Мінералогічна термінологія

Назви мінералів виникали на основі різних джерел, а формування самої мікросистеми починалося у глибинах античної науки.

Вперше міркування про способи творення мінералогічних термінів українською мовою знаходимо в підручнику для нижчих гімназій і реальних шкіл В. Воляна «Первії понятія о царстві ископаємыхъ или мінералогія» (Відень, 1854). Автор зазначає, що наука послуговується: 1) назвами стародавніми на зразок золото, срьбро, сірка; і 2) термінами, мотивованими властивостями мінералів на зразок тяжелець оть тяжкости, хімічним складом на зразок вапнянець оть вапна вь немь находячогося, місцем знаходження мінералів, прізвищами вчених, на честь яких, названо мінерал, тобто вказані способи творення відповідають міжнародним номінативним традиціям у цій мікросистемі.

Серед назв, утворених засобами народної мови, найпродуктивнішими є ті, що відповідають моделі — твірна основа + суфікс — ець: блестенець, блыскавець, вапнянецъ, гороховець, живець, змієвець, зеленець тощо. Відголосок цієї номінативної традиції знаходимо в сучасному словникові мінералогічних назв Є. Лазаренка і О. Винар у вказівках, що жерелинець — стара українська назва натічного арагоніту, желізинець — сидериту, желізовець — гематиту, мідянець — куприту тощо.

Подібні українські назви мають прозору внутрішню форму. Вони виразно вказують на ознаку, що лежить в основі номінації. Напр.: лояк — мінерал при дотику жирний, як лій; за подібністю кольору меду названо медовець; кривавець має колір крові, а лексеми желізовець, жєлізнець та інші інформують про вміст заліза.

Частину запозичених назв, які використовує В. Волян, вживають і сьогодні; кварц, топаз, корунд, лабрадар і под.

Цікаво, що автор визнає дублетність термінів (назва, створена на народному ґрунті) і запозичений термін на зразок тяжелець — барит тощо.

Крім цього, В. Волян подає зразки термінологізації у результаті доповнення значень загальновживаних слів новою семантикою: «Если ся опредъленая частка ископаемого розпустила тогда говорится, що вода єсть насичена» або «нъкоторіи ископаеміи втягають въ себе при кристализованию та койсь воду, которая однакожъ въ кристалах сгущена єсть. Тая вода зовеся кристальною водою».

Фізичні фластивості мінералів вимагали використання практично нової для української мови групи одиниць — «назв кольорів та їх відтінків». Очевидно, В. Волян першим і укомплектував то розгалужену тематичну групу слів.

Це прикметники: смъжна, попелята, аксамитова, блаватна, смарагдова (изумрудна), цитринова, фіалкова, небесна (блакитна), травна, шпарагова, маслична (оливна) і под., серед яких дуже продуктивними є складні назви: синьо-сіра, зеленяво-жолтавосіра, сіро-чорна, зеленяво-брунатна, синяво-чорна, чорняво-зелена тощо.

Наступний етап у формуванні терміносистеми відбиває робота І. Верхратського «Виразня мінеральогічна». У ній простежуємо чітку тенденцію автора при творенні українських відповідників орієнтуватися на народну мову і лише в окремих випадках — на запозичення. Підручник І. Верхратського — переклад наукової праці з мінералогії, написаної німецькою мовою. Автор навіть подає одні і ті самі уривки наукового тексту і німецькою, і українською мовою. (Звідси праця важлива не тільки з точки зору використання мінералогічних назв, а й формування наукового стилю взагалі).

Окремі терміни І. Верхратського актуальні й сьогодні: риса, прозорість, вісь (головна), лускуватий (кристал) та ін. Але майже всі українські відповідники, утворені засобами народної мови на зразок двояк, трояк, погризені (кристали), шерехатість, зросляки, у сучасній терміносистемі стали архаїзмами.

Загалом діахронний розвиток цієї тєрміносистеми в українській мові відбувався під впливом міжнародних номінативних традицій.

Історія зберегла прізвища найвидатніших учених, які давали назви деяким мінералам. В основі, наприклад, термінів давньогрецького філософа і дослідника природи, учня Платона і Арістотеля — Теофраста лежать ознаки: а) кольору: смарагд — «коштовний зелений камінь», мінерал яскраво вираженого зеленого кольору; гематит — «кривавий камінь»; б) форми: онікс — овальна форма білих і чорних смуг, що чергуються на поверхні мінералу, подібна до форми нігтя; в) властивості: так, твердість і міцність мінералу передається у його назві: адамас — «непохитний», «незламний» тощо.

Є терміни, пов'язані з назвами ботанічних понять. Ще Пліній Старший, давньогрецький письменник, відомий своєю вченістю, у 77 р. н.е. назвав мінерал малахітом, оскільки зелений колір мінералу нагадував колір листя цієї рослини. По-грецькому часник — мінерал названий скородитом через свій характерний запах.

З часів римського поета Овідія (43 р. до н.є.) прийшла інша традиція називати мінерали похідним від імені міфічних героїв та назв істот. Навіть у XIX ст. ще виникали назви нептуніт — від імені бога моря Нептуна, егірин — від імені ісландського бога моря Егіра, тантал — від імені грецького міфічного героя Тантала тощо. У XX ст. ця традиція загасає.

Загалом грецькі та латинські мінералогічні назви інформують про колір мінералу: хлорити — зелений; лейцит — світлий, білий; аквамарин — морський (мінерал кольору морської хвилі); рубін — червоний; форму кристалів: рабдит — кристали мінералу мають форму дрібних голочок; гранат — кристали нагадують зерна плодів гранатового дерева; інші фізичні властивості.

Такі запозичені терміни потрапляли в українську наукову мову в різні періоди, різними шляхами, безпосередньо з грецької або через інші мови, наприклад, усім відомий термін алмаз — східне запозичення з грецької через тюркські мови ще в давньоруський період.

Спостереження за мінералогічними термінами показують, що семантичний спосіб їх творення має тисячолітню історію — грецькі назви мінералів, утворені цим способом, існують уже з часів античної цивілізації. Зокрема, міцність, твердість мінералу спричинили до того, що йому дають назву алмаз адамас — буквально «непереможний» (IV ст. до н.е.).

Пліній Старший назвав мінерал плазма, очевидно, за формою кристалів. Як бачимо, подібність реальних предметів і явищ за окремими ознаками спричинила до того, що назви одних переносили на інші. Семантичним способом утворені деякі складні назви мінералів відомі вже з І ст. до н.е, наприклад: волосся Венери (за голчасті включення мінералів у кристалах прозорого кварцу).

У сучасних міжнародних назвах семантичне переосмислення грецьких та латинських компонентів практикується рідко. Характерними є поєднання хімічних символів і латинських назв елементів: комбінація стандартних хімічних символів тих елементів, що входять у мінерал: асбес-касит — за назвою хімічних елементів миш'яку, берилію, кальцію та кремнію.

Сучасні назви інформують про місцезнаходження мінералу, про осіб, на честь яких він дістав назву. Цим підтримується міжнародна традиція використовувати при номінації мінералів терміни, похідні від прізвищ відомих учених: лазаренковіт (на честь Є. Лазаренка), письменників: тарасовіт (на честь Т. Шевченка) і т. д. Ця група кількісно переважає назви, похідні від географічних: подоліт (від Поділля) києвіт (від Києва), сколіт (від Сколе на Львівщині), карпатит (від Карпати) тощо.

Давньою у мінералогічній термінології є традиція називати мінерали словосполученнями (модель «семантично опорне слово + конкретизатор його значення»), завдяки чому зростає номінативна цінність мінералогічних назв, тобто забезпечується здатність позначати щораз нові особливості понять мінералогічної науки. Назва пірит утворена Діоскорідом ще в І ст. н. є. Вивчення нових ознак мінералогічного поняття, позначеного цим іменем, зумовило виникнення термінів пірит вісмутистий (конкретизатор підкреслює вміст вісмуту в складі даного мінералу), пірит кобальтистий (інформує про вміст кобальту), пірит кобальтисто-нікелистий (підкреслює вміст кобальту і нікелю), пірит марганцевий (вміст марганцю), пірит миш'яковий (вміст миш'яку). Аналогічно за допомогою зв'язку назви агат із конкретизаторами у мінералогічній термінології утворилося ще 38 нових термінів-словосполучень тощо.

Вибір конкретизаторів визначається ознаками мінералів; або їх хімічним складом (див. конструкції зі семантично опорним терміном пірит), або зовнішнім виглядом (див. агат веселковий, агат голубий, агат молочний тощо). Загалом спостереження за подібними аналітичними структурами засвідчують, що розвиток мінералогічних знань вагомо вплинув на вибір конкретизаторів. Наприклад, як стверджує історія, мінералогічної термінології, продуктивними були конструкції зі зоровим конкретизатором, який інформував про характеристику мінералів за кольором (гранат білий, гранат чорний, залізняк бурий, яхонт волошковий, агат голубий, агат смугастий, кварц димчастий, кварц лазуровий, хризоліт жовто-зелений, камінь кривавий, шпінель оранжево-червона, шпінель полум'яна, корунд пурпуровий, топаз оранжевий, топаз рожевий, епідот темно-зелений норвезький, турмалін малиновий, турмалін фіолето-во-червоний та ін.). Отже, у ролі конкретизаторів могли використовуватися і переосмислені одиниці на зразок волошковий, димчастий, кривавий, малиновй тощо. Перенесення найменування у таких випадках здійснювалося за схемою: «той, що характерний для певного поняття, подібний до цього поняття за кольором». Наприклад, прикметник малиновий від малина — «багаторічна чагарникова ягідна рослина з кисло-солодкими запашними ягодами, звичайно темно-червоного кольору» у конструкції турмалін малиновий реалізує своє значення (переносне): «який має колір ягоди малини».

Очевидно, традицію фіксувати у назві мінералу його зорове сприйняття започатковано в часи Теофаста: у 315 р. до н. є. цей учений утворює назву вохра жовта, яка без зміни функціонує і тепер; Пліній Старший у 77 р. н. є. утворює термін карбункули червоні (сьогодні це застаріла назва шпінелі, рубіну і гранату). Всього в мінералогічному словнику Є. Лазаренка і О. Винар знаходимо 266 терміносполучень з зоровим конкретизатором. Лише 46 із них вживаються без обмежень.

У сучасній мінералогічній термінології застарілими є й назви, де конкретизатором виступає зоонім (див. золото котяче, камінь орлиний, камінь ластівчин, камінь рисячий, камінь тигровий, самфір рисячий, сіль мишача, сіль соколина, срібло котяче). Так, камінь рисячий — зайва назва кордіориту, камінь тигровий — застаріла назва бурої яшми з чорними або білими плямами; сіль соколина — місцева якутська назва галіту тощо.

Існує 30 словосполучень — назви мінералів із словом «око»: око котяче, око риб'яче, око тигрове, око лева, око рисяче, око соколине та ін.

Метафоричне перенесення назви поняття «око птаха, звіра» на поняття мінералогії здійснюється за ознаками «колір, відтінки кольорів». Око соколине — мінерал жовтого кольору з відтінками та ін. Особливість зіставлення слів загального вжитку з поняттям мінералогії проявляється у сполучуваності його з іншими термінами: око котяче кварцове, око котяче східне, око котяче сапфірове. Більшість таких словосполучень (19) фіксуються словником як застарілі.

Назва мінералу олівець червоний виникла внаслідок перенесення функціональної ознаки «здатність залишати слід» на інше поняття — мінералогічне, оскільки мінерал гематит (його нинішня назва) має особливість залишати слід червоного кольору на поверхні неглазурованої фарфорової пластинки.

Подібність за формою проявляється у таких назвах мінералів, як камінь волосистий (у кристалах мінералу гірський кришталь містяться вкраплення іншого мінералу у вигляді волосинок); ікло собаче (застаріла назва кальциту у вигляді скаленоедра); зерно ячмінне (форма кристалів нагадує зерно); льон гірський (у назві відбита здатність розщеплюватися на досить тонкі й міцні волокна); камінь кучерявий (форма мінералу подібна до цвітної капусти); гребінь півнячий (назва відбиває характерну зубчасту форму) тощо.

Ці мінералогічні назви, утворені шляхом переосмислення, виникли внаслідок порівняння понять мінералогії з поняттями тваринного та рослинного світу за спільними ознаками: «подібність за формою, кольором, функціональним проявом». Такий спосіб творення назв у мінералогії сьогодні не продуктивний, він не відповідає вимогам стандартизації.

Тільки окремі семантично переосмислені назви продовжують функціонувати у ролі термінів мінералогії, наприклад, бобовини, гніздо, ієрогліфи, скелет, мигдалина тощо. Явище детермінологізації, притаманне всякій термінологічній системі, у мінералогії особливе. Окремі назви мінералів функціонують у мовленні неспеціалістів, зокрема потрапляють у сфери торговельну та ювелірну. При цьому вони дещо розширюють свою структуру. Так, у деяких торговельних назвах мінералів другий компонент вказує на місцезнаходження: бірюза персидська (з родовищ Ірану) і бірюза західна (торговельні назви бірюзи), топаз Індійський (з родовищ Цейлону); гранат сірійський і гранат східний (торговельні назви альмандину), алмаз богемський і алмаз брістольський (гірський кришталь з родовищ Чехії та Англії) тощо.

Спостереження за мінералогічною термінологією переконують нас, що її становлення і розвиток в українській мові відбувається у дусі міжнародних номінативних традицій під знаком взаємодії національних та інтернаціональних елементів.