15.Діалектика як метод. Основні принципи діалектики

Діалектика - це вчення про розвиток і загал зв'язок про найбільш загал закони розвитку природи, суспільство і мислення ( теорія розвитку). Існує об’єктивна( діалектика реального світу,природи та суспільства,вона виражає безперервний ро-ток та зміну, виникнення та зникнення явищ природи та суспільства, визначає діалектику речей) і суб’єктивна діалектика(це є відображення об’єктивної діалектики у свідомості людини ,визначає діалектику ідей) ці 2 види діалектики визначають істинне мислення про світ. Діалектика мислення – неприродженна здатність, досягнення культури що потребує засвоєння. Вміння діалектично пояснити різні явища передбачають не тільки знання теоретичних положень, але й навики тренування

Принцип – це начало, основа, підвалина або внутрішнє переконання людини, ті практичні засади, якими вона користується у своєму житті.. У філософському плані поняття принцип означає фундаментальне положення, первісне начало, найсуттєвішу основу певної концепції, теорії, ідеї. Тобто є фундаментом. Діалектика базується на таких принципах: 1.принцип об’єктивності (здійснює себе через принцип діяльнісного відображення. Це означає, що відображення об’єктивної діалектики в діалектиці суб’єктивній, і взагалі відображення будь-якого предмета у свідомості здійснюється не за допомогою пасивного споглядання, а за допомогою чуттєво-предметної діяльності суспільно-розвиненої людини), 2.принцип розвитку(стадії розвитку будь-якого предмета: зародження та виникнення предмета, висхідна гілка розвитку(с-ма ускладнюється), пік розвитку, низхідна гілка розвитку(с-ма спрощується, спадає), припинення розвитку(смерть), 3.принцип системності у діалектиці(базується на тому, що діалектика розглядає світ, як цілу єдину с-му, а окремий об’єкт дослідження , як окрему с-му з її внутрішніми і зовнішніми зв’язками. 4. принцип конкретності істини полягає у тому що істина завжди конкретна, абстрактної істини не існує , тобто істинне знання це знання про конкретний об’єкт при конкретній обстановці, часі, мірі, дії. Також існують допоміжні принципи діалектики : принцип причинності і принцип історичного та логічного.

16. Діалектика і догматизм

Догматизм (грец. dogma - думка , положення , рішення ) - незмінний , ігнорує конкретні умови місця і часу підхід до тих чи інших проблем , оперування догмами . Догмами називають абстрактні , відірвані від життя положення , к-які приймаються за незаперечну істину і вважаються достатньою основою для засудження і прямого спростування положень, що суперечать їм . Характерна риса Д. - сліпа віра в авторитети , захист застарілих (а іноді і з самого початку помилкових ) або недоведених положень. Д. характерний для будь-якої релігії . У філософії він виступає як вираз недиалектического ( метафізичного ) мислення. Д. заважає розвитку наукової думки , пов'язуючи розум і руки вченого , сковуючи його творчість. Догматичний підхід зустрічається і в буденному житті , і в політиці , коли конкретні завдання намагаються вирішити по незмінним , раз назавжди даними рецептами. У таких випадках Д. приносить і політичний і економічний шкоду. Д. всередині революційного робочого руху - це відмова від суті марксизму- ленінізму і наполягання на його букві. Він завжди грає на руку правому ревізіонізму , хоча зовні і протилежний йому . Догматики не здатні (або не бажають) творчо розвивати марксизм- ленінізм стосовно нової історичної обстановці. Вони ізолюють марксистсько - ленінське вчення від практики , від розвитку природознавства і суспільних наук . У політиці це веде до сектантства , до авантюристським діям . Тому боротьба проти Д. є боротьба за творчу філософію , науку і за реалістичну політику , не відриватися від життя , а враховує все те нове , що з'являється в ній

( це хибне мислення, яке виникає коли абсолютизується (перебільшується) розсудок та його принципи).