Лекція № 2

Тема лекції: Законодавча та нормативна база України

З охорони праці.

План лекції:

1. Основні законодавчі та нормативні акти з охорони праці.

Закон України “Про охорону праці”

Законодавство про працю:

а) праця жінок та молоді

б) державне соціальне страхування

2. Державні нормативні акти з охорони праці. Поняття про стандарти, правила, інструкції, вимоги, норми.

Дія та направленість законодавства України з охорони праці.

Національна програма поліпшення стану охорони праці.

1. Основні законодавчі та нормативні акти з охорони праці

Законодавство України про охорону праці - це система взаємозв'язаних законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері реалізації державної політики щодо соціального захисту її громадян в процесі трудової діяльності. Воно складається з Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

У країнах світу, залежно від економічного розвитку та пол­ітичного стану, існують закони та нормативні документи, які повністю або частково захищають людину від небезпечних та шкідливих умов праці, забезпечують охорону її здоров'я Соціальне і законодавче захищена людина зацікавлена в своїй праці, цінує свою роботу, яка дає їй змогу пристойно існу­вати, утримувати сім'ю, годувати і виховувати своїх дітей. Умови праці та економічні фактори (оплата праці, економіч­не стимулювання, законодавча захищеність) безпосередньо впливають на продуктивність і якість праці. Отже, можна констатувати, що охорона праці є категорія економічна.

У конституційній державі всі закони і підзаконні акти по­винні базуватися і відповідати основному закону держави – Конституції. Конституція України прийнята Верховною Радою 26 червня 1996 року В ній декларуються права і свобода всіх громадян України. Для сфери трудової діяльності ці права і свобода конкретизовані в деяких законах України і Державних нормативних актах про охорону праці (ДНАОП), Державних стандартах та постановах Кабінету Міністрів України, що стосуються охорони праці.

Конституція України до соціальних прав включає право кожного на належні, безпечні й здорові умови праці. Однак останнім часом вимоги щодо охорони праці часто не дотримуються підприємствами різних організаційно-правових форм, що використовують працю найманих робітників. Зумовлюється це насамперед важким економічним становищем держави, а також іншими об'єктивними і суб'єктивними причинами, зокрема: спрацюванням основних виробничих фондів; відсутністю зацікавленості власників у поліпшенні умов і безпеки праці; некомпетентністю більшості персоналу в питаннях охорони праці; низькою трудовою і технологічною дисципліною; недостатньою роллю органів нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю й охорону праці.

1.1 Закон України «Про охорону праці»

В Україні - у першій серед країн СНД - 14 жовтня 1992 р був прийнятий Верховною Радою Закон «Про охорону праці». У листопаді 2002 р. Верховна Рада України прийняла нову редакцію цього закону. Закон «Про охорону праці» відповідає діючим конвенціям і рекомендаціям Міжнародної організації праці, іншим міжнародним правовим нормам у цій галузі.

Цей закон, а також «Кодекс законів про працю України» є основною законодавчою базою охорони праці, їх доповнюють державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці - це стандарти, правила, норми, положення, статути, інструкції та інші документи, яким надано чинність право­вих норм, обов'язкових для виконання усіма установами і працівниками України.

Закон «Про охорону праці» складається з преамбули та 9 розділів. Підкреслимо деякі важливі моменти, занотовані в законі.

У розділі II «Гарантії прав громадян на охорону праці» передбачено інформувати працівника про умови праці, компенсувати за шкідливі умови праці, зафіксовано право працівника відмовитись від виконання робіт при загрозливому стані для його здоров'я та життя, забезпечувати соціальне страхування від нещасних випадків і профзахворювань (оплата з фонду соціального страхування) відшкодовувати власником шкоду, заподіяну працівникові на виробництві. В законі передбачено відшкодування моральної шкоди. У законі є статті про охорону праці жінок, неповнолітніх, інвалідів.

Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

• пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних безпечних і здорових умов праці;

• підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

• комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

• соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

• встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

• адаптації трудових процесів до можливостей працівника з ура­хуванням його здоров'я та психологічного стану;

• використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучен­ня добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

• інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

• забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

• використання світового досвіду організації роботи щодо поліп­шення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

В розділі III «Організація охорони праці на виробництві» говориться про обов'язкове створення органів управління охороною праці на підприємстві для виконання керівництва, нагляду і навчання із питань охорони праці. В ст. 20 йдеться про обов'язкове навчання і інструктаж з охорони праці. Перевірка знань повинна здійснюватись 1 раз на рік для працівників небезпечних професій, 1 раз на 3 роки для всіх посадових осіб за переліком встановленим Державним комітетом по нагляду за охороною праці. В ст. 21 мовиться про фінансування охорони праці, про створення фондів охорони праці. В розділі III передбачено (ст. 26) створювати на підприємствах комісії з питань охорони праці - рішення комісії носять рекомендаційний характер. Ст. 27 передбачає інформацію про стан охорони праці, яка повинна доводитись до всіх працівників підприємства, а також обов'язковий звіт перед статистичними органами держави.

Розділ IV – «Стимулювання охорони праці» Економічне стимулювання охорони праці здійснюється згідно з колективним договором та законодавством. Відшкодування збитків від порушень охорони праці - державі і громадянам - згідно з діючим законодавством

Розділ V – «Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці» переглядаються у разі потреби але не рідше 1 разу на 10 років.

Розділ VI – «Державне управління охороною праці» перелічує органи державного управління охороною праці Кабінет Міністрів, Державний Комітет по нагляду за охороною праці України, міністерства та держкомітети, а також місцева держадміністрація, місцеві ради народних депутатів - та визначає їх компетенцію.

Розділ VII – «Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці», що здійснюють Державний комітет по нагляду за охороною праці, Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки, Органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони МВС України, Органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я.

Розділ VIII – «Відповідальність працівників за порушення законодавства про охорону праці» Передбачається дисциплінарна, адміністративна, матеріальна, кримінальна відповідальність згідно із законодавством. Для практичної реалізації

Закону «Про охорону праці» був прийнятий 21 листопада 2002 року ,Закон України «Про внесення змін і доповнень, що стосуються охорони праці, до Кодексу законів про працю України», а також Закон України «Про внесення змін і доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення і кримінального кодексу України» від 15 січня 1995 року. Були прийняті також такі підзаконні акти, затверджені постановою Кабінету Міністрів «Про створення Національної Ради з питань безпечної життєдіяльності населення», «Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях», 1.2. Законодавство про працю:

а) праця жінок та молоді б) державне соціальне страхування

Одним із головних документів, який забезпечує чітке виконання службових обов'язків працівниками, є «Кодекс законів про працю України» (далі - Кодекс).

Кодекс трактує вимоги до трудової діяльності громадян в Україні і регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці і поліпшенню п якості Кодекс спрямований на охорону трудових прав працюючих.

У главі І «Загальні положення» викладені основні трудові права та обов'язки працівників, особливості міжнародних угод або договорів з питань трудового законодавства, а також додаткові пільги працівникам, які можуть бути надані їх підприємствами. Глава II «Колективний договір»

Колективний договір укладається на основі чинного законодавства між власником або уповноваженим ним органом і профспілковими уповноваженими або іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-еконо-мічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ним органів.

Строки, порядок ведення переговорів, вирішення розбіжностей, що виникають під час їх ведення, порядок розробки, укладення та внесення змін і доповнень, відповідальність за виконання договору регулюються Законом України «Про колективні договори і угоди».

Колективний договір повинен містити основні положення з питань праці і заробітної плати, положення щодо робочого часу, часу відпочинку, матеріального стимулювання, охорони праці, удосконалення виробництва і праці, зміцнення виробничої і трудової дисципліни, соціальні питання та ін.

Колективний_договір є найважливішим документом в системі нормативного регулювання між власником і працівниками з першочергових соціальних питань, в тому числі з питань охорони праці.

Закон України «Про охорону праці» та Закон «Про колективні договори і угоди» передбачають включення комплексних заходів щодо організації безпечних і нешкідливих умов праці в колективні договори та визначення обов'язків сторін.

Колективний договір повинен обов'язково містити заходи захисту прав та соціальних інтересів осіб, які потерпіли на виробництві від нещасних випадків або профзахворювань, а також утриманців і членів сімей загиблих.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про охорону праці», колективним договором (угодою, трудовим договором) має встановлюватись розмір допомоги при нещасному випадку і профзахворюванні. Рекомендовано включати в розділ «Охорона праці» колективного договору заходи до поліпшення умов праці інвалідів, жінок, підлітків, надання їм пільг за виконання вимог щодо охорони праці.

В Кодексі записано положення про трудовий договір Трудовий_договір є угода між працівником і власником підприємства, установи або організації чи уповноваженим органом, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства зобов'язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт. Трудовий_договір може бути:

1) строковим; що укладається на визначений строк за погодженням сторін;

2) безстроковим - укладається на невизначений строк;

3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Всі прийняті на роботу працівники повинні бути ознайомлені з умовами роботи, правами і обов'язками, які вони мають виконувати .В статтях розділу «Охорона праці» зазначено, що на будь-якому об'єкті, де працюють люди, повинні бути створені здорові і безпечні умови праці, що відповідають вимогам охорони праці. Всі будівлі і обладнання не повинні створювати загрози працюючим, а також негативно впливати на стан їх здоров'я або самопочуття.

Власник або уповноважені ним органи зобов'язані дбати про умови праці працівників, полегшувати їх, оздоровлювати навколишнє середовище, дбати про виконання правил безпеки і інструкцій по техніці безпеки. Забезпечувані контроль здоров'я для працівників із шкідливими умовами праці, забезпечувати спецодягом та засобами захисту працюючих від шкідливого впливу речовин, що використовуються в процесі праці. Слідкувати за дотриманням трудового за­конодавства на підлеглому об'єкті, створювати умови для здійснення контролю за умовами праці, дбати про відпочинок працюючих.

2. Праця жінок та молоді

Кодекс забороняє застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах (окрім робіт не фізичних - з санітарного та побутового обслуговування). Піднімання та перенесення вантажів має бути тільки в межах норм, що встановлені Міністерством охорони здоров'я України (до 7 кг при постійному перенесенні і до 10 кг - при періодичному). Робота жінок обмежується у нічний час. Дозвіл на нічні роботи може бути отриманий у разі особливої необхідності (як тимчасовий захід). Жінки вагітні і ті, що ма­ють дітей до 3 років, не залучаються до роботи в нічні часи, понаднормові роботи і вихідні дні, а також не направляються у відрядження.

Жінки, що мають дітей 3-14 років або дітей-інвалідів, не залучаються до понаднормових робіт і не направляються у відрядження без їх згоди. Жінок з дітьми віком до 3 років можуть, за їх бажанням, перевести на легшу або зручнішу для них роботу із збереженням середньомісячного заробітку. Це стосується і вагітних жінок.

Пільги вагітним і по родах жінкам надається відпустка – 70 календарних днів дородових і 56 післяродових, до 2 років по догляду за дитиною – з виплатою допомоги по соціальному страхуванню, до 3 років - без збереження заробітної плати. За медичним висновком (догляд за дитиною) відпустка може бути 6 років.

Відпустка по вагітності, догляду за дитиною зараховується в загальній стаж і професійний стаж роботи.

Вагітність жінки та її діти (незалежно від віку) не можуть бути причиною звільнення або відмови прийняття на роботу. Передбачено позачергове забезпечення путівками до санаторію або будинку відпочинку жінок, що мають дітей віком до 14 років, і надання їм матеріальної допомоги.

Працівники віком до 18 років користуються такими ж правилами, що й повнолітні, а щодо охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці мають пільги.

Дозволяється приймати на роботу молодь віком 16 років і старше. У виняткових випадках, за погодженням із профспілками, можуть прийматись на роботу 15-річні особи. Для практичної підготовки молоді, що вчиться, допускається приймати з 14 років учнів загальноосвітніх шкіл і професійних навчальних закладів для виконання легкої роботи у вільний від навчання час за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює.

Усі особи молодше 18 років приймаються на роботу після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному огляду. Всі працівники молодше 18 років не можуть бути залучені до виконання важких або небезпечних робіт, до робіт із шкідливими умовами праці, а також до нічних, понаднормових робіт і робіт у вихідні дні. Для працівників віком від 16 до 18 років робочий час не повинен перевищувати 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років і для учнів 14-15 років, що працюють під час канікул, - 24 годи­ни на тиждень.

Навчання (професійна підготовка) і підвищення кваліфікації молоді власник проводить індивідуально або в брига­дах за рахунок підприємства.

Державне соціальне страхування.

Відповідно до Конституції України, Закону України «Про охорону праці» та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у 1999 р. було прийнято Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Цей закон визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі людини на виробництві

Усі працівники підлягають обов'язковому соціальному страхуванню від нещасних випадків і професійних захворювань власником або уповноваженим ним органом. Страхування здійснюється в порядку і на умовах, що визначаються законодавством і колективним договором (угодою, трудовим договором).

Працівники, а у відповідних випадках і члени їх сімей, забезпечуються в порядку державного соціального страхування:

1) допомогою у разі тимчасової непрацездатності, допомогою по вагітності, родах і догляду за дитиною до досягнення нею двох років;

2) допомогою з нагоди народження дитини, допомогою на поховання;

3) пенсіями по старості, інвалідності, у разі втрати годувальника, пенсіями за вислугу років для деяких категорій працівників.

Кошти державного соціального страхування можуть витрачатися на санітарно-курортне лікування працівників, на обслуговування профілакторіями, на дієтичне харчування.

По тимчасовій непрацездатності сума виплати може дорівнювати повному заробітку.

До основних законодавчих актів про охорону праці слід віднести також «Основи законодавства України про охорону здоров'я», що регулюють суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонічного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення чинників, які шкідливо впливають на їхнє здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадкоємності. «Основи законодавства України про охорону здоров'я» передбачають встановлення єдиних санітарно-гігієнічних вимог до організації виробничих та інших процесів, пов'язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, устаткування, будинків та таких об'єктів, що можуть шкідливо впливати на здоров'я людей (ст. 28); вимагають проведення обов'язкових медичних оглядів осіб певних категорій, в тому числі працівників, зайнятих на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці (ст. 31); закладають правові основи медико-соціальної експертизи втрати працездатності (ст. 69).

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» встановлює необхідність гігієнічної регламентації небезпечних та шкідливих факторів фізичної, хімічної та біологічної природи, присутніх в середовищі життєдіяльності людини, та їхньої державної реєстрації (ст. 9), вимоги до проектування, будівництва, розробки, виготовлення і використання нових засобів виробництва та технологій (ст. 15), гігієнічні вимоги до атмосферного повітря в населених пунктах, повітря у виробничих та інших приміщеннях (ст. 19), вимоги щодо забезпечення радіаційної безпеки (ст. 23) тощо.

Закон України «Про пожежну безпеку» визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності. Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та підприємців, що повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) та статутах підприємств, установ та організацій. Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором (ст. 2).

Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» визначає правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки, і спрямований на захист життя і здоров'я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об'єктах шляхом запобігання їх виникненню, обмеження (локалізації) розвитку і ліквідації наслідків.

Окремо питання правового регулювання охорони праці містяться в багатьох інших законодавчих актах України.

Глава 40 Цивільного кодексу України «Зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди» регулює загальні підстави відшкодування шкоди і у т. ч. відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть працівника у зв'язку з виконанням ним трудових обов'язків.

Карний кодекс України містить розділ Х «Злочини проти виробництва», 271-275 статті якого встановлюють кримінальну відповідальність за порушення вимог охорони праці, які привели до ушкодження здоров'я або смерті працівника або створили ситуацію, що загрожує життю людей.

Крім вищезазначених законів, правові відносини у сфері охорони праці регулюють інші національні законодавчі акти, міжнародні договори та угоди, до яких Україна приєдналася в установленому порядку, підзаконні нормативні акти: Укази і розпорядження Президента України, рішення Уряду України, нормативні акти міністерств та інших центральних органів державної влади. На сьогодні кілька десятків міжнародних нормативних актів та договорів, до яких приєдналася Україна, а також більше сотні національних законів України безпосередньо стосуються або мають точки перетину із сферою охорони праці. Для регулювання окремих питань охорони праці у відповідності з Законом «Про охорону праці» діють майже 2000 підзаконних нормативних актів. Всі ці документи створюють єдине правове поле охорони праці в нашій країні

1.3 Державні нормативні акти з охорони праці. Поняття про стандарти, правила, інструкції, вимоги, норми

Нормативно-правовий акт - це офіційний документ компетентного органу державної влади, яким встановлюються загальнообов'язкові правила (норми).

Законом України «Про охорону праці» визначено, що нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП) - це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання.

В Україні розробляються нормативні акти з охорони праці, які невдовзі повинні замінити систему стандартів безпеки праці, розроблену ще за часів СРСР, і які ще частково діють.

Система_стандартів_безпеки_праці (ССБП) є комплексом взаємозв'язаних стандартів, що містять вимоги, норми і правила, спрямовані на забезпечення безпеки, збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. Діючі ГОСТ мають п'ять класифікаційних груп, яким, відповідно, надано такий шифр (шифр підсистеми):

1. Організаційно-методичні стандарти – О

2. Стандарти вимог і норм по видах небезпечних і шкідливих виробничих факторів - 1.

3. Стандарти вимог безпеки до виробничого обладнання – 2

4. Стандарти вимог безпеки до виробничих процесів – З

5. Стандарти вимог до засобів захисту працюючих – 4.

Умовні позначення мають такий вигляд, наприклад ГОСТ 12 1 005-88

ГОСТ - Государственный общесоюзный стандарт (у зв'язку з тим, що стандарти не перекладали українською мовою. вживається російська абревіатура), 12 - стандарти безпеки праці; 1 - шифр підсистеми, 005 - порядковий номер стандарту; 88 - рік затвердження або перегляду стандарта. Стандарти ССБП підсистем «0,2,3,4» можуть бути державними, галузевими і республіканськими, а підсистеми «О» також і стандартами підприємств (об'єднань). Галузеві і республіканські стандарти встановлюють вимоги, норми та правила відповідно до державних стандартів з урахуванням особливостей безпеки праці в галузі або республіці. Стандарти підсистеми «І», як правило, повинні бути державними В Україні затверджено положення про створення державних нормативних актів з охорони праці – НПАОП. Це норми, інструкції, вказівки та інші види державних нормативних акіїв з охорони праці Вони обов’язкові для виконання і дотримання усіма підприємствами і установами, для яких розроблені.

НПАОП можуть бути міжгалузевими і міжгалузевими. Розробляються під керівництвом і за участю фахівців Держнаглядохоронпраці, Держатомнагляду, органів та закладів санітарно-епідеміологічної служби МОЗ та органів Державного пожежного нагляду управління пожежної охорони МВС. охорони праці Затверджені державні нор­мативні акти про охорону праці (ДНАОП) включаються до Державного реєстру, який ведеться Держнаглядохоронпраці Державні нормативні акти з охорони праці кодуються.

Реєстр нормативних актів, що діють в Україні, виданий Держнаглядохорон праці виданий в 1998 році і постійно поповнюється.

Крім ГОСТ, ДНАОП та НПАОП в Україні діють санітарні норми (СН), в яких наведені вимоги, що стосуються виробничої санітарії та гігієни праці, будівельні норми і правила (СНиП - строительные нормы и правила - застосовується російська абревіатура), де викладені вимоги до будівель та споруд залежмо від їх призначення і пожежної небезпеки.

Правило – це нормативний документ, в якому викладено заперечення або дозвіл на виконання якої набудь роботи або здійснення дії.

Правила розробляються міністерствами і відомствами для керівного складу (переглядаються кожні 5 років).

Інструкція – це нормативний документ, в якому вказується порядок і послідовність роботи.

Розробляються на основі правил, головним спеціалістом безпосередньо для працюючих. Може бути змінена, коли міняється технологія або обладнання.

Норма – нормативний документ, в якому контролюється який-небудь показник параметру (температура, тиск, вологість та ін.)

Вимоги - це нормативний документ в якому в категоричній формі викладається прохання обов’язкове до виконання, наприклад (категорично забороняється перевозити людей в автоскидах, тракторних причепах)

Власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи розробляють на основі нормативно-правових актів і затверджують власні нормативні акти з охорони праці, що діють в межах даного підприємства, установи, організації. Нормативні акти підприємства конкретизують вимоги нормативно-правових актів і не можуть містити вимоги з охорони праці менші або слабкіші ніж ті, що містяться в державних нормах.

Компетенцією нормативних актів підприємства можуть бути:

• організація управління охороною праці на підприємстві;

• визначення обов'язків, прав та відповідальності служб і посадових осіб за дотриманням функцій щодо охорони праці;

• забезпечення перспективного і поточного планування роботи щодо поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, усунення причин травматизму професійних та виробничо обумовлених захворювань;

• організація лабораторних досліджень умов праці, атестація робочих місць на відповідність чинним нормативам з охорони праці;

• внесення вимог нормативно-правових актів з охорони праці до технологічної і конструкторської документації, встановлення порядку проведення експертизи цієї документації щодо повноти викладення цих вимог;

• організація правильної експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки (кранів, посудин, що працюють під тиском тощо);

• організація проведення інструктажів, навчання і перевірки знань працюючих з питань охорони праці, впровадження чіткої системи допуску до робіт з підвищеною небезпекою;

• встановлення правил безпечного виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках та робочих місцях;

• опрацювання, узгодження в установленому порядку та затвердження заходів щодо забезпечення безпеки працівників на певних роботах у разі відсутності в нормативно-правових актах з охорони праці конкретних вимог;

• визначення заходів щодо пожежної безпеки;

• організація забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами, а також лікувально-профілактичним харчуванням, молоком, газованою підсоленою водою тощо;

• організація проведення попереднього (при влаштуванні на роботу) і періодичних медичних оглядів працівників певних категорій;

• встановлення порядку ознайомлення працівника, з яким укладається трудова угода, з умовами праці на підприємстві, можливістю шкідливого впливу на здоров'я, пільгами та компенсаціями за роботу в шкідливих умовах відповідно до чинного законодавства та колективного договору;

• визначення порядку інформування працюючих про зміни в норматив них актах протягом дії трудового договору.

Визначений перелік не є повним, а власник може затверджувати нормативні акти про охорону праці, що виникають із специфіки виробництва та вимог чинного законодавства.

Для опрацювання, узгодження, затвердження нормативних актів підприємства за наказом власника створюється комісія чи робоча група, визначаються терміни, виконавці та керівники. Розробляється план опрацювання нормативного акту, який затверджується власником. Проект нормативного акту підприємства про охорону праці узгоджується зі службою охорони праці цього підприємства та юрисконсультами, з іншими зацікавленими службами, профспілками. Реєстрація та облік нормативних актів про охорону праці, що діють у межах підприємства, здійснюються у порядку, встановленому власником, якщо інше не передбачено законодавством.

2. Дія та направленість законодавства України з ОП

Найважливіші надбання Закону України «Про охорону праці»:

— встановлення норм прямої дії щодо порядку організації охорони праці безпосередньо на підприємстві, в установі, організації будь-якої форми власності, чітке визначення функцій, обов’язків, прав, відповідальності і конкретних посадових осіб та працівників, забезпечено визначення законом основоположних складових частин системи управління охороною праці на виробничому рівні;

— зміцнення позиції та підтвердження вагомого статуту служб охорони праці щодо прав і повноважень працівників цих служб їх підпорядкування безпосередньо керівнику та прирівнення до основних виробничо-технічних служб підприємства, необхідність створення служб охорони праці як на підприємствах, так і в усіх органах управління, включаючи місцеві державні адміністрації;

— визначення вагомого місця та ролі колективного договору підприємства у вирішенні завдань охорони праці, забезпечення прав і соціальних гарантій працівників;

— встановлення порядку створення в Україні власної нормативної бази з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища згідно з вимогами сьогодення, із врахуванням ринкових перетворень та необхідності забезпечення єдиних державних нормативів з охорони праці на рівні не нижчому від міжнародних стандартів;

— визначення курсу на забезпечення безперервного якісного навчання населення з питань безпечної життєдіяльності та охорони праці, впровадження у всіх навчальних закладах системи освіти відповідної дисципліни;

започаткування підготовки спеціалістів з охорони праці у технічних вузах країни;

— поширення принципів демократизму і гласності на сферу охорони праці, закріплення за відповідними посадовими особами всіх рівнів та власниками підприємств обов’язків щодо надання населенню країни або відповідного регіону вичерпної інформації про стан умов і безпеки праці, причини аварій, нещасних випадків, професійних захворювань та про вжиті профілактичні заходи;

— забезпечення активної участі профспілок та інших громадських формувань у роботі щодо поліпшення охорони праці, створення можливостей для застосування ряду нових громадських інститутів: комісій з охорони праці підприємства, уповноважених трудового колективу з цих питань тощо.

Національна програма поліпшення стану охорони праці

Національна програма передбачає комплексне розв’язання проблеми охорони праці, забезпечення пріоритету здоров’я працівників, їх соціального захисту, створення належних безпечних і здорових умов праці на виробництві.

Передбачені програмою заходи спрямовані на поступове приведення національного законодавства у відповідність до актів законодавства Європейського Союзу.

Фінансування Національної програми здійснюється за рахунок коштів фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Державного бюджету та інших джерел. Організаційне забезпечення виконання Національної програми здійснюється держнаглядом охорони праці.

I розділ «Організаційні заходи»

Передбачає проведення атестації робочих місць з небезпечними та шкідливими умовами (2005 р.).

Створення органів сертифікації та випробувальних лабораторій (2003 р.), оснащення випробувальних лабораторій центральних санепідемстанцій та Національного науково-дослідного інституту охорони праці новими приладами та устаткуванням (2003 р.), створення національного реєстру канцерогенно небезпечних підприємств, цехів та професій (2003 р.).

II розділ «Пріоритетні науково-технічні дослідження і розробки з охорони праці»

III розділ «Нормативно-правове забезпечення охорони праці»

Передбачає проведення нормативно-правових актів з питань охорони праці у відповідність до вимог Європейського Союзу (2005 р), а також аналіз законодавства з цих питань на відповідність сучасним принципам державної політики з урахуванням вимог відповідних європейських норм (2002 р.)

IV розділ «Забезпечення працівників засобами колективного захисту та контролю виробничого середовища».

V «Інформаційне забезпечення охорони праці»

VI «Міжнародне співробітництво у галузі охорони праці»

Рекомендована література

1. Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. (Із змінами від 21.10.2002).

2. Законодавство України про охорону праці. Збірник нормативних документів. - К: Держнаглядохоронпраці. Основа, 1995.

3. Кодекс Законів про працю в Україні. (Із змінами від 06.02.2003)

4. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.99 р. №1105.

5. Гряник Г.Н., Лехман С.Д. Охорона праці. К.: Урожай, 1994.

6. Лущенков В.П., Бутко Д.Л. Лехман С.Д. Виробнича санітарія. – К.: Урожай, 1996

7. Лехман С.Д., Целинський В.П., Козирев С.М. та ін. Довідник з охорони праці в сільському господарстві. – К.: Урожай, 1990.

8. Русаловський А. В. Правові та організаційні питання охорони праці: Навч. посіб. – 4-те вид., допов. і перероб. – К.: Університет «Україна», 2009. – 295 с

9. Основи охорони праці:. /В.В. Березуцький, Т.С. Бондаренко, Г.Г.Валенко та ін.; за ред. проф. В.В. Березуцького. – Х.:Факт, 2005. – 480 с.