
- •2. Поняття про особистість;
- •5.Уява як пізнавальний психічний процес. Поняття уяви. Види уяви.
- •8 Понятя просублемацію ( з прикладами);
- •9 Механізми психологічного захисту ( з прикладами);
- •10 Загальна характеристика теорії транзактного аналізу;
- •12 Напрями роботи практичного(практикуючого?) психолога;
1. Структура особистості;
Структуру особистості розглядають по-різному. Одні вважають, що в ній доцільно розглядати лише психологічні компоненти (пізнавальні, емоційно-вольові, спрямованість), інші виокремлюють у ній ще й біологічні аспекти (типологічні особливості нервової системи, вікові зміни в організмі, стать), які не можна ігнорувати у процесі виховання особистості. Однак протиставляти біологічне соціальному в особистості не можна. Природні аспекти та риси існують у структурі особистості як соціально зумовлені її елементи. Біологічне та соціальне у структурі особистості утворюють єдність і взаємодіють.
У структурі особистості розрізняють типове та індивідуальне. Типове є тим найзагальнішим, що властиве кожній людині і характеризує особистість узагалі: її свідомість, активність, розумові та емоційно-вольові прояви тощо, тобто те, чим одна людина схожа на інших людей. Індивідуальне — це те, що характеризує окрему людину: її фізичні та психологічні особливості, спрямованість, здібності, риси характеру тощо, тобто те, чим одна людина відрізняється від інших людей.
2. Поняття про особистість;
Особистість — це конкретний людський індивід з індивідуально виявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями.
Характерними ознаками особистості є наявність у неї свідомості, виконувані нею суспільні ролі, суспільно корисна спрямованість її діяльності. Однією з найяскравіших характеристик особистості є її індивідуальність, під якою розуміють своєрідне, неповторне поєднання таких психологічних особливостей людини, як характер, темперамент, особливості перебігу психічних процесів (сприймання, пам’яті, мислення, мовлення, почуттів, волі), особливості її мотиваційної сфери, спрямованості.
Особистість завжди конкретно-історична, вона є продуктом тієї доби і тих суспільно-економічних відносин, сучасницею та учасницею яких вона є.
Комплекс стійких компонентів особистості:
темперамент;характер;здібності;мотивація.
3. Поняття про психіку та свідомість;
. Психіка — система явищ суб'єктивного внутрішнього світу людини та тварин; букв., те що притаманне психеї, душевне, психічне. Штучне поняття застосоване в матеріалістичних вченнях на противагу ідеалістичному - душа; вживане лише в пострадянському просторі. Питання природи психіки є складовою основного питання філософії.
Свідо́мість — вища форма відображення дійсності, властива людям і пов'язана з їхньою психікою, абстрактним мисленням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачування результатів останньої. Свідомість людини — складне і багатогранне явище. З погляду психології свідомість можна розглядати як форму психіки. Стосовно буття свідомість демонструє свою пізнавальну функцію, що полягає в побудові певного образу світу, який несе в собі ступінь освоєння людиною буття.
Свідомість є своєрідним поєднанням усіх простіших форм відображення реальності (сприйняття, відчуттів, уявлень, понять, почуттів, дій), такою формою відображення реальності, для якої властиве узагальнення, і в якій з найбільшою повнотою відображено те, що є специфічним для людини порівняно з тваринами. Свідомість тісно пов'язана з мовою.
4. Пам"ять. Процеси пам"яті. Види пам"яті ( з прикладами);
Па́м'ять - психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду, що дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини.
Виділяють такі види пам'яті за методом запам'ятовування:
мимовільна — інформація запам'ятовується без спеціальних прийомів заучування, під час виконання діяльності або роботи з інформацією.
довільна — цілеспрямоване заучування за допомогою спеціальних прийомів. Ефективність запам'ятовування залежить від прийомів та цілей запам'ятовування;
За характером переважаючої психічної активності:
рухова — пам'ять на рухи та їх системи;
емоційна — пам'ять на почуття, які виступають стимулом до діяльності;
образна — пам'ять на уявлення: зорова, слухова, нюхова, смакова, дотикова;
словесно-логічна — специфічна людська, запам'ятовується думка у формі понять.
За тривалістю збереження інформації:
сенсорна пам'ять триває 0,2 - 0,5 секунди, дозволяє людині орієнтуватися в оточенні.
короткочасна пам'ять забезпечує запам'ятовування одноразової інформації на короткий проміжок часу - від кількох секунд до хвилини;
довготривала пам'ять — збереження інформації протягом тривалого часу;
оперативна пам'ять — проявляється під час виконання певної діяльності і необхідна для її виконання в кожний заданий проміжок часу.
Короткочасна пам'ять є практично повністю автоматичною і працює без будь-якої свідомої установки на запам'ятовування. Людина може охопити поглядом близько семи предметів, запам'ятовуючи у середньому від п'яти до дев'яти одиниць інформації, які вона спроможна точно відтворити через кілька десятків секунд після їхнього пред'явлення.
Довготривала пам'ять забезпечує людині тривале збереження знань, умінь і навичок, що потрібні в житті. Різновидом довготривалої пам'яті є автобіографічна пам'ять[1] Встановлено що інформація найкраще запам'ятовується, якщо до неї повертатися через визначені проміжки часу. Перший становить 15-20 хв, що зв'язано з роботою короткочасної пам'яті. Через дві години в людини включаються функції довгострокової пам'яті. Найкраще повернутися до вивченого через вісім годин і через добу. Якщо ж матеріал не повторювати, він буде сприйматися як новий.
Виявляється, що пам'ять не локалізована в якійсь конкретній частині мозку; вона може залежати від зміни шляхів, якими проходять нервові імпульси при їхньому поширенні в мозку. Пам'ять можна тренувати шляхом постійного використання так, щоб між нервовими клітинами (нейронами) мозку установилися чіткі зв'язки. Події, що запам'ятовуються в короткочасній пам'яті, швидко забуваються, у той час як події, що залишилися в довготривалій пам'яті, запам'ятовуються надовго і можуть бути відновлені через багато років.
Процеси памяты
1ЗАПАМ’ЯТОВУВАННЯ – це закріплення образів сприймання, уявлень, дій, переживань і зв’язків між ними через контакти нових даних з набутим раніше досвідом.Матеріальною основою цього процесу є здатність мозку утворювати тим часові нервові зв’язки. Запам*ятовування може бути короткотривалим, довготривалим і оперативним. Воно також може бути довільним або мимовільним, смисловим (логічним) або механічним. Запам’ятовування може бути короткотривалим, довготривалим і оперативним
2. ЗБЕРЕЖЕННЯ – це процес утримання в пам’яті інформації, що була одержана у ході набування досвіду. Великою мірою він залежить від якості та глибини запам’ятовування, використання матеріалу пам’яті в своїй діяльності. Про збереження можна судити тільки на основі спостереження за іншими мнемічними процесами: відтворенням , впізнаванням та розпізнаванням. Збереження може бути активним і пасивним. При активному збереженні матеріал, що утримується, піддається внутрішній перебудові, від простого циклічного повторення до включення в системи нових семантичних зв’язків. При пасивному збереженні матеріал, що утримується, не має активних перетворень.
3. ВІДТВОРЕННЯ – процес відновлення збереженого матеріалу пам’яті для використання в діяльності і спілкуванні. Матеріальною основою відтворення є пожвавлення або повторне збудження раніше утворених у мозку нервових зв’язків.Розрізняють два види відтворення: ВПІЗНАВАННЯ і ЗГАДУВАННЯ. Впізнавання – це відтворення якого-небудь об’єкта в умовах повторного його сприйняття. Згадування – це відтворення попереднього досвіду відповідно до змісту та завдань діяльності. Як різновид згадування існує також пригадування, тобто згадування, що вимагає від людини активних розумових зусиль, пов’язаних з переборенням певних труднощів. Згадування також може бути мимовільним або довільним. Як один з різновидів відтворення є спогади – локалізовані в часі та просторі згадування людиною свого минулого життя, переважно в яскравій образно-логічній формі, з усіма обставинами. Важливою характеристикою відтворення є правильність відтворення. Ця риса пам’яті залежить від важливості та об’єму інформації, індивідуальних властивостей пам*яті, мобілізації, готовності, заінтересованості до відтворення.
4. ЗАБУВАННЯ – процес, протилежний збереженню, і проявляється він у тому, що актуалізація забутих образів, чи думок затруднюється, або стає взагалі неможливою. Процес грунтується на явищі гальмування умовно-рефлекторних зв*язків і згасання слідів, що створювали запам*ятовувння. Темп забування – це крива, за якою в першу годину ми забуваємо близько 40% інформації, яку запам’ятали, за наступні 8 годин ще майже 40%, а далі забування різко уповільнюється, хоть кількість збереженої інформації все ж продовжує зменшуватись десь до 3%. Темп залежить від об’єму запам’ятовуваного матеріалу, його змісту, міри усвідомленості та ступеня значимості матеріалу, вкючення його в діяльність суб’єкта. Хоть процеси пам’яті мають свої загальні характеристики, але у кожної людини проявляються вони з індивідуальними відмінностями, які можна помітити в різній швидкості запам’ятовування, в міцності збереження, в легкості відтворення. Люди також відрізняються і типами пам’яті:
1) люди з наочно-образним типом, добре запам’ятовують наочні образи, колір предметів, звуки, обличчя і ін.;
2) люди з словесно-логічним типом пам’яті, добре запам’ятовують словниковий, нерідко абстрактний матеріал: поняття, формули, символи і ін.;
3) люди з емоційним типом пам’яті, добре запам’ятовують пережиті ними почуття.