3. Оцінювання інвестиційних проектів методом дисконтування.

Час – гроші. Тому економічну ефективність капітальних вкладень визначають з урахуванням фактора часу, тобто проводять розрахунок впливу неодночасності капітальних витрат на їхню ефективність. З цією мстою інвестиції пізніших років приводять до одного розрахункового року (як правило, це перший рік інвестування) множенням їх на коефіцієнт дисконтування, який обчислюється за формулою:

де і – норматив приведення різночасних витрат (ставка дисконту);

n – період приведення (n-й рік).

Якщо капітальні вкладення мають відношення розрахункового року, то їх приводять до нього множенням на коефіцієнт дисконтування:

де Кn— капітальні вкладення в n-ому році їх освоєння, грн.;

Т — загальний термін реалізації інвестиційного проекту, років.

Якщо капітальні вкладення здійснюються після розрахункового року, то їх приводять до нього діленням на коефіцієнт дисконтування:

Дисконтування капіталовкладень здійснюється за кожним з можливих варіантів інвестування за роками. Найкращим вважається той варіант, у якому дисконтовані капіталовкладення мінімальні.

Грошовий потік – це сума чистого доходу підприємства та амортизаційних відрахувань.

Ставка дисконту – це відсоткова ставка, що характеризує норму прибутку, на який щорічно розраховує інвестор.

Розрахунки комерційної ефективності припускають встановлення фінансової обґрунтованості інвестиційних проектів шляхом аналізу потоку реальних грошей.

Розрізняють три види діяльності: інвестиційну, операційну (виробничу) і фінансову.

Потік реальних грошей від інвестиційної діяльності зумовлюється купівлею або одержанням в оренду землі, зведенням будинків і споруд, придбанням машин і механізмів, зміною оборотного капіталу, ліквідацією основних фондів і т. п.

Операційна (виробнича) діяльність забезпечує доходи від реалізації продукції і надання послуг, позареалізаційні доходи, поточні витрати, амортизацію будівель і устаткування, податки і т. п.

Тема 9. Інноваційна діяльність План лекції

1. Поняття і сутнісна характеристика інновацій та інноваційних процесів.

2. Система управління інноваційними процесами.

3. Комплексне оцінювання ефективності інноваційної діяльності

1. Поняття і сутнісна характеристика інноваційних процесів

На рівні підприємства (фірми) науково-технічний прогрес реалізується у вигляді інновації.

У термін «інновація» вкладається найрізноманітніший зміст:

• інновація - це підсумковий результат створення та освоєння принципово нового або модернізованого засобу (нововведення);

• інновація в широкому розумінні - прибуткове використання новацій у вигляді нових технологій, видів продуктів, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного або іншого характеру;

• нововведення - це розвиток технології, техніки, управління на стадіях зародження, освоєння, дифузії на інших об’єктах.

У підручнику «Інноваційний менеджмент» інновація визначена як використання в тій або іншій сфері суспільства результатів інтелектуальної (науково-технічної) діяльності, спрямованих на вдосконалення процесу діяльності або його результатів.

Потрібно розмежувати поняття «нововведення» і «інновація».

Нововведення — оформлений результат фундаментальних, прикладних досліджень або експериментальних робіт у будь-якій сфері діяльності, спрямованих на підвищення її ефективності.

Нововведення можуть оформлятися у вигляді:

• відкриттів, винаходів;

• патентів, товарних знаків, раціоналізаторських пропозицій;

• документації на новий або вдосконалений процес;

• організації, виробництва або іншої структури;

• «ноу-хау»;

• понять;

• наукових підходів або принципів;

• документа (стандарту, методики, інструкції тощо);

• результатів маркетингових досліджень.

Інновація — кінцевий результат упровадження нововведення з метою зміни об’єкта управління й одержання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або іншого виду ефекту.

Інноваційна сфера — система взаємодії інноваторів, інвесторів, товаровиробників конкурентоспроможної продукції та розвинутої інфраструктури.

Інноваційний процес — це процес отримання та комерціалізації винаходу, нових технологій, видів продукції чи послуг, рішень виробничого, фінансового характеру та інших результатів інтелектуальної діяльності.

Інноваційний процес можна розглядати як процес фінансування розроблення та впровадження нового продукту чи послуги; як паралельно-послідовний процес здійснення науково-дослідних, науково-технічних, виробничих, маркетингових робіт.

Фази інноваційного процесу.

1. Фаза «наука». На цій фазі:

• проводять фундаментальні дослідження;

• розробляють теоретичні підходи до вирішення даної проблеми. Цим займаються академічні інститути, вищі навчальні заклади, галузеві спеціалізовані інститути та лабораторії.

2. Фаза «дослідження». На цій фазі:

• проводять прикладні дослідження;

• здійснюють експериментальні дослідження;

• розробляють експериментальні моделі. Цим займаються наукові інститути та заклади, малі венчурні підприємства.

3. Фаза «розробка». На цій фазі:

• визначають технічні характеристики нової продукції, розробляють інженерно-технічну документацію та конструюють новий продукт;

• створюють дослідні зразки;

• розпочинають експериментальне виробництво нового продукту. Роботи на цьому етапі виконуються в спеціалізованих лабораторіях, дослідних виробництвах, конструкторських бюро, науково-дослідних підрозділах великих промислових підприємств.

4. Фаза «виробництво». На цій фазі провадять:

• технічне й організаційне підготування виробництва (МТЗ, створення допоміжних матеріалов, напівфабрикатів);

• масове виробництво. Цей етап здійснюється безпосередньо на підприємстві.

5. Фаза «споживання». Ця фаза охоплює:

• збут продукції;

• задоволення попиту споживача.

Життєвий цикл інновацій — це період від зародження ідеї, створення і поширення нововведення до його використання.