Зниження викидів від автотранспорту

З огляду на виняткову актуальність охорони атмосферного повітря від відпрацьованих автомобілями газів, їхнього впливу на людей першочерговою проблемою є створення екологічно "чистих" видів транспорту. В даний час ведеться пошук більш "чистого" палива, ніж бензин. У якості його замінників розглядається екологічно чисте газове паливо, метиловий спирт (метанол), малотоксичний аміак і ідеальне паливо - водень.

Довгий час створювалося враження, що застосування дизельних двигунів сприяє екологічній чистоті. Однак, незважаючи на те, що дизельні двигуни більш економічні, таких речовин, як CO, NO₂ вони викидають не менше, ніж бензинові. Вони істотно більше викидають сажі (очищення від якої дотепер не має кардинальних рішень), діоксиду сірки. У сполученні ж зі створюваним шумом дизельні двигуни не є більш екологічними в порівнянні з бензиновими. Що стосується водневого двигуна, то він є екологічно чистим, тому що при згорянні вугле-водноповітряної суміші утворюється водяна пара і виключається утворення яких-небудь токсичних речовин, крім оксидів азоту, емісія яких також може бути доведена до незначного рівня.

З погляду екологічної чистоти найбільш перспективним є електромобіль. У дослідно-конструкторських бюро створені пробні моделі автомобілів, що працюють на енергії електричних акумуляторів у межах міста, а за його межами перехід на роботу на звичайних карбюраторних двигунах. Ідуть роботи по створенню ідеального виду транспорту - автомобіля на сонячних батареях.

Загальний екологічний стан у містах визначається також правильною організацією руху автотранспорту. Найбільший викид уразливих речовин відбувається при гальмуванні, розгоні, додатковому маневруванні.

Розділ 3 дослідження екосистеми басівкутського озера

Басівкутське озеро – це рукотворне водоймище, яке утворене в результаті побудови на річці греблі. Існування рукотворного озера на протязі декількох десятків років призвело до утворення штучної екосистеми, яка поряд з антропогенними ознаками має ознаки природної екосистеми "Озеро" .

З точки зору трофічної структури , екосистему "Басівкутське озеро" можна розділити на два яруси:

1.Верхній автотрофний (самостійно живиться) ярус, або "зелений пояс", який включає рослини і їх частини, які містять хлорофіл, де фіксується енергія сонця, використовуються прості неорганічні сполуки і утворюються складні органічні сполуки;

2.Нижній гетеротрофний (живиться іншими) пояс, або "коричневий пояс" грунтів і мулу, речовин які розкладаються, залишків речовин і т. д., де використовуються, трансформуються і розкладаються складні сполуки.

В екосистемі "Басівкутське озеро" розрізняють декілька зон, які характеризуються своїм певним складом водних і напівзанурених і воду рослин – гідрофітів.

Зона 1. Берегові рослини, пристосовані до надмірно вологих, часто затоплюваних місць проживання. Рослинність цієї зони багата видами, які можна часто зустріти на заболочених луках. Найбільш поширеними представниками цієї зони є різноманітні види осок: загострена, гостра, берегова, здута, пухирчаста, висока та ін. Часто в цій зоні можна побачити калюжницю болотну, жовтець повзучий, плакун-траву.

Зона 2. Мілководні рослини. Рослини цієї зони порівняно невеликі, зануренні в воду, в основному укорінені в грунті. Найближчу до берега і часом пересихаючу смугу озера заселяють види різного систематичного положення. Основні представники, такі як: стрілолист звичайний, який має три типи листків: надводні – прямостоячі, на черешках, стріловидні з трикутною пластинкою; плаваючі – з більш короткими і зближеними лопатями і підводні – лінійні, лінійно-ланцетні.

Ще можна зустріти: частуху подорожникові, сусак зонтичний, їжачу голівку пряму, смег водяний і інші.

Зона 3. Між вкоріненими рослинами зони мілководних гідрофітів живуть і вільно плаваючі гідрофіти і аерогідатофіти. Виділяючи їх в окрему зону слід пам’ятати, що вони не мають коренів, а ті, які утворюють корені – не досягають дна і висять в товщі води,тому вони не мають чіткої зональності в водоймі. До вільноплаваючих гідрофітів і аерогідатофітів можна віднести різні види рясок: ряска трьохдольна, ряска маленька та інші, різак водяний.

Зона 4. Зона високорослих гідрофітів. За зоною мілководних гідрофітів, разом з вільноплаваючими гідатофітами і аерогідатофітами розміщена зона високорослих гідрофітів, яка займає смугу глабиною 1 -3 м.вивчення цієї зони проводять з човна в напрямку перпендикулярному до берега. На відміну від широкого видового складу рослин прибережної мілководної зони, ця зона представлена очеретом звичайним, рогозом широколистим і рогозом вузьколистим, кугою озерною.

Зона 5. За очеретом починається зона рослин із плаваючими листками, в яких тільки верхня сторона листкової пластинки і квітка стикаються з повітряним середовищем, а решта органів розміщені в товщі води і в грунті. Це глечики жовті, зустрічається латаття сніжно-біле. В цій зоні можна зустріти елодею,рску, рдести,різак водяний і інші рослини.

Фауну озера складають різні види риб (короп, окунь, щука), молюски, раки і інші безхребетні. На дні озере можна зустріти мотиля та інші організми.

КАРТИНКА СХЕМИ ОЗЕРА

Лата́ття бі́ле — багаторічна водяна трав'яниста кореневищна рослина родини лататтєвих.

Листки довгочерешкові, цілокраї, плаваючі, серцеподібно-овальні до 30 см завдовжки. Квітки двостатеві, правильні, великі, до 16 см у діаметрі. Пелюстки білі, трохи довші за чашолистки, до центру зменшуються і поступово переходять у тичинки. Цвіте у червні — серпні. Плід — ягодоподібний, зелений, багатонасінний, його поверхня вкрита рубцями. Достигає у серпні — вересні. Росте в стоячих водоймах та водоймах з повільною течією.

Водяна рослина; до дна водойми прикріплюється великим міцним кореневищем товщиною до 10 см, вкритим бурими лусками. Від нього на поверхню води на довгих черешках піднімаються плаваючі великі цілісні листки овальної форми з серцевидною основою. Великі красиві квітки сидять по одній на кінцях довгих бурих квітконіжок, що також відходять від кореневища. Черешки і квітконіжки дуже міцні й еластичні. Всі частини квітки розміщуються по спіралі. Віночок з численних білих пелюсток оточений зеленими (із зовнішнього боку) і білуватими (з внутрішнього) чашолистками. Пелюстки зменшуються до середини і переходять у численні тичинки з довгими жовтими пиляками. В центрі квітки — маточка з оранжевою променистою приймочкою. Квітки на ніч ховаються у воду, але тільки-но зійде сонце, вони спливають на поверхню у вигляді великих овальних бутонів, які через деякий час поволі розкриваються у білосніжні квітки. О 5—6-й годині вечора квітки починають поволі закриватися і опускатися у воду. В Україні зустрічається порівняно рідко (за виключенням Волинського Полісся).

Блискучі, глянсуваті листки латаття зверху покриті восковим нальотом і не змочуються водою. Обірвані черешки піднімаються на поверхню і плавають. На поверхні листа до 11 мільйонів дрібних отворів - продихів. Їх можна бачити під мікроскопом на тонкому зрізі верхньої шкірки листа. Через продихи повітря проходить до підводного стебла. У сильну лупу можна бачити пучки голочок на зрізі черешка листа в кутах повітроносних судин. Ці голочки оберігають черешки латаття від поїдання равликами.

Кінчики пелюсток латаття виділяють мед. Їх відвідують жуки, мухи і бджоли. Комахи переносять пилок з квітки на квітку, запилюючи маточки.

Після запилення квітка в'яне і виростає плід з чорним насінням.

Коли плід згниє, насіння не тонуть, а плавають, так як вони в білого латаття оточені білуватою оболонкою, наповненою повітрям, а у жовтого латаття м'якоть утримує насіння на поверхні води. Подує вітерець, і понесуться насіння латаття до іншого берега. Оболонку насіння білого латаття їдять і риби, які сприяють їх поширенню. Повітря з оболонки поступово виходить, і тоді насіння опускаються на дно. Але часто насіння потрапляють на дно не своєї рідної водойми, а якої-небудь іншої, далекої.

Єдиний в Україні вид цього роду, що росте в дикому стані, підлягає охороні, занесений до Червоної книги.

РОЗДІЛ 4

ДОСЛІДЖЕННЯ ЕКОСИСТЕМИ ВОДОЙМИ НА ПРИКЛАДІ ЗАПЛАВИ РІЧКА УСТЯ

Грунти в заплаві р. Устя багаті на гумус, отже тут прекрасно розвивається заплавна рослинність. Біля води сформувалась смуга так званих земноводних рослин, верхня частина яких – у повітрі, а нижня – у воді. Зазвичай вони мають повітряні, надводні та підводні листки різної форми, як наприклад стрілолист.

Перш за все спостерігаються зарості очерету та вологолюбних осок, зокрема осоки високої, яка утворює великі купини. Поруч з очеретом росте аїр болотяний, в народі його називають татарським зіллям. Вважається, що в наші краї рослину занесли татарські кочівники, які вважали, що аїр очищує водойми і там де він росте можна пити воду і напувати коней. Аїр – цінна і досить універсальна за способом використання рослина.

Цикута, яка відноситься до родини зонтичних є дуже отруйною. За легендою, соком цикути отруїли Сократа. Вона чудово пристосована до життя в умовах надмірного зволоження. До приводної смуги з боку суші примикають типові жителі вологих лук: жовтець – повзучий та отруйний; мітлиця повзуча, калюжниця болотна та інші.