3 Питання

Система розселення – сукупність усіх поселень з їх взаємозв’язками.

Територіальна система розселення України характеризується значною густотою і включає:

1) міста (448 одиниць);

2) селища міського типу (894 одиниць);

3) села (близько 29 тисяч).

Мережа населених пунктів рівномірна, але населення розміщено нерівномірно. Середня густота населення в 2010 році склала 76,1 чол. на 1 км². Територія України заселена нерівномірно. Найбільша густота населення спостерігається в Донецькій області (168,6 ч/км²), Львівській області (117 ч/км²), Найменша – відмічена в Херсонській, Чернігівській областях (38,4 та 34,8 ч/км² відповідно).

Міське населення становить 67,2 % жителів України (сільське населення переважає у Вінницькій, Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській, Чернівецькій областях).

За кількістю жителів міста поділяються на групи:

малі – до 50 тисяч чоловік

середні 50-100 тисяч

дуже великі 500 тисяч-1млн.

міста-мільйонери – понад 1 млн.

Останні включають Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса (останні два з 2005року вже не мільйонери).

Найбільші міста в 60-70 рр. формувались за рахунок механічного приросту. Далі їх ріст уповільнився. У багатьох з них загострилася екологічна ситуація, житлові і транспортні проблеми, поглибилась незбалансованість між галузями матеріального та нематеріального виробництва. В той же час у багатьох середніх та малих містах за попередні десятиліття зміцнила виробнича база і невиробнича сфера. Збільшилась людність, поліпшилась роль цих міст як функціональних центрів районних систем розселення. Але за період з 1990 року цей позитив втрачено. Малі і середні міста України частково втратили свої функції як промислові центри адміністративних районів.

Сучасні негативні риси розвитку великих міст:

а) зниження соціально-економічного потенціалу;

б) зменшення населення;

в) загострення екологічної ситуації;

г) неузгоджений розвиток транспортної та інженерної системи, неупорядкована забудова.

Тому проблема активізації розвитку малих і середніх міст як організаційно-господарських центрів виробничої діяльності залишається актуальною із економічної, і з соціальної точки зору.

З 1979 по 1989 рр. збільшилась кількість малих сіл і зменшилась – великих і середніх. Споживацьке ставлення до села призвело до того, що умови життя в ньому різко відрізняються від умов життя в місті. Більшість сіл не мають водопроводів, не газифіковані, вулиці не заасфальтовані. Частина сіл не має під’їзних шляхів з твердим покриттям. Політика неперспективних сіл спричинила зникнення особливо невеликих поселень, населення яких або вимерло, або переселилось у міста та селища міського типу.

У процесі еволюції форм розселення на зміну місту прийшли так звані групові форми, серед яких найрозвинутіша агломерація (від латинського agglomero – приєдную, нагромаджую). Це територіальне утворення, що:

1) виникає на базі великого міста і створює значну зону урбанізації, поглинаючи суміжні населені пункти;

2) вирізняється високим ступенем територіальної концентрації виробництва (промисловості, інфраструктурних об’єктів, наукових і навчальних закладів), а також високою густотою населення;

3) високий рівень комплексності господарства;

4) справляє вирішальний перетворювальний вплив на довколишнє середовище і соціальні аспекти життя населення.

В Україні налічується 19 міських агломерацій, з них 6 найбільших (Київська, Донецька, Харківська, Дніпропетровська, Львівська, Одеська). У розвитку агломерацій спостерігаються негативні тенденції: зростання кількості населених пунктів. Вони разом з транспортними та інженерними (спорудами) системами розвиваються не узгоджено, що призводить до неупорядкованої забудови території, втрати сільськогосподарських угідь, погіршення природного середовища.