20.Охарактеризувати філософську категорію буття

Проблема буття – одн. з перших проблем, які намагається розв’язати філософія. Виходячи з історії філософії - існує 3 основні концепції буття – 1.матеріалістична, яка ототожнює буття з матеріальним сущим; 2. Ідеалістична, що ототожнює буття з мисленням(ідеальним сущ.) (Н.д одні гинуть «за метал» тобто матеріальне, інші – за честь і коханя(тобто ідеальне)) 3. Некласична, що протеставляє буття як процесуальність, мінливість, незавершеність сущому, як усталеному, оформленому, завершеному. Питання розуміння буття і співвідношення зі свідомістю визначає рішення основного питання філософії. Для розгляду цього питання звернемося до історії розвитку філософії.

Буття є філософською категорією, що позначає реальність, що існує об'єктивно, незалежно від свідомості, волі й емоцій людини. Проблема трактування буття і співвідношення його зі свідомістю стоїть в центрі філософського світогляду. Будучи для людини чимось зовнішнім, буття накладає визначені обмеження на її діяльність, змушує порівнювати з ним свої дії. Разом з тим буття є джерелом і умовою всіх форм життєдіяльності людини. Буття представляє не тільки рамки, границі діяльності, але й об'єкт творчості людини, що постійно змінює буття, сферу можливостей, що людина у своїй діяльності перетворює в дійсність.

Тлумачення буття перетерпіло складний розвиток. Його загальною рисою є протиборство матеріалістичного й ідеалістичного підходів. Перший з них тлумачить підстави буття як матеріальні, другий – як ідеальні.

21.Форми буття

По-перше, буття речей, властивостей, відносин, процесів природного і штучного походження, тобто буття природного як «перша природа», що є сукупністю природних умов існування людини й суспільства, та «друга природа» — сукупність штучних матеріальних умов існування суспільства, створених людиною у процесі перетворення «першої природи». Буття окремих речей, станів, процесів минуще в одвічному бутті об'єктивної, первинної, безконечної у часі та просторі природи. «Другу природу» визначає взаємозв'язок природного матеріалу, опредмеченої (перенесеної на предмет) діяльності людини, втіленого ідеального (духовного) та соціальних функцій, створених на основі свідомої мети речей (знарядь праці, об'єктів промисловості, культури, предметів побуту тощо). Штучне буття є буттям соціально-історичним.

По-друге, буття людини як цілісної істоти, що володіє члено-роздільним мовленням, свідомістю, вищими психічними функціями (абстрактно-логічним мисленням, логічною пам'яттю тощо), здатна створювати й користуватися знаряддями праці та підпорядковувана, водночас, природним закономірностям (проходить етапи виникнення, розвитку та загибелі, людське тіло підпадає дії закону збереження речовини й енергії).

По-третє, буття соціального (суспільства) як відокремлена від природи форма життєдіяльності людей, система суспільних процесів, створювана різноманітними відносинами між людьми у процесі їхньої життєдіяльності, в якій органічно поєднані соціальне життя окремої людини та буття суспільства як цілого. Рушієм соціального як результату спільної організованої діяльності великих груп людей є комплекс природних, соціальних і духовних сил. Взаємодія системи соціальних, державних та владних інститутів зумовлює можливість розвитку суспільства як системи відносин. Основою взаємодій індивідів є соціальна дія, що породжує стійкі змістовні зв'язки поведінки. Соціальне буття індивіда реалізується у системі соціальних відносин, тобто стійкому взаємозв'язку соціальних дій (М Вебер).

По-четверте, буття ідеального (духовного), представлене у формах людської свідомості, діяльності та культури (продуктах абстрактного мислення й духовного обміну людей, втілених у соціально значимих ідеальних утвореннях: наукових теоріях, нормах моралі, релігійних та естетичних цінностях, знаряддях праці, техніки, творах літератури й мистецтва), що складається із суб'єктивованого (індивідуального), об'єктивного (позаіндивідуального, загального) й об'єктивованого духовного.

Об'єктивне ідеальне буття — це надіндивідуальні, відчужені (самостійні) форми духовності, носієм яких є соціальні спільноти, суспільство. Зміст об'єктивного ідеального становить, передусім, мова як особлива, відображена у людській культурі реальність, що забезпечує соціальну пам'ять, тобто пам'ять нащадків, людства. 

По-п'яте, біосферне буття (від грец. — «bios» — «життя», «sphaora» — «сфера») — земна оболонка, охоплена біологічним життям, що надає їй своєрідної геологічної й фізико — хімічної організованості (В. Вернадський). Виникнення життя та пов'язане з ним утворення біосфери Землі розглядається наукою як єдиний процес утворення життя на всій планеті із зародженням відповідних умов.

Усі форми буття — буття речей, властивостей, відносин, процесів природного й штучного походження, буття людини, буття соціального, буття ідеального та біосфери мають якісні відмінності та, водночас, взаємопов'язані, оскільки світ є єдиним цілим. Людина усвідомлює буттєві форми за допомогою наукової, буденної, релігійної, музичної, містичної тощо форм пізнання з позицій органічного взаємозв'язку всіх форм буття, єдності світу.