І. Верхратський про терміни і терміносистему в аспекті розбудови наукового стилю української мови

У формуванні наукового стилю української мови, обов'язковою складовою частиною якого є термінологічно-номенклатурна система, позитивну роль відіграла діяльність Івана Верхратського.

Становлення наукової мови супроводжується шуканням основи термінотворення. І. Верхратський у цьому процесі орієнтувався на народно-розмовну мову. Його природознавчо-лінгвістичні студії цінні насамперед тим, що у них зафіксована велика кількість українських народних номенклатурних і термінологічних назв, які до деякої міри заклали фундамент української наукової термінології. Сучасники І. Верхратського, котрі цікавилися термінологічною справою і скеровували українську термінотворчість у наукове русло, зіткнулися з фактом, що всенародного слова не вистачало для потреб національної науки, тому в практику лексикографічної праці вводилися нові методи лексичного розширення термінологічно-номенклатурної організації — творення слів народномовними засобами, калькування і запозичення. І. Верхратський віддав перевагу структурним калькам з дотриманням характерних для української мови моделей словотворення. Він трактує також індивідуальне термінотворення і активно використовує запозичені слова-терміни, які проникли у національномовну систему і прижилися в ній.

Діяльність І. Верхратського у справі термінологічно-номенклатурної лексикографії дає право стверджувати, що основні елементи науково-термінологічної, зокрема номенклатурної системи були закладені у процесі формування наукового стилю української літературної мови на основі загальних її досягнень на шляху утвердження літературної мови як національної.

Термінографічна праця І. Верхратського цікава передусім у плані співвідношення індивідуального і загальномовного, діалектного і літературного при еволюції термінологічних систем.

На вибір І. Верхратським об'єкта дослідження вплинули його серйозні природознавчі студії, про що можемо судити на основі укладених ним гербаріїв (деякі з них дійшли до наших днів і зберігаються у Львівському сільськогосподарському інституті), а також з численних (понад 100) науково-популярних праць. У поєднанні з філологічними дослідженнями вони дали змогу вченому окреслити теоретичні аспекти розвитку термінологічної лексикографії й залишили помітний слід у її практичній розбудові. Маємо на увазі передусім лексикографічну працю «Початки до уложення номенклятури и терминологиі природописноі, народноі», що виходила у Львові окремими випусками упродовж 1864 — 1879 рр. Вона містить велику кількість українських ботанічних і зоологічних назв та природознавчих термінів. У 1909 р. І. Верхратський опублікував своєрідне продовження праці — «Нові знадоби до уложення номеклатури і термінології природописної, народної» (Львів). Виокремлене з великого обсягу актуальних для свого часу лексикографічних завдань питання термінографії, яке сприяло накопиченню термінів, відборові й унормуванню терміносистем, свідчить про розуміння І. Верхратським настійної потреби української мови у термінолексиці, потреби, спроектованої насамперед розвитком національної науки.

Вчений виходив із постулату: щоб сприйняти і засвоїти надбання загальнолюдської науково-технічної думки й активно включитися у світовий науковий процес, необхідна розроблена система поняттєвих засобів, що охоплює різні сфери інтелектуального життя, а створення розгалужених термінологічних структур рідною мовою виступає головною умовою становлення національного наукового потенціалу і прилучається до Загальносвітового.

Вироблення термінологічних систем у Галичині в другій половині XIX—на початку XX ст. відбувалося в одному руслі із загальнопросвітницьким рухом. Вимога вироблення національної термінології обґрунтовувалася передусім потребами культурного розвитку народних мас. Розширення соціальних функцій української мови, насамперед запровадження в освітніх закладах навчання рідною мовою загострило проблему наукової термінології, зрозумілої й доступної народові. «Тепер, — писав І. Верхратський, — коли руська мова и руське письмо що разь обширнійший крупь заберає, коли вже и у гимназіяхь починають по людській вчити, дає чутись чимьразь то сильнійше тріба наукових діл». Підґрунтям національної термінології він справедливо проголошує народномовну систему, а найголовнішим завданням мовознавців, котрі займалися проблемами лексикографії, вважає вибір із усного народного мовлення слів, здатних термінологізуватись, та їх наукове опрацювання.

Вимога народності, декларована І. Верхратським у підході до розвитку літературної мови загалом, стосувалася і термінології та номенклатури. Обґрунтовуючи доцільність узагальнюючого напряму своєї роботи, яка полягала передусім у тому, щоб зібрати «дорогоцінні забитки номенклатури и термінології», що є у живому словнику народу, він відштовхується від глибокого переконання — назви народні «гідні, щоб їх приняти».

Загальнокультурне спрямування термінографічних досліджень

І. Верхратського було типовим для лексикографічної практики свого часу. Усі ботанічні номенклатурні збірники мали на меті зібрати та як можливо найповніше систематизувати існуючі народні назви, адже вони відбивають початковий, апробаційний характер української лексикографії, що, зрештою, підкреслюється самими їх назвами.

Незнання природознавчих номенклатурних назв було серйозною перешкодою не тільки для фахівців-біологів та зоологів, а й для людей, котрі так чи інакше стикалися у своїй діяльності з назвами рослин або тварин і відповідною термінологією. Правда, І. Верхратський визначив цю думку досить загально, пояснюючи, що народні назви подає для того, «щобь знати, якь вь разныхь сторонахь який плідь називається». Однак з позицій ретроспекції можна стверджувати: його погляд на розбудову термінологічних систем з урахуванням усіх назв певного поняття у народній мові був перспективний. «Праці І. Верхратського, — констатував Г. Холодний, відзначаючи його заслуги у термінознавстві, — намітили основну дорогу, що нею треба було йти надалі».

Враховуючи відсутність вироблених критеріїв у підході до термінотворення, мовознавець вважав єдино правильним метод узагальнення існуючих у народі назв, причому постійно акцентував на обережному підході до вибору терміна з ряду синонімічних.

Термінологічні спостереження І. Верхратського об'єктивно обмежувалися територією австрійських областей України. Однак учений постійно підкреслював потребу відповідних назв зі Східної України і при найменшій нагоді використовував для своєї лексикографічної праці наддніпрянські джерела.

Доробок І. Верхратського на ниві термінотворення дає право стверджувати: він намагався створити українську природознавчу термінологічну систему, яка б відповідала не лише сучасному йому станові науки, а й могла розвиватися на тих засадах, які б сприяли її розвиткові і розбудові — через використання наявних у мові слів, новотвори, доречні запозичення.