22.Філософське значення форми буття.

Фундаментальність проблеми буття для філософії пов'язана насамперед із тим, що філософія виконує функцію людського світо-орієнтування, а буття - це найширше філософське поняття, і тому воно постає як граничний, цільовий, стратегічний людський орієнтир.

Умовою визначення буття як гранично широкої категорії є зіставлення його з небуттям. Але в реальному життєвому досвіді ми ніде й ніколи безпосередньо не стикаємося із небуттям як таким. Коли зникають певні матеріальні речі, змінюються природні явища, умирають живі істоти, ми розуміємо, що все це ще не є переходом у небуття, адже при цьому немає повного зникнення, а є лише перетворення певних форм та вимірів того, що існує, в інші форми та виміри.

23.Матеріалізм і ідеалізм як моністична форма буття

Відповідно до різних філософських вчень ( монізм та дуалізм) трактується і різні думки з приводу різноманітності і єдності світу. Так як пошуки начала, буття важкі, але вони конче потрібні, оскільки без онтологічної усталеності неможлива об’єктивна ( а отже і суб’єктивна) логіка. Буття при цьому думкою розподіляється на матеріальну й ідеальну складові. Філософи намагаються з*ясувати генезис (походження) того і другого, тобто матеріального й ідеального, різні форми їхньої взаємодії, підпорядкованості, взаємопроникненню. І тут традиційні і до тепер актуальні три способи вирішення цієї проблеми: 1. існує напрямок у філософії, що називається ідеалізмом. Його прихильники вважають ідеальне первинною підставою буття, а матеріальний світ, природу – продуктом „ абсолютної ідеї ”, несвідомої космічної волі й інших видів ідеального. 2. Ідеалізму протистоїть філософське вчення матеріалізму. Матеріалісти вважають первинною матерію, а усі форми ідеального, свідомість, волю, мислення – похідними від матерії, продуктом її розвитку. Зазвичай у філософській літературі перших і других, тобто ідеалістів і матеріалістів , прийнято називати моністами, тому що вони виходять з визнання як першого і основного тільки одного з начал – або матеріального або ідеального. При цьому вони намагаються логічно обґрунтувати походження одного з іншого

24. Дуалізм як модель буття

Дуалі́зм — доктрина, котра стверджує, що фізичні предмети є незалежними у своєму існуванні у природі від розумового акту пізнання ізнання. Дуалізм теж вважає, що існує різниця між «ментальними» (розумовими) та «реальними» предметами і подіями, так що останні існують незалежно від того чи вони є пізнаними чи непізнаними спостерігачем.

Іншими словами, дуалізм це — філософська теорія, яка стверджує, що всесвіт складається з двох незмінних і незалежних речовин, або вчення, що він базується на двох фундаментальних принципах (наприклад, добро і зло). Цим дуалізм відрізняється від монізму — вірування лише в одну речовину чи принцип а також від плюралізму, який дотримується погляду що таких перших початків є багато. Одною з найпоширеніших дуалістичних теорій у філософії з часів Декарта, є думка, що світ складається з ментальної субстанції (розум чи свідомість) і фізичної субстанції (тіло чи матерія).