14.Закони Драконта

У Афінах, найзнаменитішому з еллінських міст, що стали зразком полісного пристрою, зведення писанных законів створене в 621 р. до Р. Х. архонтом Драконтом. По його імені ці закони дістали назву "драконтовы", або "драконівські". Вираження "драконівські закони" стало прозивним для позначення украй жорстокого законодавства. Дійсно, введені Драконтом закони украй суворі і карали стратою за будь-яке посягання на чужу власність, будь то крадіжка овочів на ринку або привласнення земельної ділянки.

Запис звичаїв у Дракон(т)ових законах супроводжувався їх відбором і переглядом. Закони містять також закони щодо кримінальних справ, які відрізнялися крайньою жорстокістю: смертна кара призначалася не лише за крадіжку, підпал або умисне вбивство, але також і за незначні проступки.

Зберігся уривок з Драконтових законів за 409–408 до н. е., з яких видно, що за незумисне вбивство призначалося вигнання, але разом з тим встановлювалася можливість примирення родичів обох сторін. Якщо таких не виявиться, 10 членів фратрії, до якої належав убитий, могли дозволити вбивці доступ у країну. Обмежуючи кровну помсту, Драконтові закони забороняли самовільну розправу над вбивцею, за винятком тих випадків, коли він буде знайдений на його власній землі. Не вважалося злочином вбивство злодія, якщо воно було скоєне для самозахисту або повернення вкраденого майна. Важливе значення мали й норми Драконтових законів, присвячені організації судового процесу по кримінальних справах.

Драконтові закони діяли, очевидно аж до реформ Солона (594 до н. е.), однак норми, що стосуються незумисного вбивства і самозахисту, зберігалися в афінському праві довше. Закони Драконта були явно спрямовані на подолання звичаю кровної помсти, вони забороняли самовільну розправу. Відповідальність за вбивство ніс тільки вбивця, а не весь рід. До відповідальності залучалася також і людина, що підбурювала до вбивства. Це й ряд інших нововведень свідчили про боротьбу зі старими родовими звичаями на користь виниклих нових класових і державних відносин. Попри це, вираз «драконівські заходи» стало крилатим позначенням винятково твердих способів боротьби із чим-небудь. Пізніше говорили, що Драконт писав свої закони не чорнилом, а кров'ю. Законодавство Драконта, безсумнівно, було кроком уперед у розвитку грецького права. Тепер аристократи в судах уже були обмежені писаними правилами, виконання яких легко було перевірити. Солон скасував багато постанов 621 р. до н. е., але залишив у силі закони, які стосувалися ненавмисних убивств і самозахисту. Ім'я Драконта, незважаючи на строгість його законів, у стародавності користувалося високою повагою й ставилося поруч із іменами кращих законодавців.

15. Держ. Устрій Афін

Утворення Афінської держави, легенда пов’язує з іменем грецького героя Те­зея.

     Сутністю реформ Тезея, окрім об’єднання (або сінойкізму) чотирьох племен з центром у Афінах, стало створення єдиних На­родних зборів, до яких відійшла частина справ, що раніше вирі­шувалися народними зборами кожного з цих племен. Також Тезей провів поділ усіх вільних повнолітніх громадян на три розряди за майновою ознакою:

1.  евпатридів (або благородних), до складу яких увійшли пред­ставники родової знаті;

2.  геоморів, до яких були віднесені землероби - більша частина населення Аттики;

3.  деміургів - сюди були включені ремісники.

    За реформою Тезея евпатриди отримали виключне право на заміщення громадських посад. Геомори ж і деміурги зберегли лише право брати участь у єдиних Народних зборах, які на той час ще на мали великого значення.

    У подальшому привілейоване становище евпатридів дозво­лило їм обмежити владу виборних вождів (базилевсів) шляхом створення нових органів публічного управління: колегії архонтів і ареопага.

  Колегія архонтів виросла з посади архонта, яка була довіч­ною, й перейняла не лише військові, жрецькі та судові функції ба- іилевса, але з часом взяла у свої руки все керівництво країною.

   Ареопаг замінив собою родоплемінні ради старійшин, а до його компетенції почали відносити: вибори та контроль діяльності архонтів, керівництво Народними зборами, а також здійснення ви­щої судової влади. До складу ареопага входили всі колишні та дію­чі архонти.

 Створення колегії архонтів і ареопага - типово аристократич­них установ, повністю підконтрольних евпатридам (найбагатшим представникам афінського суспільства), знаменувало собою повну руйнацію родоплемінного ладу в Афінах й остаточне відокремлен­ня публічної влади від населення.

    Одночасно з відокремленням публічної влади відбувався й територіальний поділ країни. Так, у 7 ст. до н.е. Афіни разом з прилеглими територіями було поділено на округи (навкрарії), жителі кожного з яких повинні були не лише побудувати та спо­рядити військовий корабель для флоту, але й набрати для нього екіпаж.

    Таким чином, реформи Тезея та подальші перетворення зруй­нували родоплемінний лад й призвели до виникнення у Афінах класової рабовласницької держави.

Щоб подолати глибокі протиріччя в афінському суспільстві, необхідно було негайно здійснити важливі соціально-політичні перетворення. Начало цим перетворенням поклав Солон, обраний архонтом у 594 р. до н.е. й наділений широкими повноваженнями. Солон належав до евпатридів, розбагатів на торгівлі та користу­вався довір’ям серед широких верств населення. Головною метою його реформ було примирення різних ворогуючих угруповань афінського населення, внаслідок чого перетворення мали компро­місний характер.

    Перш за все, Солон провів так звану боргову реформу - си- сахфію („скидання тягаря”). За цією реформою всі борги бідняків були анульовані. Крім того, було ліквідоване боргове рабство. афі­няни, продані за борги, отримували свободу, а продані за кордон -  викуповувалися.

Окрім сисахфії Солон здійснив й ряд заходів, що значно пок­ращили матеріальне становище населення, зокрема, було встанов­лено максимальний розмір земельних ділянок, дозволено вивозити маслинову олію за кордон, заборонено вивозити хліб, заохочувався розвиток ремесел, була здійснена грошова реформа та ін.

    Наступною важливою частиною реформ Солона був поділ усього вільного чоловічого населення Афін на чотири розряди за майновим цензом (так звана цензова реформа):

1.  до 1-го розряду увійшли ті, хто одержував зі своєї землі не менше 500 медимнів (один медимн дорівнював 52,5 літри) сільсь­когосподарської продукції на рік. Вони отримали назву пентаксіо- медимнів (п’ятисотників) і утворили важкоозброєну піхоту;

2.  до 2-го розряду входили ті, хто отримував не менше 300 ме­димнів. Називалися вони вершниками і зараховувалися до кінно­ти;

3.  до 3-го розряду належали ті, у кого прибуток був не менше 200 медимнів. Звалися вони зевгітами і служили в піхотному опол­ченні;

4.  до 4-го розряду належали всі інші, у кого прибуток був менше .’00 медимнів. Вони називалися фетами і служили в легкоозброєній піхоті, а також на флоті.

Що стосується державного устрою, то після реформ Солона Породні збори стали вищим органом влади, в роботі яких могли Прати участь всі афінські громадяни, які досягли двадцятирічного піку.

Крім того, на базі поділу афінського суспільства на чотири племені Солон створив новий державний орган - Раду чотирьох­сот, до якої щорічно обиралися з громадян перших трьох розрядів по сто представників від кожного племені (філи). Рада чотирьохсот керувала підготовкою справ для обговорення Народними зборами, а також займалася поточним управлінням.

    Ще одним новим державним органом, який створив Солон, став суд присяжних (геліея). До участі в суді присяжних були допущені громадяни всіх чотирьох розрядів. Геліея була не лише найвищим судовим органом країни з широкою компетенцією, але й мала важливі політичні функції.

    Показово, що Солон зберіг ареопаг - оплот родової аристок­ратії, який мав право нагляду за дотриманням законів й контролю за діяльністю Народних зборів.

   Збереження ареопагу переконливо свідчить про те, що ре­форми Солона мали компромісний характер й не задовольняли у повному обсязі вимог ні народу (демосу), ні представників родової знаті (евпатридів).

Клісфен створив новий державний орган - колегію стратегів, яка складалася з 10 осіб (по одному представнику від кожної філи) та здійснювала військові функції. У подальшому сфе­ру компетенції колегії стратегів було розширено.

    І нарешті, з метою охорони нового порядку від замахів на нього з боку ворогів було введено такий захід, як остракізм („суд черепків”). Сутністю остракізму було вигнання окремих громадян, визначених шляхом таємного голосування. При цьому кожний, хго мав право голосу, писав на черепку ім’я людини, яка здавалася йому небезпечною для народу. Якщо ім’я однієї людини повторю­валося 6 тис. разів, то ця людина виганялася з Афін строком на 10 років без конфіскації майна. Надалі остракізм почав широко засто­совуватися у політичній боротьбі.

Свої перетворення Клісфен почав з нового адміністратив­ного поділу Аттики, заснованого на виключно територіальному принципі. Метою реформи було перемішати населення, роз’єднати роди й тим самим ослабити силу евпатридів.

     В результаті реформи Аттика улла поділена на 3 територіаль­них округи: місто Афіни з передмістям, внутрішня центральна смуга і берегова смуга. Кожний округ складався з 10 рівних частин

тріттій, тобто всього нараховувалося ЗО тріттій. Три тріттії, по одній з кожного округу, об’єднувалися в одну філу й, таким чином, було створено 10 територіальних філ.

     Організація нових філ усунула всяке значення родоплемінно­го поділу для державної організації й своїм найближчим наслідком мала заміну Ради чотирьохсот на Раду п ’ятисот, до складу якої обиралося по 50 чоловік від кожної філи. Рада п’ятисот керува­ла політичним життям Афін у період між скликаннями Народних чборів й здійснювала виконання їх рішень.