12. Кримінальне право за законами Ману

З одного боку, кримінальне право, представлене в законах Ману, відрізняється досить високим для свого часу рівнем розвитку, що проявляється у вказівці на форми вини (умисел і необережність), на рецидив, на співучасть, на тяжкість злочину залежно від приналежності потерпілого і винного до певної варни. З іншого боку, закони відображають пережитки старовини, про що свідчить збереження принципу таліона, ордалія, відповідальності громади за злочин, скоєний на її території, якщо злочинець невідомий. Серед злочинів, званих законом Ману, на першому місці стоять державні. У ст. 280 гол. IX говоритися про те, що ламали царський склад, арсенал або храм, що краде слонів, коней або колісниці слід стратити без зволікання. Стаття 289 передбачала вигнання осіб, які ламають міську стіну або ворота, закопують рови. У ст. 275 встановлювалися вказівки для осіб, наполегливо протидіють царським наказам і заохочують ворогів. Більш докладно закони описують злочини проти власності та проти особистості. Серед майнових злочинів багато уваги приділяється крадіжці, при цьому цар закликає до приборкання злодіїв. Слід зазначити, що закони чітко розрізняють крадіжку як таємне викрадення майна від грабежу, скоєного в присутності викрадення майна від грабежу, скоєного в присутності потерпілого і з застосування насильства до нього. Міри покарання, що застосовуються до злодія, залежали від того, чи був він затриманий на місці злочину чи ні, здійснена крадіжка вдень або вночі. Спійманого з краденим і з злодійським інструментом закони наказували страчувати не вагаючись. Злодіїв, які роблять крадіжку вночі, випливало, відрубавши обидві руки, посадити на палю. При першій крадіжці злодієві відрізали два пальці, при другій - руку і ноги, третя крадіжка спричиняла за собою смертну кару. Покарання несли також особи, які бачили крадіжку, але не повідомили про неї; укриватель злодія ніс таке ж покарання, як якщо б він сам украв. Закони Ману засуджували всяке насильство, скоєне над особистістю. Гвалтівника вважали найгіршим лиходієм, ніж ругателя, злодія і вдарила палицею. До насильства ставилися і вбивство, і тілесні ушкодження. Умисне вбивство тягло за собою смертну кару. Вбивство при захисті себе, охорони жертовних дарів, захист жінок і брахманів (необхідна оборона) не каралося. Тяжкість покарання була пов'язана з кастовою приналежністю потерпілого і злочинця. Найбільш тяжким злочином в Стародавній Індії вважалося вбивство брахмана. Іншою була кримінальна відповідальність самих брахманів. У ст. 230 записано: «Не можна вбивати брахмана, навіть загрузнуло у всяких вадах; треба вигнати його з країни з усім його майном без (тілесних) ушкоджень».

13.Судовий прцес в країнах Стародавнього сходу

У всіх країнах Стародавнього Сходу застосовувався обвинувально-змагальний процес. Починався він за ініціативою потерпілого. Сторони особисто з'являлися на судовий розгляд. Поширеним видом доказів були показання свідків. З цією метою використовувалася клятва. У Вавилоні важливу роль відігравали письмові документи. Був відомий ордалій. Так, у вавилонському та індійському праві неодноразово згадується випробування підозрюваного водою (в річці). В Індії, оцінюючи показання свідків, суддя повинен був стежити за їх голосом, рухами, жестами. Крім цього враховувалась і належність свідків до певної варни. Згодом з'являються елементи розшукового процесу. В Китаї та Індії держава починає відігравати все активнішу роль у виявленні та затриманні злочинців, використовуючи з цією метою спеціальних агентів, систему кругової поруки тощо. Основним доказом стає визнання обвинуваченого, а для цього застосовуються тортури.