходу, пробуджує в школяра прагнення компенсувати її за межами школи, внаслідок чого деякі вихованці потрапляють до злочинних та кримінальних угрупувань, порушують закон, учиняють злочин, починають вживати наркотики, алкоголь. Не вміючи бути для себе моральним суддею, дитина зростає залежною від інших. На це вказував відомий науковець В.М. М'ясищев: "Особливості особистості є продуктом її взаємовідносин із людьми". Такого висновку дійшов також Б.Г. Ананьєв: "Перехід відносин у риси характеру - одна з основних закономірностей характероутворення".

Варто зауважити, що сьогодні виховний процес здебільшого розглядається як такий, в якому вихованець постає лише об'єктом педагогічних впливів, а виховна діяльність складається з набору інформаційно-просвітницьких заходів або є безкінечним ланцюгом дитячих шоу. У сучасній школі, на жаль, ще існує погляд на методи виховання як засіб подолання негативних тенденцій у розвитку особистості, засіб перевиховання, а не формування позитивних властивостей і якостей. Це свідчить про вкорінене ставлення до учня як об'єкта виховної дії, ігнорування його ролі як суб'єкта діяльності. Проблеми розвитку особистості учня протягом усіх років його навчання в школі розв'язуються швидше інтуїтивно, оскільки цілеспрямованої стратегії розвитку особистості навчальні заклади не мають. Ми, дорослі, занурені в повсякденні клопоти, не завжди усвідомлюємо, що сьогодні маємо справу з "новою" дитиною, яку погано розуміємо, щодо якої застосовуємо застарілі схеми виховання. Ми не вчимо дитину науки та мистецтва реального життя, не даємо знань про елементарні закони буття, вмінь жити-у злагоді з довкіллям та із собою. А починати варто з чіткого розуміння, що керуватися в сучасній виховній практиці категоріями та стандартами вчорашнього дня просто неможливо, що "косметичний" ремонт виховання не дає бажаних результатів.

Сучасному навчальному закладу потрібні ефективні виховні системи, нові технології виховання, здатні забезпечити розвиток життєстійкої, життєздатної, життєво компетентної особистості.

Сучасна практика виховання потребує впровадження таких підходів у виховній діяльності з дітьми, які б забезпечували особистісну спрямованість, системність, інтерактивність.

Такими підходами є:

• системний підхід;

• діяльнісний підхід;

• особистісно-орієнтований підхід;

• синергетичний підхід;

• компетентнісний підхід;

• міжсекторальний підхід.

СИСТЄМНИЙ ПІДХІД – це методологічна орієнтація виховної діяльності ЯК системи, основними ідеями якої є:

1 .Особистість дитини розвивається в цілісному інтегрованому процесі, в якому всі компоненти (цільовий, змістовий, організаційно-діяльнісний, оцінювально-результативний) взаємопов'язані.

2.1нтеграція зусиль суб'єктів виховання сприяє підвищенню ефективності педагогічного впливу.

3.Розширення кола суб'єктів виховного впливу на особистість.

4. Оптимальне використання у виховній діяльності ресурсів батьків, громадських організацій, фондів тощо.

Діяльнісний підхід. Його основні ідеї:

1. Діяльність є рушійною силою і умовою розвитку дитини.

2. Основна функція діяльності полягає в тому, що в ній набувається соціальний досвід, накопичується досвід ставлення особистості до світу, праці, колективу, людей, до самої себе.

3. Виховання - це спільна діяльність дітей і дорослих щодо реалізації спільно розроблених цілей і завдань.

Особистісно-орієнтований підхід. Його основні ідеї:

1. Орієнтація виховання на особистість. Визнання за дитиною права бути самою собою, індивідуальністю.

2. Опора у вихованні на внутрішній світ дитини, врахування її індивідуальних особливостей, віра в її можливості, розвиток її позитивної "Я-концепції”.

3. Виховна діяльність має відповідати потребам та інтересам дитини - сприяти реалізації природного потенціалу особистості.

Синергетичний підхід. Його основні ідеї:

1. Виховна система є самоорганізованою, відкритою системою.

2. Існування в системі нестабільних станів є умовою її стабільного і динамічного розвитку.

3. Важливими факторами становлення і розвитку виховної системи є взаємодія системи і середовища.

Компетентнісний підхід - це методологічна орієнтація виховної діяльності на розвиток життєвих компетенцій, становлення конструктивної життєвої стратегії та індивідуально-особистісних технологій життєтворчості особистості у процесі виховання.

Основні ідеї компетентісного підходу до виховання:

1. Виховання має бути (а не декларативно проголошуватися) рівноправною складовою педагогічного процесу.

2. Виховання - це інтерсуб'єктний процес. Виховання компетентного учня - це виховання суб'єкта життя, суб'єкта життєтворчості.

3. Виховують не пустопорожнє моралізаторство, а практична діяльність та духовне спілкування вчителя й учня.

4. Виховання - це засіб становлення оптимальної життєвої стратегії учня.

Міжсекторальний підхід передбачає розгалужене партнерство різних секторів, дотичних до проблеми виховання дітей та учнівської молоді.

Виховна практика має будуватися на основі не одного підходу, а кількох. Разом вони формують стратегію виховної діяльності та зумовлюють вибір тактики дій в конкретній ситуації і за конкретний проміжок часу.

Варто звернути увагу, що з усього діапазону підходів одна орієнтація має бути домінуючою. І, на наш погляд, пріоритетним має бути сьогодні компетентісний підхід, який передбачає створення нових механізмів виховання, а не тільки культивування тих, що вже склалися. У цьому плані перспективним видаються такі форми взаємодії в системі "вихователь - вихованець", які активізують закономірний процес зростання виховної ініціативи у дітей. Це виявляється у пропонуванні і постановці виховних завдань самими вихованцями, що розширює рамки їхнього особистісного вдосконалювального смислопокладання, зміцнює властиві їм ціннісні орієнтири.

Домінантою у виховній діяльності закладів освіти має стати формування в учнів соціальних компетенцій - базису для адаптивної позитивної поведінки, який дасть змогу дитині адекватно дотримуватися норм і правил, прийнятих у суспільстві, ефективно розв'язувати проблеми повсякденного життя.

В умовах сьогодення особливо актуальним є фундаментальне методологічне положення класика української психології Г.С. Костюка, що "виховання за своєю суттю - це керівництво індивідуальним становленням людської особистості... виховувати - це проектувати поступове становлення якостей майбутньої особистості і керувати здійсненням накреслених проектів".

Основним результативним критерієм виховного процесу в закладах освіти має стати формування життєвої компетентності особистості, здатної до самостійного життя і діяльності в сучасному суспільстві як Громадянин, Професіонал, Сім'янин, Носій культури. Під цим кутом зору потрібно розглядати результати виховної діяльності.

Отже, стрижневими ідеями виховної системи навчального закладу є культуротворення, виховання компетентних особистостей, здатних до критичного мислення, самовиховання, конструктивної соціалізації, творчого застосування набутих знань і досвіду з метою особистісного зростання і суспільного поступу.

Як одна з наймасовіших суспільних інституцій школа здатна здійснювати послідовну, педагогічно-доцільну соціалізацію молоді з урахуванням інтересів спільноти і кожного вихованця. І саме на неї покладається сьогодні надвідповідальне завдання забезпечити гуманістичний вимір процесу виховання.

У зв'язку з цим зростають роль та значення особистісно та соціально зорієнтованих педагогічних технологій, гуманітаризації та гуманізації змісту виховання, програмно-діяльнісної і творчої складових у виховному процесі.

Школа має координувати свою діяльність з іншими суспільними інституціями, інтегруючи їх у єдину систему, спрямовану на розвиток особистості дитини.

Усе це ставить нові завдання перед системою виховання та її науково-методичним забезпеченням.

По-перше, нам треба підготувати дитину до життя в інноваційному за типом розвитку суспільстві. Для цього система виховання повинна переорієнтуватися на формування в дитини, молоді інноваційного типу культури, інноваційного зразка мислення й готовності до інноваційних дій.

По-друге, треба підготувати дитину до життя у балізованому світі, де здійснюється велика кількість інформаційних впливів на людину. Це потребує особливої уваги до особистісного розвитку, формування самодостатності, здатності ефективно і свідомо співпрацювати в глобальному життєвому просторі.

По-третє, система виховання повинна готувати людину, здатну до життя в демократичному суспільстві, бути його активним суб'єктом.

По-четверте, система виховання повинна формувати в дитини гармонійну систему цінностей, орієнтація на які дасть змогу їй максимально самореалізуватися, зміцнюючи пр. цьому гуманістичні засади самого суспільства.

По-п'яте, система виховання має сприяти формуванню такої особистості, яка здатна жити, діяти, приймати рішення, функціонувати в різних сферах на основі здобутих знань.

За останні 10 років в Україні з'явилося близько 15 нових підходів і концепцій виховання. А проблема ефективності виховного процесу в школі залишається нерозв'язаною. На наш погляд, однією з головних причин є низький рівень підготовки педагогічних працівників до здійснення ефективного виховного процесу.

Проблема сьогодні полягає в тому, щоб надати вчителю методологію вибору і механізм реалізації дібраного науковцями змісту виховання в реально­му виховному процесі як з урахуванням інтересів та здібностей учнів, так і власної творчої індивідуальності. Окремі форми і методи виховання повинні поступитися цілісним педагогічним технологіям загалом і технологіям виховання - зокрема.

Саме на цьому наголошував президент АПН України В.Г. Кремень у виступі "Філософія освіти в XXI ст.": "У XXI столітті важливою є підготовка педагогічних працівників, які відповідають інтеграційному критерію "педагогічна майстерність + мистецтво комунікативності + нові технології". Саме в сенсі відповідності цим критеріям потрібно переглянути підготовку і підвищення кваліфікації вчителів".

Перший крок до вирішення поставлених завдань передбачає внесення корективів в організацію методичної роботи з педагогічними кадрами із проблем виховання.

В основу цієї роботи потрібно покласти такі принципи:

• принцип проектування і моделювання виховних систем, виховного простору;

• принцип системності;

• здійснення методичної роботи з урахуванням інтересів та запитів педагогічних працівників;

• урізноманітнення організаційних форм методичної роботи;

• зв'язок змісту методичної роботи з реаліями сьогодення;

• науковий характер методичної роботи, її постійне вдосконалення на основі сучасних досягнень психолого-педагогічної науки.

Для чого це потрібно?

По-перше, знання про сучасні підходи і концепції виховання потрібні педагогам як професійним вихователям. Справжній професіонал повинен знати про новації й використовувати їх у своїй роботі. На жаль, так буває не завжди. Працівники лабораторії превентивного виховання не раз були свідками ситуацій, коли педагоги і керівники шкіл без особливих зусиль перераховували сучасні теорії й технології навчання і водночас із великими труднощами згадували назви однієї чи двох концепцій виховання.

По-друге, інформація про нові підходи і концепції виховання конче необхідна педагогам для моделювання і побудови виховної системи в конкретному освітньому закладі.

По-третє, спроби оновлення і вдосконалення виховної діяльності, що здійснювалися останніми роками шляхом внесення локальних чи моральних змін, не принесли бажаного результату. Висновок: потрібні більш істотні зміни в практиці виховання, які можливі лише за системної організації мислення і дій учасників виховного процесу.

Однак формування системного стилю мислення практичної діяльності важко уявити без забезпеченню системними засобами, до яких саме й належать сучасні підходи та концепції виховання.