4.Особливосты виникнення країн Стар. Сходу

Перші зародки цивілізації, а згодом і держави, виникли у долинах великих азіатських та африканських рік.

   Хороші кліматичні умови, родючі землі та великі повноводні ріки зумовили швидкий перехід людства від кочового до осілого, землеробського способу життя. Після цього почався розподіл праці на скотарство, землеробство та ремісництво. Внаслідок того, що праця стала більш виробничою, з’явився так званий надлишковий продукт.Надлишковий продукт почали привласнювати особи, що здійснювали владні повноваження.

   Поступово чисельність родоплемінної верхівки почала зростати, її управлінська діяльність стала більш розгалуженою і складною, сформувалася та виокремилася публічна влада.3 часом обсяг публічної влади збільшився, виділився її апарат, а сама влада ізолювалася від суспільства. Так, у країнах Стародавнього Сходу військовий вождь згодом, окрім військових обов’язків, почав виконувати і господарські функції, зокрема, очолювати роботи по будівництву храмів, міст, іригаційних споруд. Його посада стала спадковою, а навколо нього сформувався власний державний апарат управління, до якого входили, як правило, його найближчі родичі та особисті слуги.

   Спочатку родоплемінна община усіляко чинила опір виділенню і концентрації усієї влади у руках вождя, але згодом підпала під вплив процесів майнового розшарування, і її вплив на вождя почав зменшуватися. Виділилися класи заможних і бідних, між якими розпочалося протистояння. Крім того, нерідко багаті общинники підтримували військового ватажка, оскільки тісно були зв’язані з ним матеріальною зацікавленістю.

   І нарешті, після відокремлення публічної влади від суспільства оформився і другий елемент державності - розподіл населення за територіальною ознакою. Причинами цього були необхідність ефективного збору податків, формування армії та військового ополчення.

 Головною особливістю виникнення держави на Стародавньому Сході була необхідність організовувати та підтримувати великі іригаційні роботи. Саме вони були головним каталізатором формування і виокремлення апарату публічної влади. Можна навіть стверджувати, що тут розвинута державність з’явилася раніше за розвинуте класове суспільство.

5.Держ. Устрій країн Стародавнього сходу

   Форма правління

     Для держав Стародавнього Сходу переважною формою правління була монархічна. Крім того, відомі поодинокі випадки існування республіканської форми правління Правитель в країнах Стародавнього Сходу обожнювався, його влада набувала божественного характеру, внаслідок чого форму правління можна визначити як теократичну монархію.

                                                              Механізм державної влади

Вершиною всього державного механізму у країнах Стародавнього Сходу був правитель - цар. У його руках була зосереджена вся повнота влади, йому належали вищі державні повноваження. Правитель очолював державний апарат, був верховним воєначальником, найвищим суддею, іноді мав жрецькі повноваження.Маючи всю повноту влади, правитель повинен був рахуватися з аристократичною верхівкою суспільства, з інтересами жрецької та військової влади, інакше його могли скинути з трону.

         Для організації державної влади була характерна двірцева система управління. Тобто центром державної влади був палац правителя, а слуги, які обслуговували палац і особу правителя, одночасно були державними чиновниками. До центрального апарату державної влади у країнах Старощі ипього Сходу досить часто належали: головний суддя, астролог, скарбник, охоронець, виконавець покарань, воєначальники, шпи-і мін, таємні інформатори тощо.

     Низовою ланкою в системі управління протягом усієї історії держав Стародавнього Сходу була сільська община, яка мала свої органи самоврядування. Саме община як об’єднання людей могла ефективно справлятися з тими завданнями, які поставали перед давньосхідним суспільством в ході організації робіт.

                                                                   Військова організація

У країнах Стародавнього Сходу армія використовувалась як для здійснення  зовнішньої агресії, так і для придушення опору рабів, утримання в покорі населення завойованих територій, посилення необмеженої влади правителя.Основою збройних сил були спеціальні добірні частини, що охороняли правителя.У разі необхідності військо поповнювалося за рахунок ополчення вільного населення.Армії держав Стародавнього Сходу були великими та могли перевищувати 100 тис. осіб. Для управління військами створювався спеціальний апарат.

Верховним воєначальником вважався сам правитель. Були також звичайні воєначальники, начальники колісниць, піших воїнів, кінноти на верблюдах тощо. Серед військових чиновників розрізнялися начальники окремих загонів, молодші воєначальники, командири сотень, десятків і п’ятірок.

  Судова організація

Верховним суддею був правитель, який міг сам розглянути будь-яку справу, а також скарги на рішення будь-якого суду.Судочинство здійснювалося переважно колегіально: по три, чотири, шість, вісім, тридцять суддів в залежності від країни Стародавнього Сходу.Дрібні позови і скарги розглядали органи общинного самоврядування.

Крім державних, існували також жрецькі та храмові суди, які судили самих жерців та залежне населення, яке проживало на храмових землях.